Українська стратегія в Субсахарській Африці

28.10.2026, 16:22 lb.ua

Україна від здобуття незалежності не мала системної політики щодо Африки, а її географічна віддаленість не створювала на це потребу. Через те, що політика щодо цієї частини світу була (і залишається) питанням вибору, а не необхідності, інтерес до Субсахарської Африки губився серед більш негайних викликів та пріоритетів.

Вибір на користь розвитку активних та стійких відносин з країнами континенту було зроблено на початку 2020-х. Активізувалась дипломатія, відкрились нові посольства, скликалися міжвідомчі наради, на яких обговорювали стратегічні візії української політики в Африці. Були численні зустрічі, візити, спілкування з африканською пресою.

Свого часу Дмитро Кулеба охрестив цей момент “Україно-африканським ренесансом”. Це амбітна та оптимістична характеристика, але ініціативи з Української сторони протягом останніх 5 років вона описує справедливо.

В Стратегії зовнішньополітичної діяльності (СЗПД) 2021 року вираженого наголосу на співпраці з Африкою не було. Ба більше, і так невеликий африканський розділ Стратегії було об’єднано з близькосхідним – дзеркально до структури апарату МЗС, де на той час обома регіонами опікувався єдиний П’ятий територіальний департамент. В 2022 році поновили посаду спецпредставника з питань Близького Сходу та Африки, яку обійняв Максим Субх, що пожвавило дипломатію за цими напрямами.

В СЗПД згадується розвиток економічного, військово-технічного, освітнього співробітництва, забезпечення підтримки в міжнародних організаціях для протидії РФ; зазначається, що регіон є одним з центрів світового розвитку. Із важливих партнерів з Субсахарської Африки називається тільки Південно-Африканська Республіка. Окрім того, окремо виділяється взаємодія з регіональними організаціями: Африканським союзом (АС), Африканською континентальною зоною вільної торгівлі, ЕКОВАС та іншими.

Африці присвятили також два супутніх стратегічні документи – затверджену в січні 2022 року Стратегію розвитку відносин України з державами Африки (на жаль, не публічну) і Комунікаційну стратегію “Україна-держави Африки” 2024-2026 роки. Строк дії обох вже добігає кінця і тому на 2027 рік готуються до затвердження нові.

Зв’язка Африки і Близького Сходу, яка сама по собі була показником інституційної неготовності до ведення активної африканської політики, була нарешті розірвана в липні 2025 в межах реформи структури апарату МЗС, після якої з’явився окремий Департамент Африки та регіональних африканських організацій. Тоді ж було ліквідовано посаду спецпредставника.

Символічний акцент на африканському регіоналізмі, насправді, важко пояснити. Так, існує АС, вісім визнаних ним регіональних спільнот та ще десятки організацій. Втім майже всі вони мертвонароджені. Зазвичай вони є не більше ніж ситуативними форумами для держав. Навіть якщо взяти АС та три найбільш спроможні регіональні організації (САДК, ЕКОВАС, ЕАК), то вони є трохи більше здатними до колективної дії ніж ООН та ОБСЄ, але астрономічно далекими від ЄС.

Вони можуть виступати дипломатичними майданчиками, де учасники обговорюють регіональні кризи, уповноважують медіаторів, а в дуже особливих випадках навіть організовують операції з примусу до миру. Але переважна більшість ініціатив розвалюються через відсутність політичного консенсусу. Про давно провалені дедлайни економічної інтеграції навіть не варто згадувати.

За іронією, єдиною організацією, що дійсно зазвичай діє економічним блоком, є Південноафриканський митний союз – який історично був не інтеграційним проектом, а результатом імперської дезінтеграції. Це виняток, який підтверджує правило: африканський регіоналізм переважно стосується локальних проблем, і дуже рідко – взаємодії із зовнішнім світом.

Одним з випадків, коли Африка все ж продемонструвала готовність говорити одним голосом, була ініціатива мирного плану в 2023 році. Як і інші подібні пропозиції, які надходили з Глобального Півдня, план виявився відірваним від контексту війни Росії проти України, а тому не зустрів особливого ентузіазму ані з Української сторони, ані в Москві, і тепер забутий. Однак сама подія була знаковою. Тоді Київ відвідала безпрецедентна кількість африканських лідерів – президенти Сенегалу, ПАР, Замбії та Коморських островів, прем’єр-міністр Єгипту та спецпредставники від Уганди та Республіки Конго.

За останні п’ять років відбулося збільшення кількості контактів на найвищому рівні. Це і виступи перед АС та національними парламентами на початку повномасштабного вторгнення, і десятки телефонних розмов між вищими посадовцями, і зустрічі в кулуарах Генасамблеї ООН, і візити делегацій в Київ, і відрядження в Африку. Зокрема, чотири африканські турне Дмитра Кулеби та обірваний російським обстрілом Києва візит до ПАР Володимира Зеленського.

Із ініціатив найбільш повно втіленою в життя стала Grain from Ukraine, організована спільно з Всесвітньою продовольчою програмою. Її суть полягає в організації гуманітарних поставок українського продовольства, викупленого коштами міжнародних донорів, до країн, які потерпають від продовольчої незахищеності. На листопад 2025 року (коли Grain from Ukraine було масштабовано) до таких країн було відправлено понад 320 тис. тонн продукції. Ініціатива не обмежувалась окремою частиною світу, втім з 18 держав-реципієнтів 14 знаходяться в Африці.

