Повернення до життя: чому реабілітація – ключ до відновлення країни

23.03.2026, 19:12 lb.ua

У найближчі роки кількість ветеранів може сягнути 5-6 мільйонів. Значна частина з них потребуватиме довготривалої підтримки. Вже сьогодні понад 130 тисяч ветеранів мають інвалідність внаслідок війни. Щороку приблизно стільки ж людей потрапляють до лікарень через інсульти. Та й загалом за оцінками ВООЗ, кожна третя людина протягом життя потребує реабілітації. В Україні ця цифра очевидно більша через війну та відсутність у людей звички піклуватися про своє здоров’я.

Розуміючи це, ми на Миколаївщині створюємо базову інфраструктуру. В області працюють шість реабілітаційних відділень на базі обласних і міських лікарень – від госпіталю ветеранів до багатопрофільних лікарень у Баштанці та Вознесенську. Додатково розвивається приватний сектор, де частину послуг для ветеранів покривають грантові програми. Одна з клінік, приміром, надає безкоштовні реабілітаційні послуги ветеранам, які повернулися з полону. Інша спільно з Миколаївською ОВА запускає проект, за яким ветерани можуть отримати сертифікат номіналом у 15 000 гривень на місяць для проходження курсу реабілітації.

Це важливий сигнал. Система має рухатися не лише через фінансування закладів, а й через підтримку конкретної людини – з можливістю вибору і без зайвої бюрократії. Усі разом, держава та приватний сектор, формують необхідну інфраструктуру. І на цьому етапі потрібно усвідомити найбільшу потребу – для якісної реабілітації дуже важлива побудова єдиної системи. Коли людина чи її рідні бачать маршрут між закладами, розуміють куди йти після виписки з лікарні та як і де отримати допомогу далі.

За останні роки з’явилося фінансування реабілітаційних послуг через НСЗУ, сформувалися мультидисциплінарні команди, зʼявилися профільні фахівці, відкриваються нові центри.

Це важливі зміни. Але критично необхідно, щоб вони комплексно забезпечували безперервність відновлення. Простими словами, аби реабілітація не закінчувалася випискою з лікарні, а навпаки – аби після цього за допомогою фахівців із супроводу людині був зрозумілий її маршрут та весь подальший план.

Як удосконалити систему?

По-перше, забезпечити кваліфікованими кадрами.

Ерготерапевтів у лікарнях країни формально вже понад 1500, але всього 62 з них мають повноцінну профільну спеціалізацію. За міжнародними стандартами їх має бути щонайменше 75 на 100 тисяч населення, тобто в рази більше, ніж є сьогодні.

Схожа ситуація зі спеціалістами з мовлення: в Україні їх близько 540, тоді як потреба – до 16 тисяч.

Це означає, що навіть за наявності фінансування поки складно покрити необхідну потребу.

Ще одне завдання – спростити маршрут пацієнта.

Якщо лікарня має пакет реабілітації від НСЗУ, вона може отримати допомогу ще під час лікування, інколи навіть одразу з базовими допоміжними засобами.

Якщо такого пакета немає – її виписують з відповідним направленням. Куди з ним іти - стає проблемою людини та її родини.

Після виписки ситуація ускладнюється. Щоб отримати реабілітацію амбулаторно, іноді людині треба кілька разів на тиждень їздити на процедури. Після операції, інсульту чи травми це непросто.

У підсумку частина людей орієнтуються на знайомих чи волонтерів. Проте, на жаль, чимало залишаються без реабілітації чи з мінімальною допомогою.

Нерідко ті, хто потребують реабілітаційних послуг, скаржаться на відсутність чіткої інформації про те, що пацієнту робити далі: які соціальні послуги існують, де отримати допоміжні засоби, як оформити підтримку. Людям все одно, де закінчується сфера відповідальності системи охорони здоров'я і починається соцзахист. Все це завдання для держави, і ми маємо виконати його, забезпечивши кожному, хто потребує, один безперервний процес відновлення. В якому буде мінімум черг та дійсно доступні та якісні послуги.

Окреме завдання – психологічна підтримка. До 20% ветеранів мають симптоми ПТСР або депресії. І це лише частина картини. Багато проявів зʼявляються через роки. Але психологічна допомога, на жаль, поки не стала повноцінною частиною системи реабілітації. Нестача спеціалістів, нерівномірний доступ до них та страх звертатися по допомогу через можливе нерозуміння та осуд з боку суспільства – все це відштовхує людей від допомоги.

Водночас є речі, які вже працюють. Наприклад, спорт. У багатьох випадках саме він стає точкою повернення – дає контроль над тілом, стабілізує психіку, повертає людину в соціум. Поки це окремі ініціативи, але нам потрібно сформувати відповідну державну політику.

Головне завдання переосмислити реабілітацію. Тривалий час її розглядали як важливий але все ж тільки етап лікування. Проте це безперервний процес – від моменту поранення до повного повернення в життя.

Це означає іншу логіку. Коли план відновлення формується ще в лікарні і не обривається після виписки. Коли реабілітація доступна не тільки в центрах, а й у громадах і вдома. Коли психологічна підтримка – не опція, а обов’язкова частина. Коли є відповідальна людина, яка веде пацієнта по всьому маршруту і не дає цьому процесу обірватися. І коли людина, що проходить реабілітацію, отримує державну допомогу не лише на окремі процедури, а й реальні витрати, без яких відновлення просто неможливе – транспорт, придбання, ремонту й обслуговування протезів та інших допоміжних засобів. До цього потрібно прагнути.

Тоді ми зможемо повернути мільйони людей, які фізично вижили, але відчувають психологічні складнощі, до повноцінного соціального, економічного, культурного життя. Саме для цього і потрібна реабілітація.

Я пишаюся тим, що у Миколаївській області за перші місяці 2026 року понад 200 ветеранів звернулися до служби зайнятості, частина проходить навчання, відкриває бізнес або отримує гранти. За програмою підтримки ветеранського підприємництва вже створюються нові робочі місця. Є ветерани, які відновлюють деокуповані громади: ремонтуючи укриття, вони не лише роблять суспільно важливу роботу, але й соціалізуються. Для людей з травматичним досвідом це важлива частина реабілітаційного процесу.

Адже без фізичного і психологічного відновлення немає повернення до роботи, економіки і нормального життя.

Саме тому реабілітація – це не просто система підтримки та відновлення людини. Це й один із ключових факторів відновлення країни.