Аскольдова могила: як ідея пантеону перетворилася на неврегульований меморіал

29.09.2026, 13:13 newformat.info

Аскольдова могила мала стати одним із головних місць національної пам’яті України. Ідею державного пантеону обговорювали ще за президентства Віктора Ющенка, а після початку повномасштабної війни вона отримала новий імпульс.

Аскольдова могила — не випадкове місце для подібних дискусій. Це одна з найдавніших історичних місцевостей Києва. Упродовж століть тут існував некрополь, де ховали військових, громадських і культурних діячів. Тут були могили учасників воєн XIX — початку XX століття, льотчика Петра Нестерова, мецената Василя Тарновського та інших відомих людей. Після бою під Крутами тут поховали частину загиблих українських студентів і гімназистів.

Історичний некрополь фактично знищила радянська влада. У 1919 році кладовище вирішили закрити, згодом почалося систематичне усунення могил і надгробків. У 1930-х роках територію остаточно перетворювали на парк.

Після відновлення незалежності України поступово почалося повернення Аскольдовій могилі її меморіального значення. Тут з’явилися пам’ятні знаки Героям Крут, Небесній сотні, захисникам Донецького аеропорту, Іловайська та Дебальцевого.

За президентства Віктора Ющенка тема створення державного місця вшанування видатних українців стала частиною ширшої політики відновлення національної пам’яті. У 2000-х роках активно обговорювали концепцію українського пантеону та повернення пам’яті про діячів визвольного руху.

Проте повноцінного Національного пантеону на Аскольдовій могилі тоді так і не створили. І це важливе уточнення: говорити, що Ющенко у 2007 році юридично створив пантеон саме на Аскольдовій могилі, було б неточно. Ідея існувала в політичному та громадському просторі, але не була реалізована як завершений державний проєкт.

Нове життя дискусія отримала вже під час великої війни.

7 березня 2023 року під Бахмутом загинув Герой України Дмитро Коцюбайло «Да Вінчі». Через три дні його поховали на Аскольдовій могилі. На прощання прийшли тисячі людей, військові, громадські діячі та керівництво держави.

Саме це поховання стало фактичним початком нового етапу історії місця.

Невдовзі Аліна Михайлова, наречена Коцюбайла, зареєструвала президентську петицію з пропозицією створити Національний пантеон Героїв України саме на Аскольдовій могилі. Вона зібрала понад 27 тисяч голосів.

У відповідь Володимир Зеленський визнав питання актуальним і повідомив, що уряд, Міністерство культури, Український інститут національної пам’яті та київська влада мають опрацювати концепцію меморіалу. Однак автоматичного рішення перетворити парк на Національний пантеон президентська відповідь не містила.

Після Коцюбайла тут з’явилися нові поховання.

У серпні 2023 року на Аскольдовій могилі поховали військового льотчика Андрія Пільщикова «Джуса», який загинув в авіакатастрофі на Житомирщині.

У квітні 2024 року тут поховали військовослужбовця 59-ї бригади Павла Петриченка — громадського активіста та учасника руху проти поширення азартних ігор серед військових.

Таким чином, поруч опинилися могили трьох відомих представників нового покоління українських військових — Дмитра Коцюбайла, Андрія Пільщикова та Павла Петриченка.

Але саме тут виникла принципова проблема: Аскольдова могила формально не стала діючим Національним пантеоном із затвердженим порядком поховань.

Тому кожне нове поховання неминуче ставить питання: хто має право бути похованим тут надалі, хто ухвалює таке рішення, за якими критеріями обирають людей і яким має бути остаточний вигляд меморіального простору.

У цьому і полягає головний парадокс Аскольдової могили. Суспільство фактично створило сакральне місце швидше, ніж держава встигла створити для нього юридичні та архітектурні правила.

Могили вже існують. До них приходять родичі, побратими, військові, політики, іноземні делегації та звичайні кияни. З’являються квіти, прапори, лампадки, фотографії та інші елементи народної меморіалізації.

Це надає місцю величезного емоційного значення, але водночас породжує проблему цілісності простору. Аскольдова могила є історичною територією зі складним охоронним статусом, церквою Святого Миколая та залишками старого некрополя. Будь-яка масштабна перебудова потребує врахування археології, охорони культурної спадщини, позиції міста, державних органів, релігійної громади та родин похованих.

Тому слово «стихійний» щодо сучасного меморіалу варто розуміти передусім як відсутність заздалегідь створеної єдиної концепції, а не як твердження, що поховання відбувалися самовільно.

Паралельно Україна почала створювати окремий великий меморіальний проєкт — Національне військове меморіальне кладовище, призначене для поховання загиблих захисників. Це інша концепція, ніж пантеон видатних історичних постатей.

У 2026 році Верховна Рада пішла ще далі й ухвалила окремий закон «Про Український національний пантеон». Закон визначає Пантеон як загальнонаціональне місце пам’яті для вшанування найвидатніших представників української нації та встановлює механізми почесних перепоховань, кенотафів та інших форм увічнення.

Отже, майже через два десятиліття після перших масштабних дискусій держава нарешті формує юридичну основу для такого місця. Але це не вирішує автоматично питання Аскольдової могили.

Сьогодні перед державою та Києвом фактично стоїть вибір не між пам’яттю і забуттям, а між різними способами оформлення вже сформованого місця пам’яті.

Можна перетворити територію на завершений меморіальний комплекс із єдиною архітектурною концепцією. Можна зберегти лише наявні сучасні поховання, припинивши подальші. А можна інтегрувати їх у ширший історичний простір Аскольдової могили, не перетворюючи парк на звичайне кладовище.

Одне вже очевидно: повернути Аскольдову могилу до стану просто міського парку неможливо.

Поховання Дмитра Коцюбайла, Андрія Пільщикова та Павла Петриченка змінили символічне значення цього місця. Те, що держава майже двадцять років обговорювала як концепцію, війна почала формувати сама — через конкретних людей, їхню загибель і суспільну потребу мати місце, куди можна прийти та згадати їх.

Тепер завдання держави — не створити пам’ять з нуля, а надати вже сформованому меморіальному простору зрозумілі правила, цілісну концепцію та гідний вигляд.