Чи здатні ми відчути пульс історії?

17.07.2026, 06:55 newsua.one

Як на мене, лихо передусім не в тому, що мало хто здатен відчути пульс історії, а у намаганні цькувати й упосліджувати цих небагатьох. Уявіть лише: за рік з невеликим гаком до повномасштабного російського вторгнення в Україну вашингтонське керівництво Радіо «Свобода» припиняє контракт із українським аналітиком, як розповідають, через «нетолерантне, упереджене, надмірно критичне ставлення до Росії». Ви думаєте, рішення переглянули після початку вторгнення? Зовсім ні! Ба більше: на загибель топ-менеджерки київського бюро Радіо «Свобода» через влучення у її квартиру російської ракети вашингтонські мудрагелі відреагували так: вона, мовляв, віддала життя за свободу України та Росії. Ясна річ, що аналітику, який послідовно й аргументовано доводив, що найкращим варіантом для світу став би демонтаж (бажано швидкий) російської держави, на Радіо «Свобода» було не місце…Тим більше, що він написав й опублікував у журналі «Сучасність» - поміж низки інших статей про минуле і сучасне РФ – неполіткоректний і радикальний текст «Феномен «постваймарсмької» Росії: культурно-історичне хибне коло» (№6, 2000). Поняття «Постваймарська Росія» кореспондує з «Постваймарською Німеччиною», тобто Німеччиною після приходу Гітлера до влади, отож кожній освіченій людині має бути зрозуміло, про що йдеться. Враховуючи видавничий цикл журналу – це «гарячий» відгук на обрання президентом Путіна та бездоганний прогноз тенденцій розвитку Росії – тоді, коли майже всі західні аналітики та політики цього не бачили чи не хотіли бачити, воліючи уявляти головного «кремлівського чекіста» соціал-демократом нової формації. А у 2003 році з’явилася стаття, в якій чітко був окреслений алгоритм російської експансії в Україні: Севастополь-Крим-Донбас. А в цей час президент США Буш-молодший зазирав у путінські очі й бачив у них щирість і чесність…Звали цього аналітика Ігорем Лосєвим. Для нього Всесвітнє Зло, уособлене імперською Москвою, було не тільки теоретичним поняттям, а й брутальною реальністю, яку він відчував на собі і якій протистояв у міру сил. Севастополець у четвертому поколінні, а кримчанин у дев’ятому, він, на відміну від легіону російських колонізаторів Криму, мав право говорити від імені справжніх кримчан, у тому числі й киримлар (яких у нас прийняти звати за російською традицією «кримськими татарами»). І не лише говорив, а й вів постійні «бойові дії» з ідейної переорієнтації офіцерів Чорноморського флоту РФ та тих десятків тисяч севастопольців, яким були незаконно роздані російські паспорти за мовчазної згоди команди Леоніда Кучми (це давало отримувачам чималі вигоди, враховуючи шалені капіталовкладення з РФ у севастопольську інфраструктуру). Для цього він регулярно виступав у теле- і радіоефірі Севастопольської державної телерадіокомпанії та у виданнях «Флот України» і «Морська держава», членом редколегій яких він був.Але, хоча щороку він обов’язково проводив у Севастополі кілька місяців, основним місцем життя і роботи у Лосєва був Київ. Аспірантура у Київському держуніверситеті ім. Шевченка, захист кандидатської дисертації з філософії у 1987 році, викладання у цьому університеті, а з 2000 року – у Києво-Могилянській академії. Співавтор шести вузівських підручників з етики, культурології, історії української філософської думки, автор книги «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», співавтор двох науково-популярних видань: «Крим: два з половиною століття імперського геноциду» й «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція». Друге з цих видань потрапило до списку заборонених окупантами книг, які підлягали вилученню та знищенню. Член Національної спілки журналістів України й Асоціації українських письменників (секція публіцистики). У серії «Бібліотека газети «Флот України» підготував три томи книги «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», присвяченої історії ідеологічного протистояння в Севастополі, проте через брак коштів видрукувана була лише перша, дві інші тільки зверстані. У 1994-98 роках – депутат Київської міської ради, один з авторів рішення про демонтаж пам’ятника Леніну (так тоді і не виконаного).У 2013 році Ігор Лосєв долучається до створення на замовлення опозиційних режиму Януковича сил програми «Політика (до)формування модерної української ідентичності». Були надруковані два десятки її примірників, певні положення втілювалися у практику, але нова влада тоді цитькнула: «Українізація не на часі»! А коли похопилася, було пізно. Проте Ігор Лосєв активно працював, попри перенесений тяжкий інфаркт. Йому належить афористично точна формула глибинної сутності України, завдяки якій і в 2014-му, і в 2022-му країна змогла самоорганізуватися та зупинити московську навалу: «Держава Війська Запорозького». Нехтування цим з боку влади дорого коштували і ще коштуватимуть українцям...З перших днів великомасштабної російської агресії Лосєв наголошував: вивести РФ із війни не вдасться без постійних потужних ударів по Москві. А метою війни має стати деконструкція Російської держави як колоніальної тоталітарної імперії. А на погрози Путіна знищити Україну слід нагадувати, що тільки на європейській частині Росії понад 30 працюючих ядерних реакторів. На війні, як на війні.Ігор Лосєв завжди підкреслював, що ми всі живемо у Великій Історії, тож мусимо бути відповідальними перед нею. А ще він прагнув дістатися до звільненого рідного Севастополя, де останній раз був у 2012 році. Не судилося – 15 липня на 72 році життя внаслідок різкого загострення хронічних хвороб він пішов від нас. Один із тих, хто відчував пульс історії, хто вказував орієнтири в історичному просторі-часі та вмів точно мислити. До останніх днів він писав аналітичні статті, призначені тим, хто прагне мати чіткі орієнтири у боротьбі за свободу та задля подолання Всесвітнього Зла.