Від стратегічних залежностей до державних спроможностей

07.08.2026, 13:10 lb.ua

«Ці інвестиції допоможуть Україні захистити громадян, відстояти свій суверенітет і зміцнити безпеку Європи», – заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, оголосивши про виділення Україні3,9 млрд євро на закупівлю дронів. Крім того, ЄС надав 3,2 млрд євро на підтримку державного бюджету. Обидва транші є частиною Ukraine Support Loan – дворічної кредитної програми ЄС загальним обсягом 90 млрд євро.

Втім, запуск програми затягнувся на кілька місяців і перетворився на «брюссельську сагу». Країни ЄС намагалися переконати тодішнього прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана відмовитися від ветона зміни до багаторічного бюджету Союзу, адже рішення потребувало одностайної підтримки.

Формально Будапешт пояснював свою позицію суперечкою навколо нафтопроводу «Дружба». Насправді йшлося прозначно більше, ніж енергетику. Для України це означало оборону, виконання соціальних зобов'язань і фінансову стійкість держави. Недарма Володимир Зеленський назвав цю позику «нашим життям» і «киснемдля армії».

Кредитну програму погоджували одночасно з підготовкою 20-го пакета санкцій проти Росії до четвертої річниці повномасштабного вторгнення. Угорщина зупинила просування обох ініціатив. Цей епізодвиявив одну з ключових вразливостей європейської безпекової архітектури: навіть стратегічно важливі рішення можуть бути заблоковані однією державою-членом.

На початку Першої світової війни Велика Британія зіткнулася з реальністю, яка поставила під сумнів її економічну стійкість. Попри статус однієї з найпотужніших індустріальних держав світу, вонавиявилася критично залежною від німецької хімічної промисловості, яка постачала ліки, барвники і ключові компоненти для цивільного та військового виробництва.

Про ці ризики попереджали ще в мирний час. Проте їх сприймали переважно як економічну проблему, а не як питання державної безпеки. Війна не створила цієї залежності – вона лише змінила їїзначення. Те, що вважалося перевагою відкритої економіки та міжнародної торгівлі, стало інструментом політичного тиску.

Майже через сто років подібний урок засвоїв і Європейський Союз. Уже в нових історичних умовах він був змушений переглянути роль зовнішніх залежностей у системі безпеки. Енергетика, критичнасировина, технології, виробничі ланцюги та логістика, які ще вчора були основою економічної ефективності, в умовах кризи стали джерелами вразливості.

Десятиліттями Європа будувала свою безпекову модель на переконанні, що економічна взаємозалежність зменшує ризик війни, глобалізація послаблює геополітичне суперництво, а міжнародні правилаобмежують використання сили. Перші сумніви щодо цієї моделі виникли у 2014 році – після незаконної анексії Криму та початку російської агресії проти України.

У відповідь ЄС зробив оборону одним із пріоритетів, започаткувавши нові механізми співпраці, підтримки інновацій і координації оборонного планування. Однак це ще не було переглядом підходу добезпеки – лише сигналом, що попередня модель втрачає ефективність. Пандемія COVID-19, енергетичний шантаж Росії та загострення технологічного суперництва між США і Китаєм прискорили цей процес.Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році остаточно продемонструвало обмеженість цієї моделі.

Прийнятий у березні 2022 року Стратегічний компас ЄС для безпеки і оборони (Strategic Compass) зафіксував нове бачення міжнародного середовища, для якого стратегічна конкуренція,геополітична напруженість і гібридні загрози є невід'ємними характеристиками. Він визначив широкий спектр загроз – від кібератак і дезінформації до економічного примусу. Проте зміни не обмежилисялише оцінкою загроз. ЄС почав переосмислювати власні джерела сили. Оборонні інновації, проривні технології та технології подвійного призначення стали не просто напрямами розвитку, а основою майбутніхоборонних спроможностей.

Стратегічний компас суттєво розширив перелік сфер, які ЄС розглядає як складові безпеки, – від критичної інфраструктури й кіберпростору до космічного сектору, морської інфраструктури та підводнихкомунікацій. ЄС визнав, що сучасну державу можна паралізувати не лише військовим ударом, а й порушенням роботи критично важливих систем, від яких залежить її функціонування.

Нова логіка безпеки змінила і ставлення Європи до відкритої економіки. Її більше не розглядали як безумовну гарантію стабільності та розвитку. Проте ЄС не пішов шляхом ізоляції чи повернення докласичного протекціонізму. Натомість він сформував підхід de-risking – зниження стратегічних ризиків. Відкритість відтепер оцінювали не лише з погляду економічної ефективності, а й зурахуванням ризиків для безпеки та стійкості.

Новий підхід швидко втілився у конкретних рішеннях. ЄС запровадив скринінг іноземних інвестицій у чутливі сектори та активи, посилив контроль за експортом критичних технологій, а також заходи іззахисту наукових досліджень і диверсифікації ланцюгів постачання.

