Булгаков, Сікорський та Вернадський, або асиметрія нашої деколонізації

17.06.2026, 10:25 lb.ua

Ми не станемо цитувати твори Булгакова, на яких будуються обвинувачення проти нього. Такі уривки є надто відомими. А походять вони головним чином з «Білої гвардії», де герої зневажливовідгукуються про українство, українську мову та Петлюру. Втім, більш просунуті читачі згадають ще й оповідання «Я убил», де описано садизм все тих таки петлюрівців.

Людмила Губіанурі, багаторічна директорка музею Булгакова, пропонує пошукати у «Білій гвардії» інші фрагменти. Вона зачитує їх в українському перекладі – уривок роману українськоюдрукував в своєму «Віснику» Дмитро Донцов. Можливо, каже Губіанурі, що цей текст він особисто і перекладав.

Отже, цитати:

«…І в цих же містечках народні вчителі, фельдшери, українські семінаристи, які волею долі стали прапорщиками, здоровенні сини бджолярів, штабс-капітани з українськими прізвищами... всі говорятьукраїнською мовою, всі люблять Україну чарівну, уявну, без панів, без офіцерів-москалів...».

І ще одна, про Петлюру:

«Симон – це слово, в якому злилися і невситима лють, і жага мужицької помсти, і сподівання тих вірних синів своєї соняшникової, спекотної України, що ненавидять Москву, яка б вона не була –більшовицька, царська або ще якась».

І це також «Біла гвардія», а не лише діалог про те, що російське «кот» перекладається українською «кіт», а як тоді перекладається російське «кит», незрозуміло. Цей діалог в романі озвучують братиТурбіни, і його – нагадує Губіанурі – дуже люблять наводити обвинувачувачі Булгакова.

«Булгаков лизав ноги Сталіну, – зазначає в інтерв’ю «Лівому берегу» голова Українського інституту національної пам'яті у 2019-2024 роках Антон Дробович. – Він написав п’єсу «Батум», деСталіна звеличував». Дробович додає, що антиукраїнські випади у Булгакова не є художньою деталлю, це була його «заманіфестована позиція».

Його твори – «відверто глузливі по відношенню до Української Народної Республіки, української мови. Булгаков в негативному світлі підсвічував українську громаду. Він робив це системно і наполягав,щоб в театрах ставили його п’єси саме з такими акцентами. Збереглося його листування, щоденники. І там все дуже красномовно, всі ці його антисемітські або антипетлюрівські сцени…. В часи Булгакова зним намагалися дискутувати українські письменники. Та йому було байдуже до цього. Словом, це була системна, тривала ворожа поведінка, яка не нами у ХХІ столітті зафіксована, а його сучасниками», –говорить Дробович.

Відповідаючи на запитання, ким для неї є Булгаков, Людмила Губіанурі каже так: «Булгаков – це письменник з Києва. Так, його батьки – росіяни. Звичайно, і сам він росіянин, письменник, який писавросійською мовою. Але вийшло так, що Булгаков, як і усі його брати і сестри, народився у Києві, і в Києві він прожив більшу частину свого життя. А що на той час представляв собою Київ? Київ бувбагатошаровим містом, багатонаціональним, поліфонічним. Булгаков був сформований як письменник та особистість саме Києвом, його культурою у широкому розумінні цього поняття. Ось це і є йогоідентифікація», – резюмує директорка музею.

Розмова з нею перетікає на постать, якій, на думку багатьох, найбільше дісталося від автора «Білої гвардії». Мова про Симона Петлюру. «Музею ставлять у провину те, що він, мовляв, за імперськеминуле, – зазначає Губіанурі. – Але люди, які мислять категоріями пам’ятників, так само за імперське минуле. Чому зараз виникає безліч пропозицій поставити замість Булгакова когось іншого – підПетлюри до Ліни Костенко? Тому що людям не спадає на думку, що на місці пам’ятника може бути просто простір для відпочинку або маленька сцена для музикантів. Але ні, на зло Булгакову там має бутиякась досконало українська постать».

«Або ще ось пропонують поставити пам’ятник Петлюрі замість Щорса, – продовжує вона. – І теж зробити кінну статую. Бо ж Петлюра в’їхав до Києва на білому коні! А те, що це – міф (що вженеодноразово доведено), взагалі нікого не хвилює. Хоча насправді Петлюра здебільшого пересувався автомобілем…».

«Наші підходи до деколонізації є вибірковими», – підводить риску Губіанурі.

І Антон Дробович, і Тиміш Мартиненко-Кушлянський – член міської комісії з найменувань, секретар експертної групи з усунення пам’ятників, пов’язаних з Росією та СРСР у Києві – нагадують, щокниги Булгакова в Україні не заборонені. Від себе додамо, що при бажанні їх можна навіть перевидати, бо це також дозволено – не можна лише ввозити книжкову продукцію з Росії.

Та й діяльність музею Булгакова ніким не заборонена, також наголошує Мартиненко-Кушлянський. А от вулиці Булгакова в Києві немає з 2024 року, бо на глорифікацію він не заслуговує, переконанийексперт.

Натомість глорифікований авіаконструктор Ігор Сікорський. На його честь у Києві перейменована колишня вулиця Танкова, його ім’я носить аеропорт «Жуляни» та Національний технічний університетУкраїни «Київський політехнічний інститут», де колись навчався Сікорський.

