Батько і син разом разом захищали "Азовсталь", разом потрапили в полон, але вижили заради одне одного

27.08.2026, 19:54 33kanal.com

Коли Андрій вийшов з автобуса після обміну, він не зміг встояти на ногах – просто впав на землю і поцілував її. Бо це була НАША земля.Це історія батька й сина, які разом захищали “Азовсталь”, разом потрапили в полон і, на диво, обоє повернулися живими.Андрій та Олександр Степанови – прикордонники з Вінниччини. До війни вони жили звичайним життям: дружина Ольга, троє дітей, байкерський клуб у вихідні.А потім – Маріуполь, оборона, авіабомби на “Азовсталі” й 17 травня 2022 року – полон.Два роки. Майже 730 днів, які могли зламати будь-кого.Андрій у полоні схуд на 67 кілограмів. Годували так, щоб не померли: півтори ложки каші й вода, яку вони називали “супом”.Він пройшов допити, побиття, тортури електрошокером. Один удар у шию – і серце зупинилося двічі. Його ледь відкачали.Але навіть у цьому пеклі він думав не про себе. Він знав: син десь там само, і вони мусять витримати.“Нас удома чекають. Ти про це постійно думай, коли важко” – казав він Олександру подумки перед розлученням.Сина теж не шкодували. У колонії змушували присідати по 1500 разів на день. Єдиною розрадою були пісні репера YARMAK, які вони слухали ще до війни.Вони мріяли потрапити на його концерт – але тоді не встигли.Першим додому повернувся Андрій – 31 січня 2024-го. Ольга ледве впізнала чоловіка.А коли він подивився на неї, то з посмішкою видав: “Що із зачіскою?” І в цей момент вона почула рідний голос. Сльози, обійми. Все інше – неважливе.Олександра звільнили 14 вересня 2024-го. До останнього він не вірив, що їде додому – росіяни постійно обманювали. Але коли зрозумів – одразу зателефонував батькові й розплакався в слухавку.А далі – історія про те, що навіть після пекла є місце для дива.Родина Степанових нарешті зустрілася вдома. На в’їзді в місто їх чекали друзі з байкерського клубу з прапорами та фаєрами. А біля будинку – однокласники сина з квітами.І, мабуть, найнеймовірніший момент: зустріч із YARMAKOM. Тим самим виконавцем, чиї пісні вони слухали в підвалах “Азовсталі”.Він прийшов, обійняв їх і заспівав просто для них – “Хай нам, брате, пощастить”.Олександр уже встиг скуштувати мамину смажену картоплю, про яку мріяв у полоні, і збирається в кінотеатр. Каже, що головне – нарешті відчути себе звичайним хлопцем.Бо інколи повернутися додому – це вже перемога.Олег Байрак

Читати повністю…