Усіх цікавить пітьма. Що ми знаємо про пекло? І чи можна з нього вибратися?

28.07.2026, 12:24 lb.ua

Отче, звідки ми дізнаємося про пекло?

Ідея пекла і раю присутня в більшості релігій. Якщо говоримо про християнство, то в ньому також є учення про загробне життя. При цьому старозавітне і новозавітне уявлення про пекло між собою відрізняються. У Старому Завіті пекло ще не несе тієї, так би мовити, каральної функції. Це, швидше, місце, де душа перебуває до воскресіння мертвих. Власне, до старозавітнього уявлення доцільно використовувати не слово «пекло», а єврейське слово шеол - місце очікування, місце сну, місце спочинку. І там душа не відчуває страждання.

У Новому Завіті уявлення про пекло стає вже іншим – тут йдеться про муки. Наприклад, у притчі про багача і Лазаря читаємо, що Лазар, який прожив життя у бідах, випробуваннях, скорботах, хворобах, який на землі вже все перестраждав, після смерті потрапляє на лоно Авраама – в місце блаженства. Багач, який прожив життя в розкоші, і хоч бачив страждання бідного Лазаря, ніколи йому не допоміг, потрапляє в пекло, де є вогонь вічний, муки й страждання. В інших місцях Нового Завіту ми читаємо, що в пеклі буде плач і скрегіт зубів, черви невсипущі й вогонь невгасимий. Зрештою, в картині Страшного суду, яку описує Христос, грішники (ті, що ліворуч) за своє нечестиве життя також ідуть у пекло, і воно є місцем страждання.

Як сучасні богослови, філософи трактують поняття пекла: воно матеріальне чи віртуальне, це місце, куди потрапляє душа, чи стан, в якому вона перебуває?

Людство трансформувало свої уявлення про багато речей, у тому числі і про загробне життя. У ранні періоди існування Церкви було одне розуміння. Пізніше – інше. У середньовіччі в церковній традиції пекло уявляли як конкретне місце, де є котли зі смолою, вогонь, біси. Проте, аналізуючи твори святих отців, можна визначити, що пекло – це не місце. Це стан. Загалом потойбіччя – це щось поза звичним для нас тривимірним простором. Душа виходить із матеріального тіла й переходить у зовсім інший стан. Місце для душі не може бути фізичним, матеріальним. Душа перебуває в тоншому світі. Багато сучасних дослідників творів отців Церкви, патрологів, сходяться на думці, що пекло – це стан, в який переходить людина після смерті.

Як це описують? Якщо ми живемо на землі чеснотно, творимо добро, намагаємося не чинити зла, живемо в мирі з ближніми, з Богом, то цей стан внутрішнього миру, світла і добра нікуди не дівається. Ми помираємо в цьому стані і, відповідно, цей стан переносимо у вічність. І там він збільшується в багато разів. Аналогічно зі станом зла. Якщо людина постійно озлоблена, ненавидить всіх і себе, чинить зло навколо себе, наповнена темрявою, то ця темрява переходить із нею у вічність, але там вона стає набагато сильнішою. Вона сама від цього страждає в земному житті, і це страждання переносить у вічність, де воно примножується. Це і є пекло. А, відповідно, протилежний стан - це і є рай. Так говорить більшість дослідників.

Також у богослов'ї є думка, що пекло - це стан максимальної віддаленості від Бога. Те, що ближче до Бога - це рай, те, що найдальше від Бога - пекло. Загалом можемо говорити про пекло і як про стан і як про місце.

Як швидко після смерті людина може потрапити до пекла? Якщо ми молимося за спокій душ померлих, наскільки ці молитви мають сенс, якщо, наприклад, людина вже в пеклі?

Як швидко відбувається перехід людини в стан пекла чи в стан раю, ми не знаємо, і ніхто на це не дасть відповіді. Зрештою, час у потойбіччі не можна вписати у хронологічні рамки нашого світу. Там він може мати зовсім іншу тривалість.

Є такий відомий твір «Видіння блаженної Феодори», в якому описано сходження цієї святої в потойбіччя. Твір розповідає, що до третього дня після смерті душа проходить небесні митарства, такий собі суд над душею за різноманітні гріхи. На третій день ангели забирають душу на так званий перший поклін до Бога. Бог відправляє її оглядати рай. На дев'ятий день ангели проводять душу на другий поклін до Бога. І Господь відправляє душу в пекло, де вона спостерігає за муками пекельними. На 40-й день душа приходить на третій поклін до Бога, і тоді Господь визначає, чи ця душа йде в рай, чи в пекло. Це називається приватний суд. І в цьому стані душа перебуває аж до Воскресіння мертвих. Це не є вченням Церкви, не є аксіомою чи догматом. Це лише одне із припущень, що може відбуватися з нами після смерті. Але саме тому на третій, дев’ятий і 40-й дні після смерті ми звершуємо особливі поминальні молитви.

