Вулиця Тесея: як знищується історичний центр Полтави

13.10.2026, 21:16 poltavawave.com.ua

Уявіть корабель, у якому по черзі замінили всі дошки. Це досі той самий корабель чи вже зовсім нове судно? Давні греки називали це парадоксом Тесея. А в Полтаві таким кораблем давно став її історичний центр. Ну, чи те, що від нього залишилося.

Дошки-будинки тут, щоправда, міняють не одразу. Вони хоч і змінюють господарів, але на довгі роки продовжують стояти напівзруйнованими пустками. Далі комусь в голову нарешті приходить думка «а давайте відновимо» і…і відновлення закінчується будівництвом чергової багатоповерхівки. Тесей, певно, плакав би.

Як відбувається цей процес, хто ті люди, які викуповують будівлі в центрі Полтави, що з ними відбувається далі і чому з такими темпами свій «корабель» ми вже дуже швидко втратимо назавжди? Про все це сьогодні ми і поговоримо.

Стрітенська — одна з центральних вулиць міста з багатою історією. Колись вона цілком відповідала своєму статусу: невеличкі особняки, затишні дворики. Сьогодні про це нагадують хіба архівні фото. На одному з них — будинок на Стрітенській, 18: одноповерховий, цегляний, з високими арковими дверима й фронтонами з круглими віконцями, збудований орієнтовно в кінці ХІХ століття.

Старий будинок на вул.Стрітенська, 18. Фото: Артур Ароян, 2016 рік

Ще з 1905 року тут працювала жіноча прогімназія Неупокоєвої, але совєтська епоха традиційно перетворила будівлю на комунально-житлову. Люди жили тут до початку нульових, аж поки квартири у 2007-2008 не почали викуповувати. У результаті мешканці роз'їхалися і будинок кілька років простояв порожнім, примудрившись при цьому не стати руїною.

Активісти зверталися до обласного департаменту культури, щоб врятувати будинок, але охоронного статусу він так і не отримав. І для Полтави це звична історія:

А без статусу захистити будинок від знесення значно складніше. Тим паче що забудовники вже мали на Стрітенську великі плани.

За словами Арояна, суцільною монолітною забудовою мав стати весь відрізок вулиці — від відділку поліції до вулиці Соборності. Але на заваді стали… діти. Буквально. Посередині цього відрізка вулиці розташована початкова школа – в колишньому маєтку генерала Євгена Петраша, зведеному ще на початку XX століття.

Дитяча початкова школа №43, вул.Стрітенська, 20

Знести таку будівлю не вийшло, тож її зберегли й відремонтували, а поряд звели замість одного суцільного комплексу два окремі будинки. Першою у 2017 році з'явилася восьмиповерхівка на Стрітенській, 22. А вже у 2018 році — ще одна, вже на місці того самого будинку на Стрітенській, 18.

Автором обох новобудов виступала компанія «СМНК».

Іронічно, що відверто недешеві квартири в нових будинках під час продажу рекламували через «чудовий вид на історичний центр». Та є два суттєві «але». Перше: саме такі забудови цей вид і знищують. Друге: частина мешканців отримала «прекрасну» панораму на вікна райвідділу поліції, який тепер буквально тулиться до будинку.

Ліворуч житлова багатоповерхівка, праворуч — будівля райвідділу поліції

Що таке «СМНК»? Насправді, це ціла група компаній, ниточки від якої ведуть до одного прізвища — полтавського бізнесмена Валерія Петренка. Саме він контролює і головну будівельну фірму, і пов'язані з нею фірми. Зокрема ТОВ «ЛОГОСС».

Стрітенською плани забудовника явно не обмежувалися, тож він узявся і за сусідню вулицю. За рогом, на Пилипа Орлика, 26, «СМНК» звела ще одну восьмиповерхівку. І ця історія вже не про будинок, який не встигли захистити, а про правила, які під забудовника, схоже, просто переписали.

Вулиця Пилипа Орлика входить до історичного ареалу, де висотність будівель обмежена. Тож рішення про будівництво в травні 2018 року далося непросто: щоб «протягнути» його, тодішній мер Олександр Мамай тричі повертав питання на голосування. І переконував депутатів, що головний архітектор міста Микола Шевельов бере на себе особисту відповідальність: будинок не буде вищим за дозволені 23 метри. Депутати повірили й проголосували.

Проте, вже у травні 2020 року поліція відкрила кримінальне провадження: будинок вийшов заввишки майже 29 метрів.

Поки правоохоронці боролися за висотний регламент, у міській раді знайшли простіший вихід. У жовтні 2020 року депутати ухвалили зміни до Генплану, які дозволили будувати в історичному центрі будівлі висотою вже до… зараз буде дуже несподівано, але рівно до 29 метрів. А квартал на Пилипа Орлика взагалі виключили з охоронної зони. Тож вже за місяць забудовник підписав документи про повну відповідність проєкту, висотність якого місто вже «легалізувало».

До речі, головний архітектор Шевельов досі обіймає ту саму посаду і далі погоджує забудову історичного центру.

Втім, в проєктній документації все одно лишався певний безлад, адже тут досі йшлося про 23 метри. За це трохи пізніше і зачепилася прокуратура, а вже в березні 2021-го директорам і компанії-замовника, і компанії-підрядника повідомили про підозру в підробці документів. Втім, за два місяці суд обидві підозри скасував: мовляв, це не злочин, а лише адміністративне порушення. Оскаржувати ці рішення ніхто не став. Тож нині у справі про будинок, що на шість метрів вищий за раніше дозволене, немає жодного підозрюваного.

