13 вересня 2026 — День пам’яті жертв фашизму: кого згадують цього дня

13.09.2026, 08:53 ua.news

13 вересня 2026 року відзначають День пам’яті жертв фашизму — скорботну дату, присвячену мільйонам людей, які загинули під час Другої світової війни від нацистського терору, бойових дій, голоду, хвороб, масових розстрілів і ув’язнення. Цю пам’ятну дату відзначають у другу неділю вересня з 1962 року. Її головний сенс — зберігати пам’ять про жертв і нагадувати, до яких наслідків можуть призводити диктатура, расизм, ненависть та ідеологія насильства.

День пам’яті жертв фашизму щороку припадає на другу неділю вересня. У 2026 році ця дата — 13 вересня. Пам’ятний день започаткували у 1962 році. Вересень обрали невипадково: саме цього місяця почалася і завершилася Друга світова війна. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу, а 2 вересня 1945 року Японія підписала акт про капітуляцію, що ознаменувало завершення світового конфлікту.

Тому друга неділя вересня стала днем, коли згадують жертв наймасштабнішої війни XX століття. Йдеться не лише про військових, які загинули на фронті. Під особливим наголосом перебувають мирні жителі, діти, люди похилого віку, військовополонені, в’язні концтаборів та ті, кого переслідували через походження, національність, політичні погляди чи інші ознаки.

Водночас важливо правильно розуміти статус цієї дати. У багатьох джерелах її називають «Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму» та пов’язують із рішенням ООН 1962 року. Проте в актуальному календарі офіційних пам’ятних дат ООН окремого міжнародного дня з такою назвою немає. ООН має інші офіційні дні пам’яті, зокрема День пам’яті жертв Голокосту та дні пам’яті жертв Другої світової війни.

Після завершення Другої світової війни світ поступово усвідомлював масштаб трагедії, яку пережило людство. Мільйони людей були вбиті на фронтах, у містах і селах, концтаборах та місцях масових розстрілів. Мільйони інших померли від голоду, хвороб, виснаження або стали жертвами примусової праці. У 1960-х роках у різних країнах активно говорили про необхідність зберігати пам’ять про жертв нацизму та не допустити відродження нацистської ідеології. Саме в цьому контексті у 1962 році було визначено другу неділю вересня як день пам’яті жертв фашизму.

Дата мала не лише скорботний, а й попереджувальний сенс. Пам’ять про злочини минулого повинна була стати своєрідним захистом від повторення подібних подій. Адже сама по собі перемога у війні не означає, що небезпечні ідеології автоматично зникають. Саме тому цього дня говорять не тільки про загиблих, а й про причини, які зробили можливими масове насильство, переслідування цілих груп людей і знищення мирного населення. Це нагадування про ціну байдужості, пропаганди та ненависті.

Найчастіше День пам’яті жертв фашизму пов’язують із людьми, які загинули під час Другої світової війни. Але список жертв значно ширший, ніж військові, які загинули в боях. Серед них були мільйони мирних жителів. Люди гинули під час бомбардувань міст, каральних операцій, масових розстрілів і блокад. Багато хто помер від голоду та хвороб унаслідок війни або перебування в таборах.

Жертвами нацистських переслідувань стали євреї, роми, люди з інвалідністю, військовополонені, політичні противники нацистського режиму, учасники рухів опору та представники інших груп. Окремою трагедією став Голокост — систематичне винищення європейських євреїв нацистською Німеччиною та її союзниками й пособниками. Тому цей день не варто сприймати лише як згадку про цифри у підручнику історії. За кожною цифрою стояла конкретна людина — дитина, мати, батько, брат, сестра, друг або ціла родина. Саме людський вимір трагедії і є однією з головних причин, чому пам’ять про жертв залишається важливою через десятиліття після закінчення війни.

Друга світова війна охопила величезну частину планети. У ній брали участь десятки держав, а бойові дії проходили не лише на європейському континенті, а й в Азії, Африці, на островах Тихого океану та на морях. Точна кількість загиблих досі залежить від методики підрахунку та джерел. У різних дослідженнях називають різні цифри, але йдеться про десятки мільйонів людських життів. Саме тому Друга світова вважається найбільш масштабним збройним конфліктом в історії людства.

Війна змінила кордони держав, зруйнувала міста, спричинила масові переміщення населення та залишила після себе мільйони людей із пораненнями й травмами. Наслідки бойових дій відчувалися ще багато років після капітуляції країн Осі. Окремо важливо пам’ятати про злочини, які відбувалися далеко від лінії фронту. На окупованих територіях діяла система терору, депортацій, примусової праці, каральних операцій і масових убивств. Саме тому День пам’яті жертв фашизму стосується не лише історії військових кампаній. Це передусім пам’ять про людей, які опинилися заручниками війни та злочинної політики тоталітарного режиму.

