Мінус 30 тисяч людей на місяць. Які зміни потрібні системі бронювання і як їх переживе бізнес

26.10.2026, 07:21 lb.ua

За даними Мінекономіки, на кінець вересня 2026 року в Україні було заброньовано близько 1,4 мільйона працівників. Ще в кінці травня їх було близько 1,3 мільйона. Протягом останніх шести-восьмимісяців кількість заброньованих зростала на десятки тисяч щомісяця, підрахували в уряді. «Якщо ця динаміка збережеться, то скоро будуть заброньовані абсолютно всі», — зробив висновок прем’єр СергійКорецький. І навів приклад, коли на підприємстві зі ста заброньованих критичними роботами займалася п’ята частина працівників. Решта ж — іншими бізнес-проєктами.

Зарплата працівників і відсутність податкових боргів ще не доводять, що підприємство справді критичне. Основними критеріями мають бути обороноздатність і важливість для життєзабезпечення країни,кажуть у Кабміні. Тому для підприємств оборонного й енергетичного секторів радикальних змін, за словами прем’єра, не планують. На засіданні 23 жовтня для підприємствпаливно-енергетичного комплексу та оборонно-промислового комплексу граничний обсяг бронювання встановили на рівні 95% військовозобов’язаних працівників. Для інших, які використовують статускритичного формально, хочуть посилити контроль і переглянути правила бронювання.

На тому ж засіданні уряд створив Координаційний центр з організації бронювання – тимчасовийконсультаційно-дорадчий орган, уточнив визначення критичності та ініціював перегляд галузевих і регіональних критеріїв критичності з урахуванням нових вимог.

«Країна воює, не виконуючи планів з мобілізації. Зате плани бронювання ми перевиконуємо», — каже експертка ринку праці Тетяна Пашкіна. Задум бронювання — дати змогу працювати фахівцям, важливимдля обороноздатності і підтримки ключових тилових функцій, щоб не порушувати базові процеси, нагадує вона. Але на практиці вийшло так, що за роки кількість заброньованих розрослася, зокрема зарахунок офіціантів, кур’єрів тощо, що явно не вписується у базові критерії бронювання.

Від початку існувала дилема: чи має бронювання бути економічно вигідним, чи соціально справедливим. Тоді планували налагодити його за економічним принципом, спираючись на рівень зарплатні. «Логікатака: люди, які заробляють багато, потрібні країні економічно і мали отримати бронювання, — нагадує професор Андрій Ставицький. — Йшлося про 30, потім — про 60 тисяч гривень. Щодо суми можна булодискутувати, але ідея бронювання була саме така».

З цією ідеєю виникли проблеми. Якщо військовослужбовці на передовій заробляли в цивільному житті понад 60 тисяч, чому вони не заслуговують бронювання? Якщо комунальники чи енергетики мають менше60 тисяч, то їх треба позбавити бронювання попри те, що без їхніх послуг країна не виживе? Модель економічного бронювання до ладу так і не довели, ідею не підтримали й пішли шляхом бронювання наоснові критеріїв критичності підприємств.

«Будьмо відверті: ця модель неефективна, бо місця з бронню купуються», — каже Ставицький. Хоча й модель економічного бронювання могла спіткати та ж доля, визнає він: люди б наймалися на роботу звигаданою високою зарплатою і з власної кишені відшкодовували б підприємству податкову різницю, наприклад.

Єдиний спосіб впоратися з цим — перевіряти підприємства, яким дають бронь, вважає професор Андрій Ставицький. «З одного боку, певним підприємствам бронь видається неефективно, вони використовуютьїї для зловживання. З іншого, багатьох військовозобов’язаних взагалі не можуть знайти. Адміністрування людського потенціалу для мобілізації на досить низькому рівні».

Щоб забезпечити бронювання лише тим, хто виробляє критичну продукцію, треба добиватися більш ефективної мобілізації чоловіків, які уникають виконання військового обов’язку й не працюютьофіційно.

Щоб викорінити зловживання, необхідно боротися зі схемами, а не створювати додаткові обмеження для всіх підприємств, зауважує Микола Малуха, виконавчий директор Центру соціально-економічнихдосліджень CASE Україна та директор просвітницького проєкту й ютуб-каналу «Ціна держави». Сьогодні держава має достатньо цифрових інструментів, щоб виявляти підозрілі випадки: різке збільшеннякількості працівників перед отриманням статусу критичності, невідповідність чисельності персоналу реальним обсягам роботи, фіктивне працевлаштування, аномальні зміни в зарплатах тощо. «Саме такіпідприємства слід перевіряти, — говорить Малуха. — А механічне зниження лімітів бронювання для всіх підприємств означає, що за порушення окремих компаній доведеться розплачуватися всійекономіці».

Простого рішення, прийнятного для всіх, не існує. Розробити єдиний математичний критерій для всіх підприємств буде неможливо, вважає Андрій Ставицький. Навіть в оборонно-промисловому комплексі. «Всі розуміємо, що він потрібен, але є оборонні компанії, які зараз взагалі невиробляють продукцію або виробляють дуже мало, а інші працюють на всі 100%», — пояснює він.