Щодо комерційного агроекспорту, то тут головним питанням на порядку денному була і є російська блокада та атаки на портову інфраструктуру. Спочатку рішенням цього була Чорноморська зернова ініціатива, організована за посередництва Туреччини та ООН, але після виходу з неї РФ в 2023 коридор, яким експорт зокрема потрапляв до Африки, забезпечувався Україною односторонньо. Це завдання українські збройні сили втілювали успішно принаймні до липня 2026 року. Для підтримки експортного потенціалу української агропромисловості в 2023 році було створено держпідприємство “Україно-африканська торгівельна місія”, яке вже має представництва в Кенії, Нігерії та Танзанії.

Нарешті, Україна майже подвоїла чисельність дипломатичних представництв в Африці. Їх число зросло з десяти на початок 2022 року до 18 на жовтень 2026. Нові посольства було відкрито в Гані, Кот-д’Івуарі, Мавританії, Танзанії, ДРК, Ботсвані, Мозамбіку, Руанді. Окрім того, звучать наміри відкрити дипломатичні представництва в Камеруні, Судані, Замбії, та генеральне консульство в Кейптауні. Кадрів на таке розширення активності критично не вистачає, що стало стимулом для заснування цілого Центру африканських студій при КНУ ім. Т. Шевченка.

Нова “Стратегія” щодо Африки на період з 2027 року, можливо, як і її попередниця не буде публічною. Втім велика кількість реалізованих, напів-реалізованих та запланованих ініціатив дає підстави припускати, як український уряд уявляє подальший розвиток африканського вектору.

Мабуть, поки найбільш прямо на питання “куди рухатиметься українська стратегія в Африці?” відповів Андрій Сибіга в кінці травня 2026 року на форумі з нагоди Дня Африки. Тоді міністр закордонних справ озвучив рамку “Україна – стратегічний партнер сталого розвитку Африки – 2063” (відсилаючи до стратегії Agenda 2063 Африканського союзу), яка буде складатись з трьох стовпів:

Трансформація ролі України з експортера агропродукції на гаранта продовольчої безпеки, що включатиме обмін досвідом і технологіями в аграрному секторі, а також розвиток супутньої транспортної та енергетичної інфраструктури;

Передача української експертизи щодо ведення сучасних бойових дій, протидії дронам, РЕБ, кібербезпеки;

Експорт досвіду цифровізації державних послуг та співпраця між вищими навчальними закладами.

Розвиток агроекспорту критично вразливий до російської блокади. Блокади, яка з липня 2026 року зупинила весь експорт з українських портів на Чорному морі. Складно уявити розвиток інфраструктури для постачання агропродукції на африканському кінці, поки українська частина ланцюга паралізована.

Для сільськогосподарської продукції Субсахарська Африка – terra incognita. Традиційно майже весь аграрний експорт в Африку спрямовувався на північ, в Єгипет та Алжир. Із 2,8 млрд доларів США українського агроекспорту на континент у 2025 році, на Південь від Сахари припадало близько 280 млн.

Інструментом підтримки агроекспорту в Африці мають стати центри переробки та розподілу продовольства, більше відомі як “агрохаби”. Плани щодо створення агрохабів були анонсовані в купі із трансформацією “Grain from Ukraine” у “Food from Ukraine” в кінці 2025 року. Суть полягає у зміні акценту з постачання сирої продукції на розвиток логістичних спроможностей та обмін технологіями. Агрохаби мають забезпечити перше, оскільки їх функція – зберігання, переробка та розподіл української продукції. Також допомогти подолати цілий ряд специфічних місцевих ризиків, з якими стикаються експортери, за рахунок дипломатичного супроводу.

З новим акцентом на експорті переробленої продукції все складніше. Річ у тім, що африканські держави самі взяли курс на локалізацію виробництва та переробки продовольства, що часто супроводжується протекціоністськими заходами. Втім, Україна здатна надавати технічну підтримку, експортуючи обладнання та створюючи спільні підприємства на місцях.

Окрім цього, Програма діяльності Кабінету Міністрів на 2026/27 роки згадувала створення інституту аграрних аташе, що теж скоріше за все вбачається інструментом просування агроекспорту в Африці, хоч і не обмежуватиметься нею.

Із оборонною співпрацею теж непросто. Здається очевидним, що Африка – неспокійний континент. База даних про конфлікти Уппсальського університету на 2025 рік налічувала 29 активних збройних конфліктів в Африці, де однією зі сторін виступає держава. Це найбільше значення серед світових регіонів. Для порівняння, Близький Схід посідає “почесне” друге місце з 14 конфліктами. Інтенсивність африканських конфліктів є нижчою, тому загальна кількість загиблих за 2025 оцінюється у 32,5 тис.

Втім, незахищеність не конвертується у великі витрати. В 2025 році, за даними SIPRI, із загальних оборонних витрат континенту у 58,2 млрд доларів (хоча сюди не включені витрати Лівії, Судану, Південного Судану, Еритр