Як жертва стає злочинцем: Руанда і Конго

23.01.2026, 13:59 lb.ua

Кордон між ДР Конго (яку відрізняють від просто Республіки Конго зі столицею у Браззавілі, яка була не бельгійською, а французькою колонією) і Руандою прокреслили на Берлінській конференції 1884–1885 років. Він був штучним і розділяв навпіл цілі народи, у тому числі хуту. Так значна його частина опинилася в конголезьких володіннях короля Леопольда. Потім той ще додатково переселяв хуту з Руанди, де було перенаселення. Так питома вага хуту на території сучасної ДРК значно зросла, додавшись до близько 250 різних народностей країни, більшість з яких, до речі, належать до родини банту, як і хуту.

Коли в Руанді стався геноцид, у ДРК, яка тоді називалася Заїром, президентом був Мобуту Сесе Секо. Диктатор і корупціонер, а також друг убитого президента Руанди Жувеналя Габ’ярімани. Саме Мобуту, ні з ким не радячись, дозволив армії та цивільним хуту перейти з Руанди до своєї країни. При цьому військові хуту часто брали зі собою цивільних як живий щит, щоб захистити себе від переслідувань військових тутсі. Цьому посприяла і французька влада, яка створила на півночі Руанди буферну зону, через яку хуту, у тому числі винуватці різні, змогли втекти до Заїру. Загалом тоді з Руанди до Заїру втекли близько двох мільйонів хуту.

ООН й інші міжнародні організації, що займалися біженцями, створили для них величезні табори на сході Конго. У цих таборах озброєні військові хуту встановили владу й стали по суті державою в державі. І ООН не дала тому раду. Згодом з цих таборів почалися регулярні рейди на територію Руанди, де мілітаризовані хуту з Конго вбивали представників нової влади та свідків геноциду. Крім того, вони регулярно нападали на тутсі, що жили в Заїрі.

Ці дії хуту стали причиною протидії влади Пола Кагаме в Руанді. Він спочатку просив ООН і Мобуту розформувати табори, перемістити їх далі від кордону. Коли цього так і не зробили, у 1996 році руандійська армія, що тепер складалася переважно з тутсі, перейшла кордон й увійшла в Конго. Вона пройшла через усю країну і наступного року дісталася столиці, Кіншаси. На її багнетах туди увійшла й опозиція на чолі з Лораном-Дезіре Кабілою. Диктатуру Мобуту повалили, але контроль над країною, знову перейменованою на Демократичну Республіку Конго, фактично отримала Руанда. Цей контроль можна вважати певною мірою неоколоніальним.

Невдовзі Кабіла вирішив звільнитися від протекторату Руанди і наказав її військам залишити країну, але ті не захотіли кудись іти. Так розпочалася Велика африканська війна, або Перша світова війна в Африці, що тривала з 1998 до 2003 року. У ній брали участь девʼять африканських країн і понад двадцять збройних угруповань. Зімбабве, Ангола, Намібія, Чад, Лівія та Судан підтримали уряд Кабіли, а Уганда й Бурунді — уряд Кагаме. Зрештою Кабілу застрелив його охоронець.

Охоронець був одним з тисяч комбатантів, рекрутованих на війну малолітнім. Діти-солдати — спільна проблема для всіх африканських війн, але для війни в Конго вона стала особливо гострою. За оцінками ООН, у різні періоди в збройних угрупованнях, що брали участь у місцевих конфліктах, перебували від 30 до 40 тисяч дітей віком від 8 до 16 років. 30–40 % з них — дівчатка. Які і воюють, і стають об’єктами сексуальної експлуатації. Часто дітей посилають у перших рядах наступу, щоб виявити вогневі точки противника. Так вони стають найдешевшим гарматним м’ясом. Часто дітей рекрутують, змушуючи їх убивати когось із родичів або сусідів, щоб вони вже не могли повернутися додому через сором і страх помсти. Нерідко ці діти потім стають найжорстокішими воїнами, при цьому абсолютно відданими командирам.

Кожного разу, зустрічаючись з якимось діячем в Африці, я кажу, що те саме яничарство Путін застосовує до українських дітей. Після викрадення й перевезення до Росії ці діти потрапляють на перевиховання, і багатьох готують як наступне покоління солдатів для майбутніх завойовницьких війн Росії. Зараз вони вливаються в ряди Юнармії, яка вже нараховує біля півтора мільйона дітей-солдатів. Значне їх число, включно з викраденими і перевихованими українськими дітьми, може врешті-решт опинитися в Африці.

