«Він приїхав допомогти»: як адаптують іноземних добровольців до української армії
Іноземців, які приїжджають воювати за Україну, недостатньо просто прийняти на службу. Їх потрібно адаптувати до іншої військової культури, навчити, забезпечити, підтримувати після бойових виходів і не залишити самих після завершення контракту.
Про це розповів АрміяInform капітан ЗСУ Олексій Бежевець, командир роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем «Флеш» 28 окремої механізованої бригади.
У його підрозділі служать військові з 22 країн. Іноземці працюють пілотами та операторами безпілотників, навігаторами, водіями, техніками, а згодом можуть ставати командирами.
Бежевець наголошує: визначальним для служби є не громадянство військового, а його мотивація, досвід, фізичний і психологічний стан та здатність навчатися.
«Він приїхав допомогти. І йому треба допомогти, щоб він міг допомогти нам», — пояснює командир.
У підрозділі служать люди різного віку та з різним бойовим досвідом. Наймолодшим близько 18 років, найстаршим — майже 60. Частина добровольців раніше не воювала, інші служили в арміях своїх країн або брали участь у війнах в Іраку та Афганістані.
Втім, навіть попередній бойовий досвід не означає, що людина одразу готова до російсько-української війни. За словами Бежевця, іноземці самі говорять, що звикли до іншого характеру бойових дій.
Водночас поєднання різних поколінь і досвіду може бути перевагою. Молодші військові швидше опановують нові навички, старші передають знання, здобуті в інших арміях, і водночас самі навчаються нового.
Командир каже, що під час відбору в роті дивляться не на паспорт людини, а на те, ким вона є та як може реалізувати себе в українських умовах.
Одним із головних викликів стала мова. В іноземній роті робочою мовою є англійська: нею спілкуються на командному пункті та під час взаємодії між екіпажами. Українські військові, які раніше не знали англійської, також поступово її опановують.
За словами Бежевця, перекладач може допомогти під час оформлення документів чи навчання, але в бойовій роботі постійно покладатися на нього неможливо.
«Перекладачі — це добре, але це не завжди працює. Командир має говорити з людьми одною мовою, бути авторитетом, за ним мають іти», — говорить він.
Не менш важлива відмінність — військова культура. Для військових із західних армій українська модель взаємодії може здаватися незвично горизонтальною.
«Там для солдата сержант — цар і бог, а найближчий офіцер — щось захмарне. Тут усе набагато горизонтальніше», — пояснює Бежевець.
Тому довіру в підрозділі вибудовують і власним прикладом. На перші виходи на позиції командир ходив разом із підлеглими, щоб вони бачили: він розуміє ризики й готовий розділяти їх із військовими.
Окрема проблема — психологічна адаптація до війни. Українці живуть із повномасштабною війною не перший рік і багато небезпек уже сприймають як частину повсякдення. Для іноземця, який приїхав із мирної країни, фронтова реальність може бути абсолютно новим досвідом.
«Для іноземця, який з абсолютно мирного середовища десантується на землю Донбасу, це ніби інша планета. Тут для нього все незвичне, все нове. Йому складніше це сприйняти, тому з ним треба більше працювати і більше допомагати», — каже командир.
Навіть після виходу з позицій на умовний відпочинок небезпека не зникає: військові залишаються під загрозою КАБів і далекобійних дронів. Частині після бойових завдань потрібен час для відновлення, а іноді — зміна посади чи відпустка.
За словами Бежевця, одним із ключових елементів такої підтримки мають стати англомовні психологи. Постійне перебування під загрозою не може тривати без наслідків.
Командир також розповідає, що іноземні військові беруть участь не лише у виконанні завдань у підрозділі за своєю основною спеціальністю. Бійці допомагали евакуювати українських військових після мінних підривів та ударів FPV-дронів. Деякі добровольці мали підготовку з тактичної медицини ще до приїзду в Україну, інші проходили відповідні курси вже в підрозділі.
Окремий виклик — підготовка фахівців із безпілотних систем. Бежевець оцінює, що людині без досвіду може знадобитися до шести місяців постійної практики, щоб стати ефективним FPV-пілотом.
При цьому оператор дрона має володіти значно ширшим набором навичок. Йому потрібно розбиратися в навігації, техніці, генераторах, зв’язку, джерелах живлення та вибухових пристроях. До того ж технології на війні змінюються настільки швидко, що військові мають постійно адаптуватися до нових умов.
За словами Бежевця, за пів року англомовна рота вийшла на рівень результативності, співмірний з українськими підрозділами безпілотних систем.
Проте ефективність іноземного військового залежить не лише від підготовки. Потрібна система, яка охоплює рекрутинг, оформлення документів, навчання іноземною мовою, адаптацію до українського війська, англомовне командування або якісний переклад, медичну та психологічну допомогу, відпочинок і супровід після поранень.
Окреме питання — життя після служби. Частина іноземців повертається додому після завершення контракту, дехто бере паузу, а потім знову приїжджає в Україну. Інші хочуть залишитися тут і створити сім’ю.
Тому, на думку Бежевця, іноземного добровольця не можна розглядати лише як тимчасовий військовий ресурс.
«Не можна просто набрати десятки тисяч людей, а потім думати, що з ними робити. Так це не працює», — наголошує командир.
На його думку, Україна має цінувати людей, які готові ризикувати життям за державу, що не є їхньою батьківщиною, і нести відповідальність за них не лише під час служби, а й після завершення контракту.
адаптаціявійськовідронифронтіноземці в зсу
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 серпня 2026
