Як насправді варто поводитися у храмі?

11.10.2026, 13:04 lb.ua

Чи можна взагалі говорити про «церковний» етикет, правила поведінки в храмі? Вони передбачені якимись нормами чи йдеться більше про традицію?

Передусім, перебуваючи в храмі, керуємося загальними правилами поведінки в публічних місцях. Але й не забуваємо, що церква – це особливе місце, куди люди приходять не для розваги, а на молитву, щоб побути із Богом.

У Святому Письмі, особливо в Старому Завіті, є багато вказівок щодо того, як людина повинна поводитись в храмі. Також про це пишуть Святі Отці. І всі ці вказівки говорять, що в храмі людина повинна поводитися благочестиво, з благоговінням перед присутністю Божою. І ця Божа присутність зумовлює поведінку людини. Скажімо, коли святитель Іоан Золотоустий проповідував в храмі, люди часто реагували оплесками. Але він забороняв це робити з поваги до особливого місця.

Водночас більшість правил поведінки в церкві – це продовження традицій, які притаманні тій чи іншій місцевості, тій чи іншій країні, тій чи іншій Помісній Церкві.

Якщо людина спізнилася на службу, їй «зарахується» участь в літургії? На скільки можна запізнитися і коли вже ліпше й не йти?

Якщо людина хоче просто відвідати храм, на якусь хвилину побути на самоті з Богом, то може це зробити в будь-який час. Якщо ж говоримо про участь в богослужінні, то варто приходити вчасно. Саме слово літургія означає «спільна справа». Якщо хочемо долучитися до спільної справи, то маємо приходити разом з усіма. Важливий момент, що головна мета участі в літургії – євхаристія, причастя.

Ну і крім того, якщо ви запізнюєтеся, починаєте метушитися, ставити свічки, подавати записки, то відволікаєте від молитви інших, декого змушуєте дратуватися – тобто спокушаєте до гріха.

Зазвичай, до церкви вдягають найкращий, найошатніший одяг. Ясна річ, що це не буквально про «церковний дрескод». Та все ж, одяг має значення?

Звичайно. Коли йдемо в гості, на якийсь прийом, одягаємося в гарний одяг, тому що так вимагає етикет. Аналогічно, в храм, як Євангеліє говорить, «на святковий бенкет до Господаря», приходимо у відповідному одязі. Прикладом цього є одяг священника – він має бути найкращим, бо ми стоїмо перед Богом. Наш зовнішній вигляд має відображати наш внутрішній стан. При цьому, звичайно, ніхто не забороняє прийти в храм і побути на богослужінні у вашому звичному стилі – скажімо, кросівки, джинси, футболка. Це не заборонено за однієї умови: якщо це не спокушає тих людей, які стоять в храмі.

Одна річ, якщо не планували заходити в храм, але так склалось, що серце захотіло в цей час молитви. Тоді зайшли, стали в куточку, помолилися собі, побули перед Богом, якщо цього потребує душа. Якщо спеціально йдете в храм, то вам не складе жодних труднощів одягнутися у відповідний одяг.

Приміром, в Почаївській Лаврі жінку в штанах не пустять до храму – змусять напнути довгу «запаску». У Православній церкві України, здається, нема такого, щоб не пустили в штанах і без хустки?

Я проти такого «радикалізму», коли жінку в штанах чи без хустини в храм не пускають. Наші бабці, матері ходили в храм завжди в хустках, і це не було проблемою. Але якщо жінка з непокритою головою, то ніхто із храму не повинен виганяти і казати, що ти не маєш права зайти і молитися. Господь приймає молитву і в хустці, і без.

Я неодноразово бачив, як, наприклад, до храму Московського патріархату йде сім’я, і всі дівчатка – від маленької до найстаршої - в «платочках». Це вже надмірне. Хустину може одягати хіба заміжня жінка.

Щодо «питання штанів». На Сході жінки ходили в штанах і в часи апостола Павла. І він про штани нічого не говорить. Апостол Павло каже, що жінка не повинна одягати чоловічий одяг, а чоловік не повинен одягати жіночий одяг. Штани самі по собі не є чоловічим одягом. І часто оці радикально налаштовані християни, зокрема представники Московського патріархату, зациклюються на формі, забуваючи про зміст.

Подекуди є звичай, що жінки стають в храмі ліворуч, а чоловіки праворуч. Чи обов’язково його дотримуватися?

Це не прописано якимись церковними правилами – радше, це традиція в певних місцевостях. У селах ще живе цей звичай, тому що там віряни більш консервативні. А в міських храмах цієї традиції фактично вже ніде не дотримуються. Часто люди стоять сім'ями, і це насправді дуже гарно - чоловік, дружина, діти разом моляться.

Припустімо, людина вперше на порозі храму. Як поводитися, куди перехреститися, де стати? Є якісь правила?

Нема прописаних правил. Є місцеві традиції. А найчастіше, все відбувається спонтанно. Зазвичай, перед порогом храму чи перед дверми храму, ми хрестимося, ідемо до центральної ікони, яка зазвичай лежить на аналої (на підставці) посередині храму. Підійшли до ікони, двічі перехрестились, поцілували ікону, перехрестились третій раз і відходимо собі вбік для молитви. Якщо хочемо поставити свічку, подати записку, тоді собі спокійно, тихо відходимо до визначеного місця, де залишаємо записку й беремо свічки. Свічки ставимо на тих свічниках, де вважаємо за потрібне. Немає в храмі свічників «за померлих» чи «за живих». Хіба що іноді в храмах є окремий свічник – канун, який стоїть біля розп'яття, де служать панахиди, то там ставимо за померлих. Всі інші свічники – для різних намірів.

