​Андрій Іллєнко: «На всіх великих війнах діти еліти воювали»

27.05.2026, 09:04 lb.ua

Пане Андрію, які наслідки можуть мати «плівки Міндіча» для країни?

Я кілька разів намагався слухати ці записи й ловив себе на тому, що довше десяти хвилин не витримую, настільки це огидно. Але головне — не сам скандал, а наслідки. За такими речамимають іти конкретні юридичні кроки: підозри, справи, судові процеси. Тим більше, що багатьом із цих епізодів уже понад рік. Достатньо часу, щоб висунути підозри. Чи ми будемо чекати, доки вседокрадуть, а потім уже реагувати? Мені здається, треба ловити на гарячому.

І ще б хотілося, щоб фігуранти цих справ залишалися в Україні, а не тікали за кордон. Бо ми боремося, щоб українські громадяни могли гідно жити у власній країні. А хтось може дозволитисобі, маючи паспорт іншої держави, втекти за кордон. Я переконаний, що людина, яка має політичний вплив чи державну посаду, не повинна мати подвійного громадянства. Бо тоді виникає подвійналояльність: тут вона впливає на державні процеси, а її запасний аеродром в іншій країні.

А чому президент ніяк це не коментує, не спростовує звинувачень? Це правильна стратегія?

Я не можу відповідати за президента чи його офіс. З медійної точки зору така стратегія, можливо, має сенс: коли ти щось коментуєш, то автоматично прив’язуєш це до себе. Але якщоговорити про політичну відповідальність і розмову із суспільством, то такі речі треба коментувати.

Уже лунають заклики до імпічменту. Наскільки це реально під час війни?

Давайте не тішити себе дитячими ілюзіями: згідно з Конституцією, процедура імпічменту в нас практично нереальна. Але це не означає вседозволеність. І те, що під час війни не можнапровести вибори, не значить, що влада може робити все, що завгодно. Коли йдеться про національну безпеку й оборону, влада має карт-бланш. Але якщо мова про внутрішні політичні розбірки, то жодноїдодаткової легітимності тут немає. І суспільство має право реагувати й критикувати владу. Звісно, якщо це аргументована критика.

А як щодо парламенту? Сьогодні дедалі більше депутатів говорять про втому й складаютьмандати. Причому про частину з них суспільство дізнається саме під час їхніх заяв про складання повноважень. Чи переконливі такі пояснення?

Це наслідок того, що виборчі списки формувалися «за оголошенням». Багато людей попроходили по округах просто тому, що в них був плакат правильного кольору. Нікого не цікавило, хто цялюдина, які в неї цінності, що вона зробила в житті. В результаті ми отримали парламент, де багато випадкових людей. І за сім років багато хто з них так і не став ані політиком, ані державнимдіячем.

І коли народний депутат — здоровий, молодий чоловік, — виходить і каже: «Я втомився», то реакція одна: ти серйозно? Ти це говориш у країні, де сотні тисяч людей роками сидять на фронті,не бачать сім’ї й щодня ризикують життям? Ти це говориш солдату? Лікарці швидкої допомоги? Пожежнику, який після прильоту витягує людей з-під завалів? Це ж наскільки треба бути в неадекваті! І якпісля того, як ви самі собі підвищили виплати, у тебе повертається язик говорити, що тебе не влаштовує зарплата — у країні, де з 2022 року не підвищувалась зарплата та грошове утримання у солдата! Іце на фоні розмов про конверти і корупційні скандали.

Часто можна почути: «Хай спочатку воюють депутати, а потім я піду». До вас питань немає: ви пішли воювати з початку вторгнення. А чи багато ваших колег також на фронті?

«Свободівців» дуже багато, починаючи з голови партії Олега Тягнибока, який командує батальйоном безпілотних систем. Ми не так часто бачимося: я — на Донецькому напрямку, він — наЗапорізькому. Частіше по телефону спілкуємося.

Для «свободівців» це очевидно: ми весь час декларували, що Україна понад усе. І тут лиха година, ворог прийшов на нашу землю, а «Свобода» сидить у кущах, листівки роздає десь у Львові?Ну, напевно, це було б смішно, правильно? Тому «Свобода» просто відповіла за слова, пішла, створила боєздатні підрозділи: батальйони «Січ», «Карпатська Січ» та інші. Загалом усі націоналістиплюс-мінус на війні. Третя штурмова, де колишній нардеп Андрій Білецький, політик із націоналістичного руху. Є,безумовно, представники інших партій, які служать, воюють. Я небагато з ними перетинався, але я знаю, що такі люди є, і вони показують достойний приклад. Є, на жаль, люди, які загинули. Наприклад,наш «свободівець» Олександр Марченко, народний депутат, із яким ми п'ять років були у парламенті. Успішний підприємець. І він на початку великої війни, будучи вже літньою людиною з далеко неідеальним здоров'ям, добровільно повернувся в свою 72 білоцерківську бригаду і загинув в бою під час оборониКиєва.

Тобто, ви вважаєте, що це все відмовки з боку військовозобов'язаних? Вони самі собі шукають причини, чому не йти воювати?

Є люди, для яких це справді відмовка. У них завжди буде причина: «от нехай спочатку підуть депутати, діти і внуки, дружини депутатів, а я піду останнім». Це вже до абсурду доходить. Алеє й інший аспект. На всіх великих війнах діти еліти воювали. Ми можемо взяти Британію: майбутня королева працювала санітаркою під час бомбардувань Лондона. Принц Гаррі — ветеран війни. Чи став биДжон Кеннеді президентом, якби не воював? Думаю, що ні. Тому що його попередник — Дуайт Ейзенхауер — був головнокомандувачем союзних армій під час Другої світової війни.

