Війна менш ніж за рік забрала трьох чоловіків з однієї родини на Бердичівщини

10.09.2026, 20:36 rio-berdychiv.info

РІО Бердичів №36 від 03.09.2026 вже доступний для перегляду та завантаження у PDF! Оновлення щочетверга. Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №37 від 10.09.2026 у газетних кіосках.Завантажити PDF (30,35 МБ)Сьогодні в клубі села Швайківка пройшов захід, присвячений річниці з дня смерті Олександра Курячого, на який зібрались багато жителів села та громади, де кожен виступ, кожен вірш і кожна пісня викликали сльози в усіх присутніх, де слова «Пам’ятаємо загиблих Героїв» отримали яскраве та реальне підтвердження.Переглядаючи стрічку новин у Фейсбуці не раз доводилось бачити репортажі про подібні заходи у різних громадах району, але найбільше таких все ж було у Швайківській. Тому і вирішив приїхати особисто, коли дізнався про призначений вечір пам’яті молодого військового.У призначений час біля відремонтованого клубу зібрались діти і дорослі, керівництво громади, працівники культури і родичі загиблих військових. Після Гімну України година пам’яті «Ангели, народжені серед людей», приурочена односельчанину, випускнику Швайківського ліцею Курячому Олександру Олексійовичу розпочалась віршом:В моїй країні сьогодні війна,Не бачена людством донині, Весь світ пробудила страшна новинаВночі, о четвертій годині.Це не сон, не синдром маячні,Це війна не в далекій країніНе в Іраку чи десь там в Чечні,А в вишневій моїй Україні…Ведучі поіменно перерахували 38 загиблих на війні жителів громади та 24 прізвища тих, хто пропав безвісти. Лише чотирьом військовим вдалось повернутись з полону додому. Присутні в сільському клубі вслухались в кожне прізвище та вдивлялись в кожне фото, що демонструвалось на екрані, адже це їхні родичі, сусіди, знайомі чи друзі. А трагічні сценки, поставлені учнями місцевого ліцею перенесли глядачів десь далеко на схід:«У бліндажі стабілізаційного пункту панувала тиша, яка після багатогодинного гуркоту артилерії здається неприродною, майже болючою. Чути лише важке дихання поранених та тихий шурхіт від набору на клавіатурі.Бойовий медик на позивний «Панішер» (саме такий позивний був в Олександра Курячого), на мить притулився лобом до холодної сирої стіни. Очі пекли від утоми, пальці тремтіли від напруги…Панішер: Привіт, рідна. Нарешті маю хвилинку написати. У мене все добре, не хвилюйся – я взутий, одягнений і ситий. Сьогодні відносно тихий вечір, і я нарешті можу побути в тиші.Мати (дивиться на лист, говорить із сумом і гордістю): Наш ріднесенький… Серце кожен день не на місці. Молюся за тебе щохвилини. Ти ж у мене змалку кожне поранене пташеня виходжував… А тепер ти там, де дорослі чоловіки благають про допомогу…Олександр Курячий народився 27 травня 2001 року разом зі сестричкою, Наталкою. З найпершого подиху вони ділили один всесвіт на двох, пов’язані невидимою, але міцною ниткою. Олександр був для сестри не просто братом, а надійною опорою, її світлом, її захистом.Перші свої кроки зробив у селі Райки, та згодом родина оселилась в Швайківці, де й пройшли всі етапи життя Олександра. Разом з Наталкою вони ділили не лише шкільну парту, а й усі перші життєві уроки, радощі і труднощі. Він був душею школи, а ставши старшим став її президентом. Він умів вести за собою, запалювати серця і створювати свято там, де з’являвся. Про ці благословенні часи сьогодні згадували перша вчителька Сашка та його класний керівник в старших класах.Після школи Олександр Курячий закінчив академію пенітенціарної служби, після якої працював в Райківській, а потім і в Бердичівській колоніях. Та коли в країну прийшла велика війна, він підписав контракті став до лав ЗСУ, тримавши посаду бойового медика в 38-й бригаді морської піхоти.На передовій він був не просто солдатом. Він був братом, другом, опорою. Його поважали за спокій, за витримку, за вміння підтримати словом і ділом. Він не хизувався, а просто робив свою справу. І робив її до кінця. За сумлінну службу та виконання бойових завдань отримував нагороди від командування. Бойовий побратим Андрій, з яким вони одночасно прийшли до війська не міг стримати сліз, згадуючи друга.Олександр мріяв посадити після війни свій сад, де обов’язково мала б бути груша «Бера», до щему в серці мріяв про власне весілля, та про те, як одного разу стане батьком маленької донечки. А поки що всю любов виливав на улюблену племінницю і хрещеницю, яку лагідно називав «бубочкою».Але доля розпорядилась занадто жорстоко. Виконуючи свій військовий обов’язок, він потрапив у страшну ДТП. Отримані поранення виявились дуже важкими. Вісім днів і ночей лікарі та його жага до життя вели битву зі смертю, але на дев’ятий день, дива не сталось…Мама, бабуся, сестра і наречена, які сьогодні сиділи в клубі на першому ряду, не стримували сліз, слухаючи з виступу ведучих знову і знову історію про свого Сашу та дивлячись на фотографії, де він такий веселий і життєрадісний.Голова громади Габріел Мкртчян, секретар Ольга Гусар та начальник відділу освіти Жанна Карпенко теж промовили скорботні слова співчуття, вручили рідним квіти та запевнили, що в Швайківській громаді пам’ять про Олександра Курячого буде жити вічно.І не тільки про нього, але й про інших членів цієї родини. Адже, в квітні 2026 року на фронті від скиду ворожого дрону загинув Наталчин чоловік Олександр Скворцов, а в травні від бойових ран помер їх батько Юрій Папірник. У великій родині залишились лише жінки – мама, бабуся, сестра, племінниця, і наречена Олександра, яка теж стала її частиною. @rio_berdychiv_info ♬ оригінальний аудіозапис – РІО-Бердичів На Швайківському кладовищі, куди після заходу поклали свіжі квіти вдячні односельчани, троє чоловіків поховані поруч з іншими загиблими військовими, а синьо-жовті прапори, що майорять над їх могилами видно усім проїжджаючим центральною дорогою.Працівники центру культури громади, учасники аматорського хору, вчителі та учні ліцею, керівництво ОТГ – всі вони доклали дуже багато сил та енергії, щоб сьогоднішня година пам’яті стала такою, що запам’ятається родині загиблих та й усім присутнім надовго.В місті подібні індивідуальні заходи пам’яті не проводять, бо тоді б довелось чи не щодня когось згадувати, а загальні може й проходять у кращих залах з кращими виконавцями, але такої щирості, такої щемливості, такої вдячності, якою сьогодні просто бриніла зала сільського клубу, ще зустрічати не доводилось.Хай спочивають наші Герої, а ми будемо їх пам’ятати завжди.