Дім, у якому є місце для кожного

30.10.2026, 10:37 nezhatin.com.ua

1 листопада в Україні відзначають День працівника соціальної сфери. Це свято людей, які щодня підтримують тих, хто опинився у складних життєвих обставинах, піклуються про самотніх і літніх, допомагають долати труднощі та повертають віру в людську доброту.Наскільки важливими бувають така підтримка й просте людське тепло, свідчать історії тих, кому соціальні працівники стали надійною опорою. До редакції надійшов лист Тетяни Василівни Лазарєвої, переселенки з Херсона, сповнений щирої вдячності людям, які допомогли їй пережити непрості часи. У ньому – біль вимушеного переїзду й самотності, але водночас і радість від того, що поруч знайшлися люди з добрими серцями.На початку повномасштабної війни Тетяна Василівна залишила рідний Херсон. Певний час жила в монастирі в Ніжині, а нині її домівка – Соціальний заклад «Гуртожиток Турбота» Центру надання соціальних послуг Лосинівської селищної ради. Через проблеми зі здоров’ям жінка пересувається за допомогою ходунків, тому щоденна допомога та уважне ставлення тут для неї особливо цінні.«У нашому житті є місця, які стають другою рідною домівкою, та люди, чия доброта здатна зігріти навіть у найхолодніші дні», – пише Тетяна Василівна.З особливою теплотою вона відгукується про завідувачку закладу Зою Миколаївну Гарду, відзначаючи її людяність, рішучість, порядність і турботу про мешканців. Слова вдячності адресує також черговим адміністраторам Антоніні Мазко, Валентині Костюченко, Людмилі Савенко, Валентині Гавриленко, Наталії Коченко та кухарям Світлані Лаврінець і Любові Хоменко.Для колективу «Турботи» така вдячність – найкраще свідчення того, що їхня праця має справжню цінність. Адже соціальна робота потребує не лише професійних знань і відповідальності, а й великого серця. Іноді достатньо доброго слова, щоб заспокоїти людину, а часом найважливіше – просто побути поруч.Соціальний заклад відкрили наприкінці 2020 року за рішенням Лосинівської селищної ради. Його створили для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах і не мали належних умов для проживання.Він розрахований на 12 ліжко-місць, нині тут мешкає 11 людей. Найстаршому – 94 роки, наймолодшому – 49. Є мешканці, які потребують постійного догляду, зокрема й лежачий чоловік. Для когось гуртожиток став тимчасовим прихистком, а для когось – постійною домівкою.Робочий день завідувачки Зої Миколаївни Гарди починається з обходу кімнат. Вона спілкується з підопічними, цікавиться їхнім самопочуттям, запитує, чи все гаразд і чи не виникло якихось проблем.– У кожного своя історія, своя доля. Я намагаюся підтримати, поговорити. Вони це люблять, їм потрібна увага. Я це розумію. Когось треба заспокоїти, когось обійняти, а з кимось іноді й бути суворішою, щоб не занепадали духом. Пояснюю, що зараз війна, що нашим хлопцям в окопах набагато важче, – розповідає Зоя Миколаївна.Турбота тут проявляється не лише в особистому спілкуванні, а й у щоденних побутових дрібницях, з яких і складається відчуття домашнього затишку.У гуртожитку є шість житлових кімнат, кімната відпочинку з м’яким куточком, де можна подивитися телевізор, почитати чи просто поспілкуватися. Книги регулярно приносять працівники бібліотеки, а згодом обмінюють їх на нові. Навіть серветки на столах у їдальні стали звичною ознакою комфорту. Спочатку люди дивувалися, навіщо вони потрібні, а тепер самі запитують, якщо їх раптом забули поставити.Особливу увагу приділяють харчуванню: у закладі воно чотириразове, страви різноманітні. Працівники намагаються враховувати побажання мешканців, адже з віком важливими стають маленькі щоденні радощі.– Одна людина якось сказала мені: «Єдина радість у нас – смачно поїсти». Тому я стараюся, щоб мешканці могли скуштувати різні страви. Якщо чогось захочуть, іноді купую за їхні кошти або прошу родичів привезти те, що їм до смаку, – говорить завідувачка.У закладі організовують і невеликі свята для мешканців. До Дня людей похилого віку місцевий Будинок культури підготував концертну програму, пригостив солодощами. Такі зустрічі наповнюють серця радістю й теплом, дають відчути, що про цих людей пам’ятають. Дбають тут і про здоров’я мешканців. Кожен має декларацію із сімейним лікарем. За потреби Зоя Миколаївна супроводжує підопічних до медичного закладу, допомагає пояснити лікарю проблему, організовує отримання необхідних ліків. Якщо потрібно, лікар приходить до гуртожитку або залучають вузьких спеціалістів. У невідкладних випадках чергові викликають швидку допомогу, а контроль за прийомом призначених препаратів також є частиною щоденної роботи персоналу.Якщо потрібно поїхати до Ніжина в банк, оформити документи чи дістатися Чернігова для вирішення питань реабілітації, Зоя Миколаївна допомагає організувати поїздку.Функціонування закладу забезпе-чується коштом місцевого бюджету, допомагають і благодійні організації. «Час для нас», «Карітас» і Червоний Хрест надають продуктові набори та засоби гігієни.У Лосинівській громаді загалом працюють 26 соціальних працівників Центру надання соціальних послуг. Вони обслуговують людей похилого віку в усіх селах громади, допомагають із повсякденними справами, підтримують тих, кому важко впоратися самотужки. Соціальний гуртожиток «Турбота» – ще один важливий напрям цієї роботи.Зоя Миколаївна з особливим хвилюванням згадує перші місяці повномасштабної війни. Попри небезпеку й труднощі, працівниці добиралися до підопічних городами, минаючи блокпости, щоб принести найнеобхідніше – хліб, молоко та інші продукти. У той непростий час усі гуртувалися, підтримували одне одного й робили все можливе, аби люди не залишилися без допомоги.Соціальна робота – це щоденна готовність відгукнутися на чужу біду, знайти потрібні слова й сили підтримати тих, кому важко.Напередодні професійного свята завідувачка Зоя Гарда дякує своєму колективу за сумлінність, терпіння, людяність і відповідальність. Саме завдяки спільній праці в «Турботі» панує атмосфера, у якій мешканці почуваються не сторонніми людьми, а частиною великої родини.– У День працівника соціальної сфери хочеться побажати всім, хто обрав цю нелегку, але таку потрібну справу, вдячності, поваги й людського тепла. Адже іноді добра розмова, вчасно подана рука чи щира усмішка здатні повернути людині віру в життя, – говорить керівник.Нехай добро, яке ви щодня даруєте іншим, повертається до вас сторицею.Олена КРЕСАН