У тоталітарній державі не може бути «нейтральних» спортсменів

14.02.2026, 16:12 newsua.one

У тому, що коїть Міжнародний олімпійський комітет і деякі спортивні федерації з допуском росіян на міжнародні змагання, немає нічого дивного. Така політика має потужне теоретичне обґрунтування та наразі давно стала альфою й омегою не тільки спортивного, а й політичного та культурного життя Заходу. Принаймні, переважною частини західного «нобілітету». При цьому безжально викинуті на смітник досягнення західної ж філософії та політичної науки, завдяки яким Європа, Північна Америка, Японія, Австралія і низка інших регіонів і країн змогли вистояти у протиборстві з Кремлем і Луб’янкою, з їхніми маріонетками та сателітами.Ще раз підкреслю: йдеться про теоретичні концепції та постулати. Але, як казав Нільс Бор, немає нічого практичнішого за хорошу теорію (потім в СССР цей вислів приписали, звісно ж, Брежнєву). Проте у ХХІ столітті Захід, схоже, вирішив забути власні здобутки – мовляв, світ став новим, не треба нав’язувати людям анахронізми. Тим самим відкривши можливості для цих «анахронізмів» вилізти зі щілин, набрати силу та претендувати на всевладдя. І навіть якщо «винести за дужки» нинішні США, то маємо чимало цікавого.Отже: на Зимовій Олімпіаді 2026 року в Італії російські та білоруські спортсмени виступають у статусі «індивідуальних нейтральних атлетів» (AIN), без прапорів, гімнів і національної ідентичності. Це скидається на поганий анекдот, але…Але ж ідеться про тоталітарні держави! Правда, поняття «тоталітаризм» наразі є «немодним», «застарілим», «необґрунтованим», у моді не лише на Заході, а й у середовищі «просунутих» українських коментаторів поняття «авторитаризм», проте вчитаймося в те, що писала англомовна Вікіпедія: «Тоталітаризм – це форма правління та політична система, яка забороняє всі опозиційні партії, оголошує поза законом індивідуальну та групову опозицію державі та її претензіям, а також здійснює надзвичайно високий, якщо не повний, контроль і регулювання суспільного та приватного життя. Він вважається найбільш крайньою і повною формою авторитаризму. […]. Тоталітарні режими відрізняються від інших авторитарних режимів, оскільки останні позначають стан, у якому єдиний власник влади, як правило, окремий диктатор, комітет, військова хунта чи інша невелика група політичних еліт, монополізує політичну владу. Тоталітарний режим може намагатися контролювати практично всі аспекти суспільного життя, включаючи економіку, систему освіти, мистецтво, науку, а також приватне життя та мораль громадян за допомогою розробленої ідеології. Він також може мобілізувати все населення для досягнення своїх цілей».Упізнали в описі тоталітарних держав ті, чиїх атлетів допустили на Олімпіаду як «індивідуальних нейтральних»? Хоча при чому тут «крайня форма авторитаризму»? За такою логікою слід стверджувати, скажімо, що педофілія – це «крайня форма любові до дітей»…Але підемо далі. «Тоталітарні режими часто характеризуються крайніми політичними репресіями, у більшій мірі, ніж авторитарні режими, за недемократичного правління, широко поширеним культом особистості навколо людини чи групи, яка перебуває при владі, абсолютним контролем над економікою, широкомасштабною цензурою та системи масового стеження, обмежена або відсутня свобода пересування (свобода залишати країну), а також широке використання державного тероризму. Інші аспекти тоталітарного режиму включають широке використання таборів для інтернованих, всюдисущу таємну поліцію, практику релігійних переслідувань або расизму, нав’язування теократичного правління або державного атеїзму, звичне застосування смертної кари та показових судів, фальсифікацію виборів (якщо вибори залишаються), можливе володіння зброєю масового знищення, потенціал для фінансованих державою масових вбивств і геноцидів, а також можливість участі у війні або колоніалізмі проти інших країн, за якими часто слідує