“Потяг летить у прірву. Треба з усіх сил тиснути на гальма”. Розмова з кліматологинею Світланою Краковською

17.06.2026, 07:15 lb.ua

Іноді здається, що останніми роками до міст регулярно навідуються майже всі вершники апокаліпсису. Раптові зливи, хвилі спеки, посухи та лісові пожежі стають новою нормою – саме так частоописують екстремальні події. Зміна клімату підживлює їхню частоту й інтенсивність.

Згадайте світлини з Валенсії: на вулиці хаотично лежать автівки, ніби машини хтось згріб самоскидом, а люди намагаються пересуватися по їхніх дахах. 29 жовтня 2024 року тут стався один ізнайпотужніших штормів в історії Іспанії. За годину в Турісі випало близько 185 мм опадів – утричі більше за поріг зливи. Повені забрали понад 200 життів, евакуювати довелось 15 тисяч людей.

На початку 2025-го пожежі в Лос-Анджелесі знищили більше 12 тисяч будівель. У липні вогонь підійшов до північних передмість Афін. У Норвегії, Швеції та Фінляндії температура понад 30°Cтрималась три тижні поспіль. Це був рекорд за всю історію спостережень.

2026-й підхопив естафету погодних вибриків. Одразу після періоду холодніших, ніж зазвичай днів, на Європу наприкінці травня накотила хвиля спеки. Температури у Франції сягнули 39°C, уВеликобританії фіксували 35°C – значення, характерні радше для липня. Як пояснили в Службі зі зміни клімату програми “Коперник”, ці рекорди зумовив насамперед так званий температурний купол – стійка область високого тиску, яка накрила захід Європи і піднялатемператури в багатьох районах на 10–16°C вище сезонної норми.

Кліматичні служби відзначають, що в багатьох регіонах люди й екосистеми просто не встигають адаптуватися між холодними періодами, посухами, хвилями спеки та сильними опадами.

«Раніше фахівці з адаптації до зміни клімату зосереджувалися переважно на наслідках у найбільш вразливих регіонах – Бангладеші, Індії, окремих країнах Африки чи Латинської Америки. Тепер жепопередження про екстремальні погодні явища регулярно надходять практично з усього світу», – пишуть автори звіту «Стійкість знизу вгору: як міста оцінюють кліматичні ризики та адаптуються доних».

І міста, які займають лише 3% поверхні суші та вміщують понад половину населення планети, опинились у центрі кліматичної кризи.

Міста вперше потрапили окремо у фокус в рамках роботи Міжурядової групи експертів зі зміни клімату. Про що це говорить?

Про те, що міста стали такими вузлами, практично епіцентрами, де зміна клімату проявляється найбільше в контексті наслідків для людей. Бо це місця найбільшої концентрації населення в світі. Зіншого боку, це вузлові точки, де можна вплинути на мешканців і відповідно на кліматичну систему, швидко впроваджуючи заходи, що зменшать викиди. Це важливо, бо зміни дуже акселеруються.

Виходить, що міста одночасно є джерелом викидів. За оцінками IPCC, у 2020 році на міські території припадало близько 67-72% глобальних викидів парникових газів за рахунок опалення,кондиціонування, електрики, транспорту, споживчих звичок містян. Вони ж і самі потерпають від наслідків зміни клімату, ба більше ризики в місті підвищуються саме через скупченість усього. І черезміста ж дійсно можна впливати на боротьбу зі зміною клімату.

Але насправді говорити про необхідність окремого документу, присвяченого їм, почали ще десять років тому, коли стартував шостий звітний цикл IPCC. Він був найамбіційнішим. За наступні рокиексперти підготували цілу серію спеціальних звітів, зокрема про глобальне потепління на 1,5°C в порівнянні з доіндустріальним рівнем, другий стосувався зміни клімату і суходолу, ще один – кріосфери іокеанів. Це такі глобальні речі. Плюс три регулярних звіти і зрештою синтезуючий. Тому вирішили про міста перенести вже на наступний сьомий цикл, який розпочався в 2023-му.

Це в свою чергу стимулювало науковців і дослідження, адже був ще один аспект. Звіти IPCC базуються на рецензованій літературі і на той момент десять років тому наукових праць, які б фокусувалисяна питаннях зміни клімату в контексті міст, було мало. Відтоді їх встигли провести, опублікувати, тому саме зараз і настав час предметно говорити на цю тему.

Тим паче, що погодні умови сприяють.

Такі речі завжди допомагають комунікувати. Я добре пам’ятаю 2020 рік, коли почали буквально сипатися запити журналістів. По-перше, тоді в Україні не було зими взагалі. Температура не падала нижченуля більше п'яти днів поспіль. Сніг одразу танув, відповідно навесні не було вологи. Потім в березні пройшли піщані бурі в Чернігівській області, сталась одна з найсильніших пожеж у Чорнобильськійзоні. А в травні було різке похолодання з 20°C до 5°C. Пам’ятаю, дивлюсь карту і дійсно є відхилення від середнього, яке, в принципі, в межах норми, бо, на початку травня можуть бути і заморозки,раніше могли бути. Але потім бачу плюс 20°C до норми на півночі Гренландії. У червні паводок у Карпатах, з серпня по вересень горіли торфовища в Київській області, і зрештою в грудні розквітликаштани. А вже наступного року з’явилась реакція – почали говорити про кліматичну політику, проєкти, було легше все це пояснювати.