З іншого боку, якщо автоматично визнати, що, скажімо, меблева промисловість не має права на квоти і в ній припиниться виробництво, ми поховаємо всю економіку. Бо з меблевим виробництвом пов’язаневиробництво упаковки, фурнітури, служби доставки тощо. «Не можна допустити, щоб економіка обвалилася. Важливо зберегти всі галузі на мінімальному рівні, бо треба буде відновлювати країну», — кажепрофесор кафедри економічної кібернетики. Тому квоти будуть переглядати, найімовірніше, в індивідуальному порядку: єдиного принципу механічного обрахунку не існує, можна лише оцінювати, наскількипевна продукція необхідна саме зараз. «Ці критерії мають бути гнучкими, але не породжувати корупцію», — говорить Ставицький.

Скасування бронювання не дорівнює автоматичному збільшенню чисельності армії на відповідну кількість людей, зауважує Малуха. Частина працівників може мати інші законні підстави для відстрочки,частина не відповідатиме вимогам до військової служби. Хтось піде на іншу роботу з бронню. Натомість економічні наслідки втрати персоналу підприємство може відчути відразу.

Малуха пропонує такі критерії визначення, чи гідне підприємство отримати квоту бронювання:

1) внесок підприємства в обороноздатність: пряме виконання оборонних замовлень або участь у ланцюгах постачання оборонної продукції.

2) забезпечення базових потреб суспільства та роботи критичної інфраструктури: енергетики, водопостачання, медицини, продовольства, транспорту та зв'язку.

3) економічний внесок підприємства: обсяги виробництва, сплачені податки, експортна виручка, кількість робочих місць та вплив на суміжні підприємства. Однак ці показники не повинні автоматичнодавати перевагу великим компаніям.

4) незамінність конкретних працівників. Якщо підготовка спеціаліста потребує кількох років, а його відсутність зупинить виробничу лінію, це має враховуватися незалежно від того, наскільки великоює компанія.

У Кабміні планують довірити оцінку критичності з перевірками підприємств спеціальному Координаційному центру. Та є побоювання, що цей орган отримає заширокі повноваження. В парламентському проєктіпостанови №16160 від 16 жовтня депутати запропонували провести відкриті консультації з бізнес-асоціаціями, зробити Координаційний центр консультативно-дорадчим органом і залишити остаточне рішеннящодо статусу критично важливого підприємства органу виконавчої влади.

З опублікованого положення зрозуміло, що Координаційному центру дають не досить конкретні повноваження. Є дві співголови, рішення ухвалюють на основі резолюції головуючого, а хто цей головуючий,не прописано. «Тому очевидно, що можуть бути корупційні ризики. Але оскільки однозначного критерію визначення критичності нема, якась інституція для її перевірки потрібна», — каже АндрійСтавицький.

Не обов’язково перевірками має займатися велика інституція: на думку професора, з цим впорається структура на кшталт відділу у Мінекономіки з залученням представників Міністерства оборони.

Так, як було за Другої світової, коли заброньовані були лише працівники оборонних заводів і залізничники, вже бути не може. Економіка цього не потягне, впевнений Андрій Ставицький. Люди повиннігарантовано працювати в усіх галузях, головне — знайти баланс.

В англійських містах можна досі бачити стовпчики від парканів, із яких спиляли решітки, щоб переплавити на гармати, бо промисловість у роки Другої світової переорієнтувалась на військові потреби,нагадує Тетяна Пашкіна. «Бізнесам із надування гелієвих кульок і висаджування квітів на клумби в цій економіці місця не було. І якщо порівняти цей підхід із тим, як ми намагаємося воювати, то вонотак, як ми хочемо, не виходить», — каже вона. Певна кількість людей зайнята у сферах, не дотичних до оборонки. Це нормально, бо люди і компанії мусять заробляти гроші. Але коли ця робота завдає шкодиобороноздатності, логіки в ній нема. «Люди б поставилися з розумінням, якби по місту не встановлювали скляних зупинок чи не засівали квітами клумби», — наводить приклад Пашкіна.

Питання в тому, як акуратно і поступово розброньовувати людей, щоб бізнес не перестав поповнювати бюджет. Який відсоток заброньованих працівників бізнес може втратити безболісно, насправдіневідомо, говорить Микола Малуха. Наприклад, мілтех-компанії весь час говорять про дефіцит працівників: не лише кількісний, а й якісний. «Тому потрібно оцінювати не лише кількість працівників, а йїхню функцію у виробничому процесі, можливість їх замінити та час, необхідний для підготовки нового спеціаліста», — пояснює Малуха.

Якщо визначити мінімальну потребу бізнесів у людях складно, то принаймні чітко зрозуміло: виводити з цивільної економіки на користь мобілізаційного ресурсу треба близько тридцяти тисяч чоловіківна місяць, каже Ставицький. І враховувати, що не йдеться про рух в один бік: є ж і ті, хто повертається в економіку. «Йдеться не тільки про бронювання, а й про те, як інтегрувати в процеси ветеранів,— пояснює він. — І це все можна прорахувати, точні дані є у Міністерства оборони й Генерального штабу. Основна проблема — ті, хто ховається. Ми їх ніби й не шукаємо, і це неправильно».

«Якщо буде реальний перегляд ситуації і повернення до базових стандартних вимог за професіями, галузями тощо, зміни до системи можуть бути не настільки болючими, — каже Тетяна Пашкіна.