анексія їхніх територій». Знов-таки, багато які абриси тоталітаризму окреслені точно, проте все ж незрозуміло, чому потрібно «впихати» його в авторитаризм, тим більше, що авторитаризм – політичний режим, а тоталітаризм – всеосяжний соціально-політичний лад, а це поняття значно ширше за режим. До речі: Друга світова війна почалася з Пакту Молотова-Ріббентропа між двома тоталітарними державами і з нападу спершу однієї, а потім іншої такої держави на авторитарну другу Річ Посполиту. А якщо дотримуватися «модної» логіки, то виходить. що кілька автократій не поділили сфер впливу і просто зчепилися між собою…Я навмисно почав із Вікіпедії, якою користуються мільйони. А тепер кілька посилань на знаних західних дослідників Раду Сінпоес писав, що авторитарна держава «стурбована лише політичною владою, і доки вона не оскаржується, вона дає суспільству певний ступінь свободи». […] При цьому авторитаризм «не намагається змінити світ і людську природу». Натомість Роберт Конквест описував тоталітарну державу як таку, що «не визнає жодних обмежень щодо своєї влади в будь-якій сфері суспільного чи приватного життя та поширює цю владу на будь-яку тривалість, що вважає можливою». А Річард Пайпс наголошував, що офіційно проголошена ідеологія «проникає в найглибші шари суспільної структури, а тоталітарний уряд прагне повністю контролювати думки та дії своїх громадян».Ще раз зазначу – якщо ми вважаємо, що в Росії авторитарний, навіть жорсткий режим, то справедлива теза про «обдурених пропагандою» росіян. Тобто Путін їх обдурив, залякав і змусив діяти на свою користь. І взагалі: це війна Путіна, а росіяни не винні. Досить дати якісь серйозні альтернативні джерела інформації – й облуда почне щезати. Проте це абсолютно нікчемна точка зору, що довів своєю викривальною діяльністю Навальний – мільйони росіян дивилися його матеріали і не повставали проти «партии жуликов и воров», бо ж ідеться про тоталітаризм, про «злочинну державу» (К.Ясперс), про злиття десятків мільйонів людей із владою, про російську спільноту, яка живе міфологемами, що заміщають реальність, а «партия жуликов и воров» - це дуже добре, це співзвучно настроям масового росіянина, аби цю партію очолював «національний лідер», він же «фюрер», він же «президент Путін».Утім, слід віддати належне цілій низці сучасних західних дослідників: вони не забувають про «немодний» тоталітаризм, вміло користуються цим концептом, окреслюють його небезпеки, особливу увагу звертаючи на тоталітарну міфологію, яка керує людиною не ззовні, а зсередини. Проте, на жаль, це не мейнстрім, принаймні поки що, наслідком чого є нездатність західної політичної еліти зрозуміти, з якими монстрами вони мають справу.І ще раз: жодних «індивідуальних нейтральних» атлетів із Білорусі та Росії немає і бути не може. Їх би просто не випустили з відповідних держав. А тих, хто тривалий час тому виїхав на Захід і дистанціювався від політики Мінська та Москви, наскільки мені відомо, серед олімпійців немає. Чи є?А ось обов’язкова «вишенька на торті. Днями очільниця МОК Кірсті Ковентрі наголосила, що МОК повинен «зберігати спорт нейтральним простором, у якому кожен спортсмен може вільно виступати, не зазнаючи впливу політики чи розколів, спричинених урядами». А міністр спорту Росії та голова Олімпійського комітету цієї держави Михаїл Дегтярьов заявив, що спорт повинен розглядатися як політика. Дегтярьов вважає неправдою вираз «спорт поза політикою». Ну, а що обов’язково для Росії, те діє і в Білорусі. Тож після завершення Олімпіади «індивідуальні нейтральні» спортсмени у разі повернення до своїх держав змушені будуть (можливо, навіть охоче) танцювати під замовлену для них політичну музику, а МОК продовжуватиме вважати, що тоталітаризм дозволяє атлетам «не зазначати впливу політики». І зверніть увагу на формулу «розколи, спричинені урядами». Тобто агресор і жертва агресії ставляться на одну дошку. Чудові нині олімпійські ідеали!