Він народився 25 травня 1889 року в Києві – в родині, що мала українське коріння. Сікорські були відомим родом православних священників із Правобережної України. У Києві Сікорський зростав інавчався, тут же створив і випробував свої перші літальні апарати.

При цьому він називав себе росіянином, стверджуючи, що українці – «інтегральна частина Росії, як Техас чи Луїзіана в США». Ця позиція була сформована під впливом його батька, Івана Сікорського,відомого психіатра, який зробив кар’єру в Російській імперії, де став справжнім російським шовіністом.

«До чого тут його батько? – запитує Дробович. – Якщо ми вже займаємося порівняльною українофобією, то покажіть мені бодай одне українофобське висловлювання Сікорського. Я не є фахівцем з йогоепістолярії, знаю лише, що в якомусь листі він написав, що вважає себе росіянином. Це його право і це не українофобія. Українська спільнота має право вшанувати свого, скажімо так, земляка».

Земляк українців Сікорський зі своїх 83 років життя 53 провів в Америці. Після Жовтневої революції він виїхав спочатку до Франції, а вже звідти – до США. На Америку і припав пік його діяльності якконструктора і як підприємця: до Другої світової війни Сікорський створював найкращі у світі гідролітаки, а під час її і ще чверть століття потому – найкращі у світі гелікоптери.

Чи ганив Ігор Сікорський Україну? Ні, ніколи. Чи любив її, чи ностальгував? Він любив Київ і пишався своїм київським корінням, розповідав його син Сергій у 2018-му. Сергій Ігоровичпрожив 100 років і помер восени 2025-го. Ми вже не розпитаємо його про подробиці, пов’язані з батьком. У своєму – здається, єдиному – інтерв’ю українській пресі він щиро тішився тому, що пам'ять пробатька в Україні жива і мріяв створити музей у садибі Сікорських на вулиці Ярославів Вал, 15-Б. За цією адресою, однак, ніякого музею нема.

«Певного роду «культ» Сікорського почав зароджуватись в середині 2000-х років, – розповідає Мартиненко-Кушлянський. – Тоді під час виборчої кампанії 2006 року, коли Віталій Кличко впершебалотувався на міського голову, він підняв тему Сікорського, публічно навідався до руїн маєтку Сікорських і пообіцяв, що якщо стане міським головою, то відновить будинок і створить там музей».

«Але тоді обрали Черновецького, а ідея з музеєм нічим не завершилася. У 2008 році американці, збудувавши нову амбасаду, запропонували, щоб вулиця Танкова, де амбасада розташована, була називаласяна честь людини, яка поєднує історію та культуру двох народів. І вже після Євромайдану, коли почався активний процес дерусифікації, було остаточно канонізовано ім'я Сікорського», – кажевін.

Мартиненко-Кушлянський додає: з точки зору внеску в розвиток авіації Ігор Сікорський був непересічною постаттю. Але чи був він українцем за духом? «В сучасному інформаційному світі не так важливо,ким людина себе вважала, важливо – як ми колективно про цю людину мислимо, ким ми цю людину вважаємо. Ніхто не може заборонити мати колективні уявлення про ту чи іншу персоналію, навіть якщо вонибудуть розходитися з фактами її біографії».

Словом, якщо не зважати на факт ідентифікації, то Сікорського можна назвати українцем.

«Тут питання полягає в тому, як нам вибудовувати українську національну пам'ять: інклюзивною чи ексклюзивною? Ті, хто стоять на позиціях ексклюзивності, вважають, що з національної пам'ятіпотрібно вичистити всіх, хто не відповідає ідеалізованому образу українця-патріота, який або прийняв смерть у концтаборі, або спалив себе, або загинув на фронті за Україну. А всі інші, хто цього незробив – якісь підозрілі особи, на яких не варто звертати увагу. Але є й протилежна позиція – інклюзивна, і я стою на цій позиції, бо вважаю, що українську національну пам'ять та культуру требапоширювати на чим більшу кількість постатей, які зможуть її посилити», – переконаний Мартиненко-Кушлянський.

Ігор Сікорський помер у 1972 році у США. Нині росіяни намагаються привласнити собі і його ім’я, як вони привласнили багато інших імен. Вже бодай з цієї причини Сікорський має бути зарахований допантеону видатних українців, вважає експерт.

Але Сікорський був, грубо кажучи, «технарь». Він створював гвинтокрили. А от Володимир Вернадський з його суперечливими поглядами на Україну створював сенси. До нього – як, зокрема, до філософа –вищі вимоги, якщо йдеться про потребу визначити свою громадянську позицію.

Вернадський народився 28 лютого 1863 року в Санкт-Петербурзі. Але дитинство провів в Україні – Полтаві, Харкові, Києві… «Він був вихованим у російській культурі. Для нього українська культура булачужою, але він мав до неї сентимент. Його дід закінчив Могилянську академію й був українцем у староукраїнському дусі, а не в сучасному модерному. І його батько мав такі сентименти і, здається, знавТараса Шевченка. Але коли людина відірвана корінням від України…», – починає і не завершує фразу історик Ігор Гирич, який вивчав життя Вернадського.

Що хоче сказати Гирич – зрозуміло. Людина, відірвана від коріння, не може бути частиною тієї крони, яку увінчує родове – в даному разі українське – древо.

Тим не менш, ім’я Вернадського тільки у Києві носять Національна бібліотека України, бульвар у Святошинському районі столиці, Інститут геохімії навколишнього