Але й Пилипа Орлика — не остання адреса від «СМНК». Схожа історія сталася ще й на Шевченка, 96-А. Головну роль тут спершу грала зовсім інша структура — охоронна фірма «Антарес-2000», яка належить Володимиру та Віктору Криворучкам.

У 2019 році фірма взяла в оренду ділянку поруч зі своїм офісом. Землю виділили під адміністративні будівлі та офіси. Але вже в грудні, як зазначає видання «Полтавщина», представник «Антареса» розповідав депутатам інше: тут хочуть звести багатоповерхівку з підземним паркінгом, а частину квартир віддати на пільгових умовах співробітникам — ветеранам Афганістану й АТО. Аргумент про «будинок для ветеранів» спрацював. У липні 2020 року міськрада дозволила будівництво.

А далі соціальна складова кудись зникла. Зводити будинок узялася компанія з орбіти «СМНК» — те саме ТОВ «ЛОГОСС», про яке ми згадували напочатку. Договір генпідряду підписали 16 жовтня 2020 року — за кілька днів до того, як міськрада змінила Генплан. Квартири тут продавав уже відділ продажів «СМНК» — за ринковими цінами.

Втім, не всім старим будинкам «пощастило» вмерти одразу й перетворитися на багатоповерхівки. Деякі досі конають в агонії, доки бізнес, який їх викупив, чекає на остаточне руйнування.

Таким є, наприклад, одноповерховий будинок на Пилипа Орлика, 15-А — поруч із будинком Бахмутського, який колись відстояли активісти. Зараз це облуплені стіни, порожні вікна і хащі довкола.

Землю на вул. Пилипа Орлика, 15а, з 2019 року орендували троє людей. Одним з них був Віктор Головань — співзасновник вже нині колишньої ГО «Будуємо майбутнє», яке було пов’язане із будівельною компанією «СМНК». У травні 2020 року на будинок видали містобудівні умови на «реконструкцію», а через півтора року їх навіть оновили. Але реконструкція так і не почалася. А згодом у будинку змінилися господарі. У листопаді 2021 року частки за одним договором купили Лілія Дударь та Аліса Криворучко. А в грудні 2022-го решту подарували ще одній Криворучко — Анастасії. У лютому 2023 року районна рада передала всім трьом власницям і землю під будинком, що розташована в зоні охорони пам'ятки.

І тут знову виринають знайомі структури. Щонайменше у 2023 році Анастасія Криворучко була співвласницею охоронної фірми «Антарес-2500» — разом із вже згаданим раніше Віктором Криворучком, співвласником компанії зі співзвучною назвою «Антарес-2000», яка замовляла будинок на Шевченка, 96а. При цьому зараз «Антарес-2500» повністю належить вже Лілії Дударь — другій співвласниці землі на Орлика, 15-А.

Тож будинок, на який за часів «СМНК» видали умови на реконструкцію, тепер належить людям з кола її ділових партнерів.

А в кінці вулиці Пилипа Орлика, на Європейській, 1, ще один будинок так само чекає своєї черги. У 2022 році його за 571 тисячу гривень купила Наталія Петренко, яка раніше очолювала «СМНК-37». Відтоді минуло понад чотири роки, а будинок досі стоїть пусткою.

Всі ці історії об’єднані назвою однієї і тієї ж бізнесової структури. А більшість з них — ще й ім’ям головного архітектора міста і начальника управління містобудування Миколи Шевельова, який на посаді вже понад вісім років.

У 2018 році саме особистою відповідальністю Шевельова ексочільник Полтави Мамай гарантував депутатам, що будинок на Пилипа Орлика, 26 не перевищить 23 метри. У жовтні 2020-го, перед голосуванням за зміни до Генплану, саме він доповідав депутатам, що проєкт пройшов усі передбачені законом процедури. Ці зміни дозволили будувати вище й прибрали квартал на Пилипа Орлика з охоронної зони. А вже за місяць його управління видало умови для багатоповерхівки на Шевченка, 96-А.

І якщо в міста є так багато можливостей і повноважень, щоб роздавати історичний центр під забудову, то що з такими ж можливостями щодо догляду за старими будівлями тут? Їх, виявляється, теж вистачає. Закон «Про благоустрій населених пунктів» дозволяє видавати приписи й штрафувати тих, хто занедбав майно.

Читайте також

Але, за відповіддю міськради, з 2021 року щодо будинків на Пилипа Орлика, 15-А, та Європейській, 1 чомусь не склали жодного протоколу й не видали жодного припису.

Втрата одного старого будинку може здатися дрібницею. Але історичний центр — це не набір окремих пам'яток, а ансамбль. Саме низькоповерхова забудова XIX — початку XX століття задає його масштаб і ритм. На її тлі й видно храми, площі та пам'ятки.

Коли ж між ними одна за одною виростають восьмиповерхівки, центр поступово перестає бути історичним. Він стає просто географічною точкою.

Читайте також

При цьому зберегти старий будинок не означає перетворити його на музей. За словами Арояна, більшість таких будівель мають міцні зовнішні стіни, а всередині можна робити будь-яке сучасне планування. У Полтаві вже є вдалі приклади: колишні артилерійські казарми на Сінній відреставрували під офісний центр, надбудувавши легкий скляний поверх. Ароян радить дивитися й на Львів, де стара забудова не стоїть пусткою, у ній працюють кав'ярні й крамниці, живуть люди.

У деяких європейських країнах занедбан