Для України ця пам’ятна дата має особливе значення. Українські землі стали одним із головних театрів бойових дій Другої світової війни, а населення пережило окупацію, масові вбивства, депортації, примусову працю, голод і масштабні руйнування. За даними Українського інституту національної пам’яті, прямі людські втрати України у Другій світовій війні оцінюють у понад 8 мільйонів людей. Серед них були як військові, так і цивільні. Український інститут національної пам’яті також зазначає, що внаслідок війни та окупації було пошкоджено або знищено близько 700 міст і 28 тисяч сіл. Майже 2 мільйони людей із України були вивезені на примусові роботи до нацистської Німеччини.

Нацистський терор торкнувся практично всіх регіонів України. Тут відбувалися масові розстріли, каральні операції, спалення населених пунктів, депортації та переслідування цивільного населення. Водночас історія України у Другій світовій війні була значно складнішою, ніж проста схема «фронт — тил». Українці воювали у складі різних армій, брали участь у русі опору, підпіллі та визвольній боротьбі. Тому пам’ять про війну в Україні сьогодні розглядається значно ширше, ніж це робилося в радянські часи.

Одним із найвідоміших місць пам’яті в Україні є Бабин Яр у Києві. Саме тут у вересні 1941 року нацистські окупанти здійснили один із найбільших масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни. 29 і 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру було вбито 33 771 єврея. Цю цифру нацистські окупаційні сили самі вказали у звіті, направленому своєму керівництву. Але на цьому вбивства не припинилися. Протягом наступних двох років у Бабиному Яру нацисти та їхні пособники вбивали євреїв, ромів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та інших людей. Загальну кількість убитих у Бабиному Яру за роки окупації оцінюють приблизно у 100 тисяч людей.

Бабин Яр став одним із символів Голокосту та масового нацистського терору у Східній Європі. Сьогодні це місце нагадує про те, що злочини проти людяності починаються не з масових поховань, а з позбавлення окремих груп людей прав, гідності та права на життя. Тому згадка про Бабин Яр у контексті цього дня — це не просто історична довідка. Це приклад того, чим закінчується ідеологія, яка оголошує одних людей «гіршими» за інших.

Пам’ять потрібна не для того, щоб постійно повертатися до минулого і жити ним. Її завдання — допомогти суспільству розуміти, що сталося, і не допустити повторення найстрашніших сценаріїв. Коли історію спрощують або перекручують, поступово зникає розуміння причин трагедії. Люди можуть знати дату початку війни, але не розуміти, як пропаганда, дискримінація та політичні репресії поступово створили умови для масового насильства.

Саме тому важливо говорити про війну через історії конкретних людей. Про родини, які були розділені. Про дітей, які загинули. Про тих, кого вивезли на примусові роботи. Про людей, які переховували переслідуваних або чинили опір окупантам. «Пам’ятати» в цьому випадку означає не просто поставити свічку чи покласти квіти. Це означає знати історію, називати злочини своїми іменами та не дозволяти перетворювати трагедію на інструмент політичної пропаганди.

Це не веселе свято і не день для гучних розважальних заходів. У різних країнах цього дня проводять пам’ятні церемонії, покладають квіти до меморіалів, запалюють свічки та вшановують загиблих хвилиною мовчання. У школах, бібліотеках, музеях та освітніх установах можуть проводити тематичні уроки, лекції, виставки документів і фотографій. Людям розповідають про Другу світову війну, Голокост, нацистські концтабори та долі тих, хто пережив окупацію.

Ще один важливий спосіб відзначити цей день — відвідати меморіал або військове поховання. Можна прибрати могилу, впорядкувати місце пам’яті чи просто покласти квіти до пам’ятника. У деяких громадах організовують публічні заходи за участю істориків, ветеранів, родичів загиблих та очевидців війни. Такі зустрічі допомагають зберігати живу пам’ять, адже з кожним роком людей, які безпосередньо пережили Другу світову, стає дедалі менше. Водночас згадати жертв можна і без офіційної церемонії. Прочитати історичні документи, подивитися документальний фільм, поговорити з рідними про історію своєї сім’ї або відвідати музей — усе це теж спосіб зберігати пам’ять.

13 вересня можна присвятити хоча б трохи часу історії своєї родини. У багатьох українців є родичі, які жили під час Другої світової війни, воювали, працювали в тилу, пережили окупацію або були змушені залишити свої домівки. Можна записати спогади старших членів родини, якщо вони ще збереглися. Іноді одна розповідь бабусі чи дідуся про життя у воєнні роки виявляється ціннішою за десятки сторінок підручника.

Ще один варіант — знайти інформацію про місцеві пам’ятники та поховання. У багатьох містах і селах є місця, пов’язані з подіями Другої світової війни, але про них мало хто знає. Важливо також навчитися відрізняти історичні факти від міфів і пропаганди. Особливо це актуально зараз, коли Росія активно використовує тему Другої світової війни для виправдання власної агресії проти України.

Тому пам’ять сьогодні — це ще й відповідальне ставлення до інформації. Варто перевіряти джерела, звертатися до архівних документів, історичних досліджень та матеріалів професійних наукових установ.