Повернути ім’я після смерті: як на Вінниччині за ДНК знаходять загиблих воїнів, яких родини роками чекають живими

24.09.2026, 20:26 33kanal.com

«безІМЕННІ. Боротьба за ім’я» — документальний фільм, який показали у Вінниці, відкриває одну з найболючіших і водночас найменш видимих сторін війни: що відбувається після того, як українського військового оголошують зниклим безвісти.На екрані — не фронт і не штурм. Тут немає вибухів. Є лабораторії, слідчі, судмедексперти, криміналісти, фрагменти тіл, ДНК-профілі та телефонні дзвінки родинам.І найстрашніше слово в цій історії — «невідомий».У Вінниці вперше так детально публічно показали роботу людей, які намагаються зробити так, щоб загиблий воїн перестав бути номером, фрагментом чи безіменним тілом — і знову став конкретною людиною, сином, чоловіком, батьком, братом.Одними з тих, хто виконує цю роботу на Вінниччині, є фахівці Вінницького науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України.Протягом попереднього року він провів близько 4,5 тисячі ДНК-досліджень. Ця робота потрібна не лише для кримінальних проваджень, а й для встановлення особистості загиблих захисників, роботи зі зразками родичів зниклих безвісти та документування воєнних злочинів.Але ДНК — це лише частина величезного механізму.Після повернення тіл слідчі та експерти оглядають їх, фіксують документи, особисті речі, татуювання, особливі прикмети. Проводяться судово-медичні, молекулярно-генетичні, дактилоскопічні та інші дослідження. Лише сукупність доказів дозволяє остаточно встановити особу.Тобто фраза «знайшли за ДНК» насправді приховує складний багатоступеневий процес.Чому це може тривати місяцями або навіть роками?Війна створила ситуацію, якої українська система ідентифікації раніше не знала за масштабами.Тіла можуть надходити через тривалий час після загибелі. Частина з них сильно пошкоджена, обгоріла, має гнилісні зміни або складається лише з фрагментів.За даними МВС, якщо вдається отримати якісний ДНК-профіль, дослідження зразка невпізнаного тіла може тривати близько місяця. Але коли біологічний матеріал сильно деградований, процес значно ускладнюється. Експерти навіть встановлювали ДНК-профілі з кісткових решток, яким було понад 70 років.Особливо складними є випадки масових поховань, коли спочатку потрібно визначити, які фрагменти належать одній людині, а вже потім встановлювати її генетичний профіль.Тому для родини кілька місяців очікування можуть здаватися вічністю.Найважливіший ДНК-зразок беруть ще тоді, коли людина живаОдин із принципово важливих елементів системи — прижиттєві зразки.З 2022 року у військовослужбовців відбирають зразки зі слизової оболонки рота та зберігають їх у Центрі обліку геномної інформації. Якщо військовий зникає безвісти або гине, цей матеріал може бути використаний для порівняння з ДНК, отриманою з тіла.За поясненням ДНДЕКЦ МВС, така схема може пришвидшити ідентифікацію щонайменше утричі.Якщо ж прижиттєвого зразка немає, експертам доводиться шукати біологічних родичів. Для цього особливо важливі батьки, діти та інші родичі, чиї зразки можуть бути використані для генетичного порівняння.Саме тому прохання до родин здати ДНК — це не формальність. Іноді це єдиний міст між безіменним тілом і конкретним прізвищем.Коли родина чекає живого, а лабораторія вже шукає загиблого.Однією з центральних історій фільму стала родина Романа Конограя.Роман після початку повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони, а з вересня 2024 року служив розвідником-санітаром у 71-й окремій єгерській бригаді. Він загинув 20 листопада 2024 року біля Трудового на Донеччині.Але для його родини війна ще довго не мала крапки.Романа вважали зниклим безвісти. Його батьки пів року чекали, що син живий.У травні 2025-го ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Батько Євген згадує, як отримав телефонний дзвінок від слідчої з Вінниці: є збіг, є тіло, це ваш син. Мати Тамара спочатку навіть не повірила і сказала чоловікові: «Не вір, поки не побачиш особисто».Це дуже важлива деталь.Для експерта збіг — результат дослідження.Для матері — кінець надії, яка тримала її живою.Саме тому повідомлення про встановлення особи — одна з найважчих частин роботи слідчих. Поліцейська Ольга Мазур розповіла, що з 2024 року пам’ятає практично кожен такий дзвінок родині.Масштаб, який важко уявитиЗа словами керівника Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи Ігоря Плахотнюка, їхня установа в середньому встановлює близько десяти осіб на тиждень.На загальнодержавному рівні навантаження ще масштабніше.У квітні ДНДЕКЦ повідомляв, що близько 95% молекулярно-генетичних експертиз в Україні виконують установи Експертної служби МВС. Тоді в 24 експертних центрах одночасно перебували близько 3 тисяч зразків біологічного матеріалу від невпізнаних тіл.Ці цифри пояснюють, чому ідентифікація — це не одна лабораторія і не один аналіз.Це система, в якій одночасно працюють поліція, слідчі, криміналісти, судово-медичні експерти, генетики, військові структури та державні органи, відповідальні за пошук зниклих безвісти.У Вінницькій області, зокрема, діє спеціалізований центр при слідчому управлінні поліції, який займається розшуком зниклих безвісти, комунікацією з родинами та ідентифікацією невпізнаних тіл.Повернення тіла — це ще не повернення додомуЩе один важливий момент, який часто залишається за кадром.Репатріація — це лише початок.У 2026 році Україна вже неодноразово отримувала великі партії тіл загиблих. Зокрема, у січні було повернуто 1000 тіл та останків, у травні — 528, у липні — 501, а у вересні — ще 252. Усі вони потребували проведення необхідних процедур та ідентифікації.І саме тут починається робота тих, кого суспільство майже не бачить.Тіло оглядають. Відбирають зразки. Відновлюють можливу картину. Перевіряють документи та речі. Формують ДНК-профіль. Порівнюють його з наявними даними. За потреби проводять додаткові експертизи.І лише після того, як слідство отримує достатню сукупність підтверджень, родині повідомляють про встановлення особи.Найважливіше у цьому фільмі — не технологіяНазва «безІМЕННІ. Боротьба за ім’я» насправді говорить не стільки про ДНК, скільки про пам’ять.Бо ім’я — це остання межа між людиною і статистикою.Поки військовий має статус зниклого безвісти, родина може продовжувати чекати. Для батьків Романа Конограя це тривало пів року. Для інших сімей — роки.І навіть після встановлення загибелі робота не закінчується. Є юридичні процедури, експертизи, документи, повернення тіла, поховання.А потім починається інший процес — пам’ять.У цьому сенсі робота вінницьких експертів має значення далеко за межами лабораторії. Вони повертають не просто результат аналізу. Вони повертають людині її ім’я, а родині — можливість знати правду.Тетяна Редькоhttps://33kanal.com/wp-content/uploads/2026/09/0-02-05-234cbd79c7745af24ea5c7b4c797e6792f8eead2d5c9eade70744a7b57d10a13_b9ba4e018666c9ed.mp4Автор: Тетяна Редько