Європейська стратегія економічної безпеки, представлена Єврокомісією у 2023 році, закріпила цей курс. Відтепер економічна політика орієнтувалася не лише на економічне зростання, а йна зменшення стратегічних ризиків та зміцнення стійкості. Те, що раніше належало до сфери економічної політики, стало частиною ширшої системи безпеки.

Економіка перестала бути лише тилом оборони. Вона сама стала одним із головних фронтів безпеки.

Проте відкритим залишалося питання: як сформувати промислово-технологічну базу, здатну забезпечити довгострокову готовність до оборони?

У 2024 році Європейський Союз ухвалив Стратегію оборонної промисловості (European Defence Industrial Strategy, EDIS). Центральним елементом стратегії стала розбудова Європейськоїоборонно-технологічної та промислової бази – системи, що охоплює виробництво озброєнь, інновації, наукові розробки, інженерні кадри, інвестиції та стійкі ланцюги постачання.

Змінився сам підхід до розвитку оборонних спроможностей. ЄС зробив ставку на спільне планування та координацію оборонних закупівель. Стратегія встановила орієнтири до 2030 року: щонайменше 40 %оборонних закупівель мають здійснюватися спільно, 50 % оборонних бюджетів спрямовуватимуться на продукцію європейських виробників, а частка внутрішньоєвропейської торгівлі озброєнням має зрости до 35%.

Водночас EDIS не передбачала уніфікації політики розвитку ОПК держав-членів. Вона створила рамку для європейської координації, не замінюючи національну політику розвитку ОПК. Це добре ілюструєприклад Німеччини. Паралельно з підтримкою спільної європейської політики Берлін у 2024 році ухвалив власну Стратегію національної безпеки та оборонної промисловості. Німеччина традиційно стимулюваларозвиток цивільних індустрій, а тепер застосовує цей досвід державної підтримки до оборонних виробництв.

EDIS закріпила політичний висновок, до якого Європа дійшла після початку повномасштабної війни Росії проти України: без достатніх власних виробничих спроможностей обороноздатність державизалишається залежною від рішень інших країн.

Але розвиток оборонної промисловості не знімав головного питання: чи здатна держава підтримувати оборону в умовах тривалого протистояння?

Наступним кроком стала Біла книга «Майбутнє європейської оборони – готовність 2030» (White Paper for European Defence – Readiness 2030), представлена Єврокомісією у 2025 році. Вонасформулювала нове розуміння готовності. Йдеться вже не лише про боєздатність збройних сил, а про спроможність усієї державної системи забезпечувати оборону в довгостроковій перспективі. Ключовимресурсом стримування стала не лише військова сила, а й економічний потенціал держави, її здатність швидко нарощувати виробництво, впроваджувати нові технології та підтримувати обороноздатність.Звідси – курс на масштабні інвестиції, прискорення закупівель і розвиток стійкої оборонно-промислової бази. Без цього навіть значне збільшення військових бюджетів не гарантує стійкості у війні нависнаження.

Штучний інтелект, кіберзахист, квантові технології, безпілотні системи, засоби радіоелектронної боротьби та захист критичної інфраструктури визначено пріоритетними напрямами розвитку обороннихспроможностей.

Змінилися й підходи до фінансування оборони. Поряд із нарощуванням національних оборонних бюджетів ЄС зробив ставку на спільні фінансові інструменти, координацію та залучення приватного капіталудля розвитку оборонно-промислової бази.

Російські удари по енергетичній, логістичній та промисловій інфраструктурі, кібератаки проти цифрових систем і спроби підірвати фінансову стійкість показали, що у сучасних конфліктах межа міжвнутрішніми та зовнішніми загрозами розмивається.

Ця зміна знайшла відображення у Стратегії внутрішньої безпеки ЄС ProtectEU, представленій Єврокомісією у 2025 році. Документ закріпив новий підхід, за якого диверсії, кібератаки,іноземне втручання, інформаційні маніпуляції та атаки на критичну інфраструктуру розглядаються як взаємопов’язані елементи єдиної системи безпеки.

Однак ProtectEU не лише розширила перелік загроз. Вона закріпила принцип security mainstreaming – інтеграцію безпекових міркувань у державну політику та управлінські рішення. Економічна,фінансова, промислова, технологічна та інфраструктурна політика мають оцінюватися не лише за критеріями ефективності, а й з погляду стійкості держави.

Цю логіку доповнює підхід whole-of-society, який передбачає спільну відповідальність держави, бізнесу, науки, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. У цій моделі приватнийсектор перестає бути лише учасником економічної діяльності. Компанії, що володіють критичною інфраструктурою, виробничими потужностями й технологіями, стають частиною системи забезпечення стійкостідержави.

Відповідно до ProtectEU, безпека більше не є виключною відповідальністю силових структур і не обмежується окремим напрямом державної політики. Вона стає критерієм оцінки рішень у різних сферах –від економіки й технологій до інфраструктури та управління.

Ця зміна підводить до головного питання для України: чи готова система державного управління перейти від реагування на загрози до розвитку спроможностей, які дозволяють зменшувати вразливостідержави?

З чим в Україні немає пробле