Коли обов’язково стояти під час служби, а коли можна посидіти? Здається, лавки тепер часто побачиш не тільки в католицьких храмах, а й в православних?

Під час служби в православних храмах зазвичай прийнято стояти. Навіть є такий жарт, що, мовляв, православні люблять страждати. Бо в нас довгі богослужіння, їх треба вистояти, це дуже складно. Але це не означає, що, якщо так було колись, так повинно бути завжди. Церква змінюється, бо вона є живим організмом. І звичай сидіти в храмах насправді зовсім не є поганим. І до речі, він не є суто західним чи католицьким. У православних храмах Греції стоять лавки, люди спокійно собі на богослужіннях сидять. У наших храмах також з'являються лавки. Заборони на лавки і на сидіння в храмі немає. У певні моменти богослужіння віряни можуть сидіти. Наприклад, коли ми читаємо записки, які подають люди на богослужіння, чи коли священник говорить проповідь. Але в такі важливі моменти літургії, як читання Священного Писання, Євхаристійний канон, Великий вхід, віряни, звичайно, стоять. Але знову ж таки, навіть коли людина стоїть, вона може опертись на лавку, їй легше богослужіння відстояти. Вона не думає про те, що її болять ноги, вона втомилася, а думає в той час про молитву.

Щодо коліноприклонінь. Є громади, в яких, наприклад, під час Євангелія стоять на колінах, є громади, де під час молитви «Отче наш» стоять на колінах, хоча це не прописано уставом. Більше того, церковна традиція говорить, що в неділю і свята на коліна не стаємо. Але якщо в певній місцевості людина стала на коліна під час читання Євангелія, ми ж не можемо сказати, що це гріх.

Приватну молитву люди промовляють у різних позах – стоячи, навколішки, з піднесеними до неба руками або й лежачи хрестом на підлозі… Як правильно і доречно робити це в храмі?

Нема потреби падати на землю хрестом, руки підносити в небо – Бог цього не потребує. Вдома можна як завгодно проявляти своє благочестя чи внутрішню емоцію, яку викликає молитва. Можна і на землі лежати. Багато святих і в землю закопувались, і в трунах спали, і багато чого іншого робили. Бо так вимагало їхнє серце. Але коли робити це на публіку, то можна викликати в інших людей осуд, навіть насмішки. І так спокусити їх до гріха.

Як правильно вітатися і відповідати на привітання? Як ви вчините, якщо людина скаже «Христос воскрес!» зовсім не в пасхальний період?

Були такі святі, які все життя впродовж року віталися словами «Христос воскрес!». Наприклад, Серафим Саровський вітався «Христос воскрес, радість моя!». Цим вітанням ми сповідуємо віру у Воскресіння Господнє. А віра у воскресіння - це найбільша радість християнина.

Але зазвичай словами «Христос воскрес!» вітаємося від Пасхи до Вознесіння. У період Різдва вітаємося словами «Христос народився!» або «Христос рождається!» - «Славімо його!». На Галичині так вітаються аж до Стрітення. Існує така новітня традиція вітатися в в Надвечір'я Богоявлення і в день Богоявлення словами «Христос хрещається!» - «В ріці Йордані!». Така форма вітання з'явилася десь в XX столітті, вона не обґрунтована зовсім, тому що всі християнські вітання, вони несуть в собі окрім вітання ще і богословський сенс - сповідання віри. А «Христос хрестився!» - «В ріці Йордані!» - це просто констатація факту. Так можемо до будь-якого свята вигадати вітання: «Христос преобразився!» - «На горі Фавор!», «Христос вознісся!» - «На горі Єлеонській!». Таке вітання не уставне, не логічне, але якщо в якійсь місцевості воно вкоренилося, то гріха в цьому немає.

Ну і класичне вітання протягом року: «Слава Ісусу Христу!» - «Слава навіки!». Так кажемо, зокрема, на Галичині. В інших частинах України часто можна чути: «Слава Богу!» - «Навіки слава!». Ще є форма привітання, яка більше поширена між духовенством і використовується під час богослужіння: «Христос посеред нас!» - «І є, і буде!». Так можуть вітатися й миряни. Коли заходимо в дім, можемо сказати: «Мир дому цьому!», відповідь – «З миром приймаємо!». І якщо людина в церкві вітається «Добрий день!», в цьому також нічого поганого немає.

Чого не мають права робити миряни в храмі?

Вони не мають права заходити у вівтар без благословення священика. Жінки взагалі не можуть заходити у вівтар. Інших обмежень для вірян нема. Миряни, як і священики, можуть молитися, прикладатися до ікон, до мощей, співати літургію.

Чи є якісь правила щодо присутності дітей на богослужіння?

Буває, що проповідую, і якась дитинка собі на підлозі грається, возить машинку. І я в цьому не бачу проблеми. Батьки часом намагаються приструнити дитину, але це не зовсім правильно. Якщо дитину від маленьких років приводити в храм і заставляти її стояти струнко, «руки по швах» і дихати через раз, то в її підсвідомості закладеться, що храм - це місце муки. І вона в дорослому віці не буде мати бажання сюди приходити. Якщо дитина почувається вільно, то храм буде асоціюватися в неї з позитивними емоціями.

Діти в храмі -