Борщ із шийок та день на 100 гривень: як прожити в Полтаві на стипендію, пенсію чи мінімалку

30.10.2026, 12:27 poltavawave.com.ua

Чи замислювалися ви, як звести кінці з кінцями, коли в кишені лише стипендія, невелика пенсія самотньої людини або мінімалка чистими? Ми поговорили з Максимом, Валентиною Іванівною та Наталею, щоб дізнатися, як вижити в місті з мінімальними доходами, на що їх витрачати і від чого доводиться відмовлятися.

А ще журналістка спробувала прожити три дні на харчовий бюджет полтавської пенсіонерки (спойлер: це було жахливо).

За оцінкою Світового банку, у 2025 році рівень бідності в Україні становив 41,6%. Водночас, прожитковий мінімум, закріплений у законі, у 2,5 раза нижчий за фактичний, який розраховує Мінсоцполітики. Це пояснюється тим, що від прожиткового мінімуму залежить більшість соціальних виплат. Але повернемося до наших героїв.

Найперше, що потрібно для життя в місті, – житло. Воно одразу ділить людей на дві категорії: тих, хто має власні квадратні метри, і тих, хто віддає більшу частину заробітку за оренду.

Студент Максим отримує стипендію у розмірі 4000 гривень. Оренда навіть занедбаної кімнати у спальному районі для нього фантастика, бо на неї піде вся стипендія. Місце в гуртожитку коштує 800 гривень на місяць, тож на 30 днів лишається 3 200 гривень. Це приблизно 106 гривень на день на все: харчування, транспорт, речі для навчання.

Наталка з донькою знімають кімнату в гуртожитку зі спільною кухнею. Оренда й комунальні послуги коштують 3 500 гривень. Живуть вони тут не перший рік, тож власник іде назустріч і не підвищує ціну. Понад половина зарплати зникає за лічені хвилини після надходження, і на місяць у мами з донькою лишається 3 000 гривень – без урахування аліментів і передач із села (овочів, сезонних фруктів, яєць, консервації). Тобто 100 гривень на день на двох.

Валентина Іванівна найкращому становищі: у неї власна двокімнатна хрущовка на Мотелі та дача на Яківцях. Влітку комунальні платежі мінімальні, з початком опалювального сезону вони зростають. Утім, пенсіонерка має субсидію, тож доплачує з власної кишені в опалювальний сезон близько 380 гривень на місяць. Головне – вчасно передавати показники, не мати боргів і не перевищувати норми споживання. З пенсії в 3650 гривень на все інше лишається 3 270 – приблизно 109 гривень на добу.

Продуктовий світ людей із мінімальними доходами тримається на трьох стовпах: ринку, передачах із села чи запасах із дачі та знижках у супермаркетах.

Валентина Іванівна щотижня їздить на ринок після обіду: каже, що тоді продавці вже збираються додому й знижують ціни. Проїзд для неї безплатний. Ще одна підмога – дача: поки що пенсіонерці вистачає здоров'я щось на ній вирощувати.

Такої каструлі борщу Валентині Іванівні вистачає на чотири дні. Влітку були проблеми: коли вимикали світло, їжа швидше псувалася

Максима рятують знижки в супермаркетах та рейсовий автобус. Якщо хлопець не їде додому на вихідні, батьки щотижня передають ним торбу з їжею: м'ясо, мамині пиріжки й якийсь смаколик.

Наталя часто ходить до «Аврори»: там дешевші чай, солодощі для доньки та соняшникова олія.

Щоб зрозуміти, як живе Валентина Іванівна, я виділила собі 200 гривень на три дні харчування – приблизно стільки пенсіонерка може витратити на їжу після комуналки й ліків. Це було непросто.

За продуктами пішла в супермаркет. Валентина Іванівна порадила перш за купити все на першу страву: за її словами, з нею голодною не залишишся.

Перша страва на три дні – борщ за рецептом Валентини Іванівни. Борщ із курячих шийок я готувала й їла вперше, і повторювати не хочеться.

Усі продукти купувала на вагу або поштучно, щоб не переплачувати за упаковку. Постійно ловила себе на думці, що обмежую себе в усьому, хоча працюю. Біля кожної полиці рахувала залишок і зважувала: брати чи ні. З магазину вийшла зла.

