США перехоплюють ініціативу: виклики для глобальної стратегії Китаю (ВІДЕО)

20.03.2026, 07:42 epochtimes.com.ua

Десятиліттями Китай керувався принципом обережної геополітики, сформульованим ще Ден Сяопіном: «приховуй свою силу, чекай свого часу». Та з приходом до влади Сі Цзіньпіна стратегія змінилася. Пекін почав відкрито демонструвати амбіції світового лідера та просувати новий наратив: «Схід піднімається, Захід занепадає».

Китайське керівництво поставило амбітну мету — перейти від ролі спостерігача до формування правил у сфері глобального управління. Однак події початку 2026 року стали серйозним випробуванням цієї стратегії.

Крах союзників Пекіна

Двоє ключових партнерів Китаю зазнали нищівних ударів.

У Венесуелі внаслідок дій адміністрації Дональда Трампа було повалено режим Ніколас Мадуро. Попри стратегічне партнерство, Пекін обмежився лише дипломатичними заявами, не надавши жодної реальної допомоги.

Ситуація виглядала особливо показово через те, що напередодні подій Каракас відвідала високопоставлена китайська делегація. Світ побачив явний розрив між гучною риторикою Пекіна та його реальними можливостями впливу.

Додатковим ударом стала неефективність військової техніки китайського виробництва. Системи оборони Венесуели, включно з сучасними радарами, не змогли протистояти американським технологіям, що викликало хвилю сумнівів щодо боєздатності китайського озброєння в реальних умовах.

Новий перехідний уряд Венесуели швидко змінив зовнішньополітичний курс у бік Вашингтона, підписавши масштабні енергетичні угоди зі США. Це поставило під загрозу багаторічну китайську стратегію «кредити в обмін на нафту» та десятки мільярдів доларів інвестицій.

Ще серйознішим ударом для Пекіна стала ситуація в Ірані. Після спільної операції США та Ізраїлью було ліквідовано верхівку іранського режиму разом із верховним лідером Алі Хаменеїем.

Іран роками залишався ключовим елементом антиамериканської стратегії Китаю на Близькому Сході. Проте й тут Пекін не надав реальної підтримки, попри багаторічні заяви про стратегічне партнерство.

Енергетичний удар

Падіння іранського режиму створило серйозні ризики для енергетичної безпеки Китаю. Блокування Ормузької протоки вдарило по ключовому маршруту постачання нафти.

Китай закуповував понад 90% іранського нафтового експорту, що становило значну частину річного споживання енергоресурсів країни. Втрата цього джерела створює серйозну вразливість для економіки Пекіна.

Фактично крах Тегерана означає руйнування важливого елементу геополітичної архітектури, яку Китай вибудовував роками для стримування впливу США.

Нова стратегія Вашингтона

Події у Венесуелі та Ірані не виглядають випадковими. Вони вписуються в нову редакцію Стратегії національної безпеки США, що робить акцент на зміцненні внутрішньої безпеки та повному контролі над Західною півкулею.

Адміністрація Трампа демонструє намір відновити глобальне домінування США та зруйнувати наратив про «занепад Заходу». Вашингтон переходить до активного геополітичного контрнаступу.

Індо-Тихоокеанський вузол напруги

Ключовим елементом нової глобальної стратегії стає Індо-Тихоокеанський регіон. Саме тут розгортається головне суперництво між Вашингтоном і Пекіном.

Особливе значення має Тайванська протока, де США прагнуть зберегти військову перевагу, щоб стримати можливу агресію проти Тайваню.

Американська стратегія базується на принципі «мир через силу»: зробити будь-які агресивні кроки Китаю надто дорогими та ризикованими.

Сигнал для Пекіна

Події 2026 року стали серйозним викликом для глобальних амбіцій Сі Цзіньпіна. Руйнування стратегічних партнерств, втрата економічних важелів та посилення військово-політичного тиску США змінюють баланс сил.

Вашингтон фактично демонструє: період стратегічного відступу завершено.

Для Пекіна це означає нову епоху жорсткого геополітичного протистояння, де гучні заяви вже недостатні без реальних інструментів впливу.