Валерій Коровій: «Активні громадяни, а не чиновники, будуть рушійною силою позитивних змін»

08.04.2026, 12:23 33kanal.com

— Окрім допомоги ЗСУ, розвитку самоврядування і сприяння вирішенню різних суспільних проблем, ГО «Ми — Вінничани» приділяє увагу і наданню грантової підтримки. Як виникла така ідея і чому вважаєте цю діяльність важливою? — цікавлюсь у доктора економічних наук, колишнього очільника області, лідера Громадського об’єднання «Ми — Вінничани» Валерія Коровія.— Це дуже актуальний напрям. На початку війни багато представників виконавчої влади та місцевого самоврядування на питання, чому вони нічого не хочуть робити, відповідали: «В країні війна, от закінчиться, тоді будемо робити». Але у нас із командою була цікава поїздка — в Погребищенську громаду, де бере витоки річка Рось. І ми були здивовані, побачивши групу людей (вчителі, медики, підприємці, ВПО, пенсіонери, дружини та матері військових), які об’єднались і розчищали джерела, звідки витікали невеличкі струмочки. Поспілкувавшись, ми були просто вражені їхнім баченням майбутнього України. Тобто ми зустріли ініціативних, патріотичних людей, які, попри всі негаразди, дивляться у завтрашній день. І у нас виникло переконання в необхідності започаткувати низку грантових проєктів, які ми реалізуємо спільно з нашими партнерами, Фондом «МХП-Громаді», і які спрямовані на пошук і підтримку таких людей. Крок за кроком ми почали це реалізовувати.Першим був проєкт «Професійне зростання». Це щось неймовірне! Ми вже провели три його етапи і найближчим часом оголосимо 4-й етап. Адже у нас в області 40 тис. учителів, 30 тис. медиків, 20 тис. працівників соціальної сфери — понад 100 тис. осіб отримують заробітну плату з бюджету. Але, на жаль, війна створила такі обмежені умови, що ці люди наче замкнулися в собі. А насправді вони дуже інтелігентні, патріотичні та вмотивовані. Хоча сума гранту була невелика, 10 тис. грн, але ми побачили ще одну особливість: ці люди, як правило, настільки захоплені своєю справою, що вони думали, що ці кошти призначені для закладів. Ми їх переконували: «Це для вас, це на ваш розвиток. Якщо ви вчитель, ми вам оплатимо додаткове навчання; якщо ви хочете вивчити англійську, ми вам профінансуємо онлайн-курси; якщо пишете вірші — допоможемо їх видати; якщо хочете купити музичний інструмент, то це буде ваш інструмент. Це та допомога, яка дає вам змогу професійно зростати».Ці люди і поодинці активні та ініціативні, а коли збиралися разом, відбувалося занурення в приємну творчу атмосферу. І було цікаво спостерігати, як вони обмінюються думками, слухають переможців з кожного напрямку… Це дуже вдалий проєкт, в цьому й суть грантової діяльності — не просто роздавати гроші. Ми все робили, аби залучити для конкурсу фінансовий ресурс, знайти спонсорів, але водночас так вибудувати нашу програму, щоб підтримати саме ініціативних, саме тих, у яких в серці є та іскорка і бажання щось робити.— Це як у притчі: «дати не рибу, а вудку», тобто допомогти опанувати грантову діяльність як інструмент, який вони зможуть використовувати і надалі…— Так, ми зробили певну інновацію, тому що чимало грантодавців шукають громадські організації або бюджетні установи, натомість ми в пріоритет поставили не юридичні особи, а неформальні ініціативні групи людей. Наприклад, у проєкті «Твори добро» — унікальному, спрямованому на підтримку місцевих ініціатив. Також нещодавно ми підбили підсумки проєкту «Наша спадщина», спрямованого на підтримку осередків культурної спадщини, нашого етнічного минулого, яке б нас об’єднувало навколо малої батьківщини — села, селища, містечка. Цікавий приклад — село Високе, в якому стоїть старий літак. Там люди об’єдналися, створили ініціативну групу і захотіли зробити в літаку музей, також навколо цього літака виникли й інші ініціативні групи, які почали розчищати прилеглу паркову зону, прибирати навколо ставка. І ми побачили, що біля цієї ідеї формуються кластери ініціативних груп.Бо коли просто допомагаєш бюджетній установі, це сприймається як належне і невдовзі забудеться. Але ж питання не в тому, щоб лише дати кошти, наше завдання — знайти і підтримати ініціативних людей, стимулювати їх до саморозвитку. І саме ця наша стратегія дає такий помітний ефект по всій Вінницькій області. Хоча, за мірками потужних грантодавців, ми залучаємо невеликі гроші, але залучаємо велику кількість вмотивованих небайдужих людей.— Чому однією з умов грантових конкурсів є фінансова участь бенефіціарів, тобто тих, хто буде користуватися результатами проєкту?— Це дуже важливо. Ми просимо від ініціативної групи, щоб було хоча б 5% їхнього співфінансування. Це дає більшу дотичність до того, що вони роблять. Тому що від радянської системи суспільство увібрало стереотип, що хтось за когось повинен робити. Але коли ми фінансуємо 95% проєкту ініціативної групи, наприклад, на 100 тис. грн, а учасники вкладають хоча б 5 тисяч, вони сприймають всі ці 100 тисяч як їхнє надбання. Це дуже вагомий фактор проєктних рішень, тому що люди починають ставитись до результатів проєкту як до того, що зробили саме вони.