Що я купила:

Разом: 204 гривень – я вже перевищила бюджет на чотири гривні.

День 1. На сніданок – два смажені яйця й шматок хліба. О 10:00 уже хотілося їсти. Знайшла на балконі яблуко, з'їла. Випила чаю із залишками минулорічного меду.

На обід був борщ. Не ситний і, чесно кажучи, не смачний. Залишилася голодною й злою.

На перекус – підсушений хліб і чай.

На вечерю – ячна каша з квашеною капустою і хлібом.

Лягла спати з думкою про щось солодке. Випила води. Заснула зла.

День 2. На сніданок – два варені яйця з хлібом і дві ложки квашеної капусти. Через годину – чай і яблуко. Тричі збиралася взяти в сина цукерку, ледь втрималася. Попросила не їсти поруч зі мною і не шарудіти обгорткою. Це, виявляється, злить. На обід знову борщ. До шийок я так і не звикла.

На вечерю – залишки ячної каші, ще одна шийка з борщу й квашена капуста.

Захворіла. Хочеться солодкого.

День 3. На сніданок зробила грінку із одного яйця та двох тонких шматочків хліба. Зрозуміла, що даремно налягала на хліб в попередні дні.

Випила чаю. Взяла в сина три шоколадні цукерки і з’їла. Пішла в аптеку. Дорогою купила філе оселедця. Вдома з’їла його зі свіжим хлібом. Потім зварила каву й з'їла до неї тістечко. Зрозуміла, що більше не можу їсти борщ і ячку.

Три дні експерименту я провалила. Вибачте.

Максим ходить на навчання пішки. Йому недалеко. Валентина Іванівна їздить лише на тролейбусах по пенсійному. Наталя у хорошу погоду разом з дитиною чекає тролейбуса. За інших умов, або коли поспішає – користується маршруткою. Тож її витрати протягом місяця на транспорт – близько 800 гривень. А це означає, що на харчування і на аптеку у жінки лишається 2 200 на місяць.

Маршрутка у Полтаві. Фото: Полтавська Хвиля

Аптека – ще один головний біль Наталі, особливо в сезон застуд. Вона зауважує, що донька часто приносить віруси з садочка, і мама хворіє слідом. Так як коштів на ліки собі не залишається – часто використовує ті, що призначають доньці. Найпростіший антибіотик коштує близько 300 гривень, засіб від кашлю 200-300 гривень, жарознижувальне та назальні краплі вартують близько 300-400 гривень. Разом до 1000 гривень. Для людини з мінімальною зарплатою хвороба прирівнюється до катастрофи.

У Валентини Іванівни є список обов’язкових медичних препаратів: ліки від голови, і щоденні таблетки від тиску, сечогінні препарати і таблетки для розрідження крові. Разом це 730 гривень щомісяця.

Максим коли хворіє, п'є жарознижувальне й відлежується в гуртожитку, сподіваючись, що молодий організм упорається. Коли стає зовсім кепсько, їде лікуватися додому.

Бідність у Полтаві вимірюється не тільки продуктовим кошиком та чеком з аптеки. Є витрати, які люди з мінімалками змушені викреслити, – культура й дозвілля. Кава в закладі для них – це половина денного бюджету, а квиток у театр чи кіно – подія року. Валентина Іванівна вже дев'ять років не була в театрі. Зустрічі з друзями теж рідшають. Наталя зізнається: якось сказала подрузі, що захворіла, бо не мала грошей на подарунок до дня народження.

Так люди з мінімальними доходами перетворюються на невидимок, замкнених у чотирьох стінах, – у кращому випадку зі смартфоном. Вони зникають із міського простору й тінню проходять повз ресторани, вітрини пекарень і книгарні з новинками за 900 гривень.

Бідність – не унікальне явище, і найпростіше звести все до банальних порад: більше працювати, змінити фах, бути гнучкішими. Однак Валентина Іванівна не почне програмувати, Максим не кине навчання, а Наталці не подвоять зарплату.

Вихід може бути в конкретних кроках на рівні міської влади, локальних бізнесів та самоорганізації містян: