Апулія намагається відновитися після знищення олив бактерією ксилела

16.06.2026, 12:13 epochtimes.com.ua

Уражені бактерією оливкові дерева продовжують гинути на півдні Апулії, Італія, залишаючи пейзаж із зрубаних стовбурів і сухого дерева. Регіон намагається відновитися після «великої катастрофи» ксилелли та шукає шляхи відродження.

До появи хвороби у 2013 році в Апулії налічувалося 60 мільйонів оливкових дерев. Сьогодні, за словами дослідника Франко Валентіні, шість мільйонів загинули, а 20 мільйонів хворі й приречені, пише France 24.

З природного заповідника Торре-Гуачето він спостерігає, що на деяких деревах ще залишилося кілька листків. Він зазначає: «Чим далі на південь, на протязі 100 км, тим сірішими стають ліси».

Франко Валентіні з Інституту середземноморської агрономії в Барі брав участь у виявленні причини. Йдеться про бактерію Xylella fastidiosa. Її переносять комахи, і вона вражає судини дерева. У результаті дерево гине від голоду та спраги.

Вважається, що бактерія потрапила сюди через декоративне дерево, привезене з Центральної Америки. Вона знайшла сприятливе середовище в регіоні, вкритому оливковими деревами. Ці дерева були масово висаджені у XVIII столітті для виробництва олії, яку використовували як паливо для освітлення.

Бактерія Xylella знищила вікові дерева, деякі з яких росли ще з часів занепаду Римської імперії. Зміна клімату погіршує ситуацію. «Єдина зелена рослина, яку знаходить ця комаха, — це оливкове дерево», — зазначає Валентіні.

Методи діагностики та моніторингу вдосконалилися, але на даному етапі лікування не існує. Дослідник нагадує, що «американці вже 130 років стикаються з проблемою» ксилели на виноградниках.

Місцеві учасники намагаються обмежити чисельність комах-переносників. Навесні вони проводять прополювання, щоб знищити личинок. Потім вони обробляють крони дерев проти дорослих особин. «Буферна зона» відокремлює південь, де хвороба вже поширилася, від півночі. При появі випадку захворювання влада вирубує дерева в радіусі 50 метрів.

Поширення бактерії сповільнюється. «Xylella продовжує поширюватися, але не так швидко: ймовірно, змінилася динаміка комах, їхні популяції стали менш численними», — зазначає Валентіні.

На півночі кооператив Cima di Bitonto, що об’єднує 300 виробників, зафіксував «лише один випадок», за словами його президента Маріо Саннікандро. «Ми викорчували дерева, це єдине рішення».

Після багатьох років напруженості ситуація стабілізується. Регіон пережив період заперечення, теорій змови та різних пропозицій. У Європі ця бактерія також присутня у Франції, Іспанії та Португалії, але не завдає там такого ж збитку. Європейське агентство з безпеки харчових продуктів виявило 750 видів можливих рослин-господарів.

«Як тільки ксилела потрапляє на територію, вона може знайти нового господаря», — пояснює Валентіні, причому наслідки можуть бути різними. В Апулії, де вироблялася половина італійської олії, хвороба змінила економіку та ландшафт.

Було виявлено чотири стійкі сорти оливкових дерев. Однак вони, як і раніше, мало поширені. «Олія не має того смаку, до якого вони звикли, але це наш єдиний шанс» у постраждалих районах, пояснює дослідник. Їх вирощування також вимагає більшої кількості води, яка є дефіцитним ресурсом на півдні.

Щоб відродити діяльність, політики, дослідники та фермери об’єдналися, зокрема, в рамках Сільськогосподарського округу Іонічного Саленто. Цей проєкт отримує державну підтримку. За словами його президента Панталео Піччіно, він спрямований на «більш стійке» сільське господарство.

«З великого лиха має народитися нове бачення», — стверджує він. Він підкреслює, що монокультура сприяла поширенню хвороби. Більше сільськогосподарського різноманіття може слугувати природним бар’єром. Для визначення напрямку подальших дій було складено кліматичний атлас за 30 років.

У районах, де є вода, з’являються альтернативні культури, такі як авокадо, манго, волоські горіхи та гранати. Регіон має сприятливі вітри та певну вологість.

«Пересадити всі оливкові дерева, безумовно, нереально», — вважає Піччіно. «Потрібно буде «подивитися, де це рентабельно». Він також згадує про необхідність об’єднання дрібних ділянок. Він бачить у Саленто «соціальну лабораторію» і нагадує, що «ностальгія — це не стратегія».