Тому еліта і діти еліти повинні долучатися до оборони країни, і люди повинні бачити, що вони в рівних умовах з усіма. Наприклад, єдиний син Олега Тягнибока Гордій служить у нашійбригаді, в четвертому батальйоні «Сила Свободи». І коли хтось починає розповідати, що він «не воює», то хай піде й скаже це Гордію в очі зараз, коли він відновлюється після тяжкого поранення.

Міністр оборони заявив, що від мобілізації ухиляються близько двох мільйонів людей, іблизько 200 тисяч самовільно залишили частину. Чому їх не шукають, або якщо шукають, то так недолуго і повільно? Можливо, потрібне жорсткіше законодавство: або ти воюєш, або у в’язницю?

У нас це питання фактично залишили напризволяще. У 2022 році був величезний добровольчий ажіотаж, який перекривав потреби мобілізації. Потім ця інерція закінчилася і почалися проблеми.Ніхто не захотів брати на себе політичну відповідальність за цю тему. Бо мобілізація ніде й ніколи не буває популярною. З іншого боку, це не означає, що її не можна зробити кращою. Вона має бутибільш справедливою, менш корупційною, більш всеохопною. Не може бути мобілізації лише для бідних. Будь-які корупційні прояви мають випалюватись максимально жорстко. Бо корупція під час мобілізації —це катастрофічна проблема. Її треба зупинити.

Це все красиві гасла. А як на практиці це зробити?

Ну давайте хоча б із гасел почнемо! Бо якщо людина медійно прив’язує себе до цієї теми й починає її коментувати, то й вимоги до всіх інших одразу стають значно жорсткішими. Я давноказав, що це вже не проблема міністра оборони, командира чи районного ТЦК. Це проблема найвищого політичного рівня.

І тоді відповідальність по всій вертикалі буде зовсім іншою. Бо не все в цьому житті міряється популярністю. Є ризик втратити електорат? І що тепер? Ну, втратимо електорат. Просто требаприйняти як факт, що навіть у найпопулярнішого в світі політика рейтинг колись дійде до нуля. Електоральний цикл дуже минущий. Сьогодні є рейтинг, а потім — хопа, і все, нема вже цього рейтингу. Цимі відрізняється справжній державний діяч від просто політика. Державний діяч не боїться спалити свій рейтинг заради корисної справи.

Як, на вашу думку, змінити підходи до мобілізації, припинити так звану «бусифікацію»?

Треба почати з того, що країна має повернутися в нормальне правове поле. Звідки почалося те, що ви називаєте «бусифікацією», хоча я не прихильник цього терміну? З самого початку упитанні мобілізації був абсолютний хаос. Я цю цифру — 2 мільйони, які не оновили дані, — чую роками. Тобто два мільйони людей фактично ігнорують свої обов’язки. Але системних кроків, щоб цевиправити, ніхто не робив. Бо тема непопулярна, і політики бояться її, як чорт ладану. В результаті все скидають на найнижчий рівень: ось вам мобілізаційний план — виконуйте, як зможете.

У нас не так давно змінилося керівництво Міністерства оборони, і вони кілька місяців розробляли планзмін. Хочеться побачити, що в цих змінах. Бо вони кажуть, що там вже й демобілізація якась планується для тих, хто 3–4 роки на війни. Але щоб проводити демобілізацію, ми маємо щось зробити змобілізацією.

Тут ще й питання у базовій повазі. Бо ми бачимо не лише конфлікти навколо ТЦК, а й випадки відвертого насильства, коли представників ТЦК, частина з яких ветерани, б’ють, навітьубивають. Наскільки небезпечним є таке озлоблення всередині суспільства?

Кожного разу, коли стається черговий напад чи вбивство українського військовослужбовця в тилу,мені хочеться почути жорстку реакцію на всіх політичних рівнях: керівництва держави, парламентських партій, політиків. Усіх, хто називає себе українськими патріотичними силами. Незалежно від того,провладні вони чи опозиційні.

Тому що тут має бути чітка позиція щодо двох речей. Перше — жорстка реакція на будь-яку корупцію в процесі мобілізації. Друге — така ж рішуча реакція на будь-яке фізичне насильство щодоукраїнських військових. Бо коли політики мовчать про це, вони фактично посилають сигнал, що це можна ігнорувати. А тоді подібні напади й трагедії повторюються.

І ще хотілось би, щоб люди все ж відрізняли реальність від ворожих інформаційних впливів. Бо випадки насильницької мобілізації справді є, але далеко не все, що ми бачимо всоцмережах, є правдою. І водночас нікуди не поділися колишні представники ОПЗЖ — тієї самої «п’ятої колони Кремля», про яку ми говоримо ще з 2014 року. Частині з них оголосили підозри в держзраді.Але інші — Бойко і компанія — просто змінили вивіску й сидять далі. Наскільки вони залишаються загрозою і з точки зору російських наративів, і з точки зору «ждунів», які потім можуть скористатисямоментом?

Вони вже це роблять. Ми ж про небезпеку російської агентури в Україні говоримо з 2014 року. Для мене це очевидні вороги. Люди, які десятиліттями працювали на те, щоб України не було. Напершому місці в них було самозбагачення, а на другому