А зараз температурні показники ще вищі від тих, які ми вважали нормою зовсім недавно. І те, що відбувається останні три роки, – так не має бути. Це мали би бути хвилеподібні процеси.

Втім всі ці явища науковці передбачали давно, тому і почали готуватися заздалегідь. Те, що ми обговорювали на сесії IPCC у Кенії в 2016 році, справджується на очах. Дуже важко відчувати себеКасандрою. Але у кліматологів, які можуть осягнути систему в цілому, подивитися згори на всі взаємозв’язки, реально є бачення трошки далі. І зараз цей звіт дуже на часі. Бо міста визнали зміниклімату проблемою і не просто потерпають, а вже потребують і вимагають заходів.

Бачу, що пишуть, нібито дискусія і стосовно міст також змістилась: ми вже говоримо не так про боротьбу зі змінами клімату, як про те, що ми приймаємо нові правила гри і адаптуємось.

Я би сказала, що вона розширилася. Тому що адаптація дійсно була недооцінена. Направду так і мало бути. Тобто спочатку треба усунути першопричину, а першопричина в даному випадку – це людськийвплив. Це означає зниження викидів, зменшення вирубок лісів, осушування боліт тощо. Якщо узагальнити, ми маємо зменшити вплив на підстильну поверхню, поверхню Землі, яка може абсорбувати додатковіантропогенні викиди.

Я теж бачу ці публікації, де кричать, що ми не впоралися. Але не погоджуюсь з цим. Скажімо так, завжди сподіваєшся на краще, але приймаєш те, що є. Паризька угода була дійсно перемогою, оскількивперше всі країни домовились про щось. А саме про те, щоб втримати потепління в межах набагато менше за 2°C, краще в межах 1,5°C. І вже в Паризькій угоді була стаття про адаптацію, де чітко записано,що адаптація має розглядатися на рівні з мітігацією, діями для пом’якшення впливу на клімат. Ми продовжуємо докладати зусилля для того, щоб втримати оцю температуру. Але разом з тим констатуємо факт:враховуючи те, що вже відбулося, певні регіони – малі острівні країни, прибережні регіони, країни тропічного поясу, пустельні, арктичні, приполярні, – потребують адаптації. А інші регіони маютьготуватися.

Я не скажу, що ми програли цю боротьбу, ні. Навіть попри те, що останні три роки були найтеплішими і дійсно є прискорення змін. Але воно очікувалось. І я сприймаю це як таке загострення перед тим,як вилікуватися. Хоча і померти так само високі шанси. Зараз ми перебуваємо десь на такій стадії – на межі. Тому мусимо продовжувати тиснути, рухатися дійсно в обох напрямках, і дуже потужно, незнижуючи темпи. Знаєте, я вже казала про той потяг, який летить у прірву. Попри все треба з усіх сил тиснути на гальма.

Науковці з Німецького аерокосмічного центру та Вюрцбурзького університету змоделювали кліматичні умови для понадпівтори тисячі великих міст, використавши концепцію кліматичної ніші людини. Йдеться про те, що історично люди концентрувалися здебільшого в регіонах із середньорічною температурою близько 11-15°C. Урайонах із температурою понад 29°C щільність населення різко падає. Але як показало моделювання, за найгіршого сценарію, якщо викиди парникових газів залишатимуться на високому рівні, то до 2100 рокупонад дві сотні великих міст з населенням понад 300 млн. людей можуть опинитися поза межами історичної кліматичної ніші. Це, звісно, не означає автоматичну непридатність міст для життя. Але свідчитьпро те, що вони муситимуть існувати в абсолютно нових для себе кліматичних умовах і залежатимуть від адаптаційних заходів. З найбільшими викликами можуть стикнутися міста в Африці, Південній Америціта Азії. Проте і для Європи є невтішні новини. З-поміж інших саме вона нагрівається найсильніше. За умови реалізації песимістичного прогнозу в половині європейських міст середньорічна температурапідвищиться більше, ніж на 4°C до 2100 року, роблять висновки науковці.

Проте це тільки частина пазлу. Кліматичні ризики стрімко зростають через порушення глобального водного циклу, пишуть в новому дослідженні WaterAid. Аналіз 112 найбільших міст світу виявив, що 15% з них ужепереживають так званий «кліматичний батіг» (climate whiplash) – чергування дедалі сильніших посух і повеней. Зміна клімату по-різному проявляється в різних регіонах світу. Південна та Південно-СхіднаАзія стають місцем посилення злив і повеней. Натомість Європа, Близький Схід і Північна Африка демонструють загальну тенденцію до висихання, що може означати частіші та триваліші посухи. Водночасп'ята частина міст зіткнулась зі зміною характеру кліматичних екстремумів: одні переходять до більш вологого режиму, інші – до більш посушливого.

В одному дослідженні проводили опитували містян, зокрема питали, чого вони найбільше бояться. Серед відповідей на першому місці була спека, на другому вода.

Треба розуміти, що міста геть зовсім неоднорідні. Вони різні, на всіх континентах. Відповідно ризики теж різні. Приміром, є статистика по смертях, які спричиняють екстремальні погодні явища. Такот, в Європі найбільше смертей, десь під 90%, від теплового стресу. Якщо перестрибнути на інші континенти, то в Австралії – це пожежі, в Африці посухи, а в Північній Америці шторми і циклони.

Так чи інакше тепловий удар – це дуже небезпечно. Знаєте, як нам колись казали в школі: життя – це існування