— Чи згодні Ви з думкою, що гранти потрібні «не від хорошого життя» і що вони особливо актуальні там, де недопрацьовує влада, де бракує коштів громадам (на благоустрій, наприклад), де громадяни не можуть втілити певні добрі справи самотужки?— Ми спостерігаємо на практиці таку закономірність: що менш забезпечена громада подалі від обласного центру, то в ній більш активні та ініціативні люди, які хочуть щось робити. І навпаки: що більш фінансово спроможна громада, то таких людей бачимо менше, часто жителі там є пасивними і чекають, що хтось має прийти і для них щось зробити — розчистити парк, поремонтувати дорогу тощо.Але там, де громада фінансово неспроможна реалізовувати певні проєкти, теж живуть люди, у них теж є діти, і жителі тієї громади теж хочуть, щоб їхні діти користувалися тими благами, надбаннями цивілізації, які є у великих містах. Отже, там, де фінансово більш обділені, закачують рукави і роблять. От ми й хочемо підтримати таких людей. Важливо, щоб громада була багата на активний людський капітал.— Грантові проєкти покликані вирішувати певні проблеми. Чи стане у пригоді цей досвід, коли наша держава перейде до більш масштабного освоєння іноземних грантів після війни?— Україна є асоційованим членом Європейського Союзу. Зараз готується новий бюджет Єврокомісії на 5 років, з 2027 року. І Україна реально буде мати доступ до великих грантових фондів ЄС у різних напрямах — розвиток малого бізнесу, вирішення конкретних соціальних та екологічних проблем тощо. Тому такі можливості є, але треба подолати рудименти нашої психології. Адже Євросоюз надає гранти на підтримку активності людей. Тобто вирішувати проблему — це завдання державних інституцій, уряду, натомість кошти ЄС в першу чергу спрямовують на підтримку формування активного громадянського суспільства. Весь принцип роботи ЄС базується на суспільній активності, бо активні люди можуть впливати на ухвалення рішень. Що більше ми сьогодні навчимо, вмотивуємо людей, покажемо, як це робиться, то швидше ми будемо рухатися до фондів Європейського Союзу. Але нам у цьому напрямку треба дуже багато і прискіпливо попрацювати.І я переконаний, що саме у Вінницькій області чимало вмотивованих людей, які розуміють, що партнери більше не будуть просто давати гроші, а якщо ти хочеш підтримки, то повинен виявити ініціативу, представити своє бачення, показати свою грантову історію, визначитися з джерелами співфінансування і переконати грантодавця, що це потрібно.У післявоєнний час можливості бюджетних коштів різко зменшаться. Я, як економіст, можу сказати, що ми зіткнемося з зовсім іншою макроекономічною ситуацією. Зараз локомотивом функціонування держави є роздрібний товарообіг, і ця можливість пов’язана з великим донорським вливанням коштів на підтримку України іноземними партнерами (через зарплати, соціальні виплати, грошове забезпечення військових, покриття дефіциту бюджету), але ця модель кардинально зміниться. Якщо нам будуть виділяти кошти, то, по-перше, за принципом грантової підтримки, а по-друге — на відновлення України. Це означає, що ми зіткнемося з зовсім іншою системою державних фінансів.Сьогодні за рахунок цієї допомоги розвивається роздрібний товарообіг, будівництво житла, зокрема й у Вінниці. Зверніть увагу: будується житло, магазини, але ми не бачимо, щоб будувалися заводи, фабрики, де були б створені нові робочі місця, щоб виробити продукцію, продати її та отримати додану вартість. Зараз у нас така викривлена модель економіки, хоча в умовах війни, можливо, і виправдана. Але в післявоєнний період ця модель перестане діяти. Кошти будуть надаватися на розвиток виробництва і створення нових робочих місць, а це процес більш складний і тривалий. Тому перед нами постануть серйозні виклики, зокрема перед регіональною, місцевою владою.Скажу відверто: зараз частина військовослужбовців, які демобілізовані, не поспішають повертатись на роботу. Тому що рівень середньомісячної заробітної плати в області в кілька разів нижчий від тієї, яку вони отримували у війську. І вони собі ставлять питання, чим займатися далі. Тому ми повинні зробити все, щоб люди таку зарплату отримували в реальному секторі економіки. Або щоб відкривали власний бізнес. І, знову ж таки, могти купувати житло, товари тощо.— Чи українська влада, суспільство справляться з освоєнням цих донорських коштів?— Після війни наші партнери можуть запитати: «Що потрібно, щоб відбудувати, наприклад, Будинок офіцерів чи Ладижинську ТЕС?». Треба провести комплекс заходів, розтягнутих у часі — обстеження, проєктування, тендери, відновлення, будівництво, введення в експлуатацію. Це не тиждень і не місяць, а три-чотири роки. Тобто Україні можуть надавати такі ж кошти, але освоєння їх вимагатиме значно більше часу. І є ризик, що ми можемо зіткнутися з реальним зниженням доходів людей.Тому виникає питання: чи спроможні ми будемо прискорити цей процес? Спроможні, але треба все зробити для того, щоб познімати бар’єри для інвестицій в області та в державі загалом. Треба забути про підвищення податків, лібералізувати економіку, пробудити ініціативу. Ми повинні набрати критичну масу стимулювання економ