Використання дітей у конголезькій війні стало предметом розслідування Міжнародного кримінального суду (МКС) у Гаазі. Суд визнав винним у цьому злочині Томаса Лубангу — польового командира й лідера проруандійського Союзу конголезьких патріотів (UPC). Цей союз ще називали Армією дітей. Так створили прецедент, коли МКС дав реальний термін покарання (14 років ув’язнення) за використання дітей у війні. Він полегшив тому самому суду видачу ордера на арешт В. Путіна і М. Львової-Бєлової за їхню участь у незаконній депортації дітей з окупованих територій України до Російської Федерації. Примітно, що той самий прокурор Карім Хан, який прийняв рішення щодо Путіна і Львової-Бєлової, пришвидшив розслідування злочинів у Конго. У лютому 2025-го Міністерство фінансів США додало його до свого санкційного списку. Отже, між встановленням справедливості в Україні і ДРК є прямий зв’язок.

Війна в Конго стала найкривавішою у світі з часів Другої світової — понад п’ять мільйонів загиблих. Також відбулися масові зґвалтування, які з часів різні в Руанді вважають ознакою геноциду. Самі конголезці сприймають ту війну як геноцид. І закидають Україні, що вона цього не визнає. Але міжнародна спільнота, включно з ООН, не розглядає її саме так. Натомість злочини під час тієї війни зазвичай кваліфікують як воєнні та проти людяності.

Велика африканська війна почалася з непокараності хуту, що знайшли собі прихисток в Конго і звідти здійснювали акти агресії проти Руанди. Але згодом причина стала приводом. Натомість нова причина вже була пов’язана не зі справедливістю чи безпекою, а економікою і ресурсами. На відміну від Руанди, де обмаль мінеральних ресурсів, східна частина ДРК дуже багата на них. Тут одні з найбагатших на планеті покладів золота й алмазів. Також дуже багато елементів, без яких неможлива сучасна електроніка: майже 70 % світового видобутку кобальту, який використовують в акумуляторах для смартфонів та електромобілів, 60–80 % світових запасів колтану для конденсаторів, значні запаси германію для оптоволокна.

Саме тому руандійські військові кампанії і злочини, з ними повʼязані, у ДРК називають ще генокостом. Це слово звучить як поєднання геноциду й голокосту, але насправді означає геноцид заради економічної вигоди (Genocide for Economic Cost). Власне так самі конголезці оцінюють справжні мотиви пограбування батьківщини Руандою й іншими країнами. Росія так само грабує схід і південь нашої країни, і тому ми теж можемо казати, що вона здійснює в Україні генокост.

Невтамоване прагнення володіти природними ресурсами провокує конфлікти у ДРК і зараз. Тільки тепер Руанда діє не безпосередньо, а через проксі-групи. Найголовнішою є М23, яка декларує головною метою захист інтересів тутсі (але насправді встановлює контроль над шахтами й родовищами копалин). У січні 2025 року її діяльність набула особливо загрозливих масштабів. Наприклад, вона захопила і встановила контроль над великими містами на кордоні з Руандою — Гомою та Букавою, і заявила про мету захопити Кіншасу. У результаті близько 700 тисяч людей стали біженцями.

У такій критичній ситуації уряд ДР Конго запропонував американській адміністрації право на пріоритетний доступ до ресурсів на сході країни в обмін на втручання й гарантії безпеки. Ця пропозиція зацікавила Білий дім. Погрожуючи санкціями Руанді, Дональд Трамп виступив посередником у переговорах між нею та ДР Конго. 4 грудня 2025 року сторони підписали угоду, яку Трамп звично приписав собі в термінах самозвеличення — як «велике диво».

Але вже 10 грудня М23 захопили місто Увіру. Держсекретар Марко Рубіо розкритикував Руанду, після чого це угруповання відступило. Але Кіншаса заявила, що це був не стільки відступ, скільки перегрупування сил. М23 досі контролює Гому та Букаву. І поки що США не може впоратися з функціями гаранта безпеки, навіть незважаючи на дуже привабливий економічний зиск. При цьому гуманітарна ситуація в країні залишається катастрофічною, а у світі все частіше говорять про нову хвилю неоколоніалізму на континенті. Тепер до Китаю та Росії саме в такій ролі тут приєднуються Сполучені Штати Америки.

Історія руандійських злочинів у Демократичній Республіці Конго — це історія, яка, на жаль, повторюється, і вона про те, як жертва злочинів сама стає злочинцем. Трагедія 1994 року в Руанді жахлива. Але жахливо також, коли одну трагедію використовують, щоб виправдати іншу. Як уникати таких повторів, що може бути актуальним для України? По-перше, слід бути свідомими подібних ризиків. Чому і присвячено цикл статей про колоніалізм і постколоніалізм у Центрально-Східній Африці. По-друге, не можна ігнорувати справедливість. За злочини слід карати, інакше вони повторюватимуться. Тому будь-яка війна має закінчитися, але щоб мир був сталим, він має бути справедливим.