Насправді молитва потрібна не тільки третього, дев'ятого чи сорокового дня. Молитва за померлих загалом важлива. Якщо людина потрапляє в пекло, вона вже не може приносити покаяння за себе, за свої гріхи. Вона вже не може змінюватись, а це головна умова покаяння – змінитись до кращого. Але ми можемо просити за неї перед Богом. На мій погляд, коли ми молимося за померлих, то мовби перед Богом засвідчуємо свою любов до цієї людини. Ми кажемо Богові: «Боже, так, я знаю, що цей чоловік чи ця жінка вели не дуже праведне життя. Але я молюся за цю людину, вона вартує цієї молитви. Боже, заради моєї любові, заради тих невеликих добрих діл, які ця людина зробила, прошу тебе: помилуй, прости». Можливо, цим ми випрошуємо в Бога переглянути долю людини у вічності? І коли йдеться про Страшний суд, Христос говорить, що ті, що творили добро, на суд не прийдуть, а відразу перейдуть від смерті до життя. Тобто можна припустити, що хоча Страшний суд звершиться над усіма людьми, саме тоді остаточно відкриється доля тих, хто після приватного суду перебував у пеклі. Завдяки любові й молитвам Церкви вони можуть бути помилувані. Тож любов - це сила, яка може витягнути навіть із пекла.

Коли ви говорили про «митарства» блаженної Феодори, подумала, що це нагадує теорію про лімб – стан, коли душа ще на землі чи на шляху до вічності. Як Православна церква ставиться до такого поняття?

У Православній Церкві такого немає. Так само, як і вчення про чистилище, яке є в Католицькій Церкві. Хоча можна провести певні паралелі між поняттям чистилища і православним розумінням загробного життя. Католицька церква вчить, що людина може за певний період пройти очищення в чистилищі і перейти до раю за молитвами рідних. У Православній церкві також є думки, що людина за молитвами живих, очистившись пекельними муками, може перейти з пекла в рай. Це не догмат, а лише богословська думка. Але якогось нейтрального місця, місця «тимчасового перебування», як чистилище чи лімб, у вченні Православної церкви немає.

Загалом вчення про загробне життя є дуже мало розвинене і досліджене. З тієї простої причини, що ніхто звідти не повернувся і не описав, що там відбувається. Ми спираємося лише на крихти свідчень зі Священного Писання і приватних (часто сумнівних) одкровень.

Чи православне вчення стверджує, що всі невіруючі, нехристияни приречені на пекло?

Ні, звичайно. Богословська думка, спираючись на вчення Святого Письма, каже, що не тільки християни зможуть потрапити в рай. Апостол Павло говорить, що язичники, які не знали Христа, можуть спастися своєю совістю. Тобто, як вони чинили за своєю совістю, так і нею будуть суджені Богом. У філософії, зокрема в Іммануїла Канта, є поняття категоричного імперативу, морального закону в людині. Всі люди, незалежно від конфесійної чи релігійної приналежності, керуються власним внутрішнім законом совісті. Бо у всіх релігіях вбивство, зрада, крадіжка, знущання над іншими, обман, лихварство, ненависть, заздрість і т.д. - це погано. І от ті люди, які не знали Христа, але жили за моральним законом, можуть спастися. Тут наголошу: не просто нехристияни, а люди, які не знали Христа. Тобто якщо людина не жила в християнському середовищі, не знайома з християнством, то Бог судитиме її за голосом совісті. Це такий богословський погляд.

Але я маю і особисту думку: не хочу вірити, що людина, яка живе в християнському середовищі, але не є християнином, автоматично заслуговує на пекло. Усе ж, Бог є милосердним, він не кат. От якщо людина жила, скажімо, в Україні, переважно християнській країні, то мусіла знати про християнство, проте до християнства не належала, а сповідувала віру своїх батьків – юдаїзм, іслам, буддизм тощо – і прожила чеснотне життя. То я б не наважився сказати, що вона піде до пекла тільки за те, що не була християнином. Звичайно, долю кожної людини буде вирішувати Господь, дивлячись на її життя. До християн, можливо, буде суворішим, тому що християни мають закон Христа. До інших вимоги можуть бути менш суворі, і їх можуть оцінювати за тим, як вони жили. Не потрібно брати на себе функцію судді. Це Божа прерогатива.

Як ви ставитеся до свідчень людей, які пережили клінічну смерть і начебто зазирнули в потойбіччя – бачили світло чи темряву? Чи можливо зазирнути за межу?

Церква не може сказати, що ці свідчення справді є Божим Одкровенням. Зрештою, багато медиків говорять про те, що такі картини - це «ігри розуму», в такий спосіб мозок намагається полегшили момент смерті. І ця думка має право на існування.

Але тішить те, що більшість людей, які пережили такий досвід, кардинально змінюють своє життя до кращого, отримують шанс почати заново і свідчити світові добро.

Усвідомлення існування пекла може породити сумнів, чи такі вже безмежні любов і милосердя Господа до людини?

У деяких отців Церкви простежується думка про так зване загальне спасіння, грецькою – апокатастасис. Наприклад, у святого Григорія Ниського можна знайти натяки про це, чи у преподобного Ісаака Сиріна та інших. Вона полягає в тому, що грішники пройдуть процес пекельного очищення, примиряться з Богом і перейдуть до раю. Але це лише одна із богословських думок, яка не була прийнята церквою як богословське вчення.

Можемо себе тішити цією думкою, але маємо розуміти, що наше загробне життя залежить тільки від нас.

У деяких богословів чула думку: «Хочеться вірити, що пекло порожнє…» Тобто Бог застерігає, але зрештою не допускає такої долі для людини у вічності?

Бог справді створив усіх для раю, він хоче, щоб всі спаслися і прийшли до пізнання віри, так написано у Біблії. І лише ми обираємо: чи прийняти Божу любов і рай, чи відкинути і стати на сторону зла. Тому п