Польща стала аутсайдером у військово-промисловій співпраці з Україною

29.10.2025, 10:17 foreignukraines.com

Вторгнення російських безпілотників надало нового поштовху польсько-українській співпраці у сфері озброєнь. Але кілька років недбалості буде важко надолужити за ті кілька місяців, чи навіть тижнів, що залишилися, аби скористатися підтримкою ЄС

У Польщі паніка майже минула. Росія не повторила порушення польського повітряного простору, і це допомогло зберегти впевненість у тому, що система реагування, незважаючи на високі прямі та побічні витрати, функціонує належним чином. А стримування НАТО, зміцнене рішучими політичними заявами, не дає Росії виконати ще одну спробу. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Polityka, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Однак російські безпілотники залишили свій слід у небі, оскільки загроза зберігається. Протягом тижнів вся Європа говорила про стіни, щити та бар’єри з безпілотників, побудовані за зразком або з використанням досвіду України, або, в ідеалі, у співпраці з нею. Політичний сигнал було надіслано і у Польщі. Прем’єр-міністр Дональд Туск заявив, що те, що відбувається в Україні, «це також наша війна», і менш ніж за місяць Україна приймала міністра оборони Владислава Косиняка-Камиша, його заступників, відповідальних за закупівлю озброєнь та військову модернізацію, оборонну стратегію, а також міністра закордонних справ та міжвідомчу делегацію.

Деякі візити були заплановані до інциденту з безпілотником, але всі вони набули нового контексту. Між Польщею та Україною виникла дуже специфічна сфера для розвитку та співпраці, від якої цього разу Польща отримає більше користі, ніж Україна.

Водночас Україна знову перебуває на вирішальному етапі свого зіткнення з Росією. Таких моментів було багато, але реальність продовжує позначати нові етапи, або, принаймні, так виглядає з поточної точки зору. Цей новий етап створюється на стратегічному рівні через переконання, що зусилля адміністрації Дональда Трампа стосовно припинення вогню зазнали невдачі, ескалацію агресивних дій Росії проти Заходу та одночасне посилення зв’язків в рамках антизахідного азійського блоку з Китаєм, Індією та Північною Кореєю.

На оперативному рівні Україні дедалі більше вдається «переносити війну на російську землю» за допомогою ударів на великі відстані по паливно-енергетичній інфраструктурі, яка значною мірою забезпечує роботу військової машини Кремля. На тактичному рівні мало що змінилося – Україна втрачає територію крок за кроком, але не дає Росії досягти будь-яких проривів. Ця стратегія стримування, з непропорційно розподіленими ресурсами на шкоду Україні, стала можливою завдяки розвитку безпілотних систем та розширенню «зони ураження» дронів вздовж того, що колись було лінією зіткнення між військами.

Тепер вони зустрічаються дедалі рідше, віч-на-віч, окоп до окопу, гвинтівка до гвинтівки. Дрони на передовій, і ця лінія поступово перетворюється на пояс – на землі та над землею. Двовимірна «сухопутна» війна перейшла у третій вимір. Щоб вижити та захиститися, Україні ще потрібна підтримка Заходу, включаючи західну зброю. Але вона дедалі більше покладається на власні системи та доктрини для нападу та стримування Росії. Ось чому вона почувається сильнішою та стабільнішою, незважаючи на жахливе виснаження, жертви, витрати та невизначеність майбутнього. Вона нарешті готова ділитися технологіями, обладнанням та ноу-хау, а не просто виступати в ролі благальниці.

Цей момент потрібно використати, тим більше, що є конкретна мета та причина. Політично зелене світло вже увімкнено. Але водночас панель відносин між Польщею, Європою та Заходом з Україною блимає цілою гамою жовтих та червоних вогників. Західні суспільства втомилися від цього питання та починають ставити під сумнів існуючі принципи допомоги Україні. Америка відмовилася від військової підтримки Європі, хоча й продовжує постачати зброю – отримуючи на цьому прибуток.

У Польщі антиукраїнські настрої стають частиною політичного мейнстріму, особливо з його правих боків. Тому зустріч з українськими неурядовими групами та урядовцями в Києві під егідою Фонду Баторія та Фонду Відродження дозволила застосувати лічильник та зняти показники.

Сам Путін забезпечив декорації та емоції. Деякі члени делегації провели свою першу ніч у Києві в готельному укритті, оскільки на нього припав один з найінтенсивніших обстрілів міста. Дрони вже не вражають багатьох людей, оскільки засоби протиповітряної оборони легко їх збивають, але коли летять балістичні ракети, така тривога сигналізує про необхідність укриття для більшості відвідувачів. Вранці не було електрики та води, а метро зазнало серйозних перебоїв. Знадобилося багато годин, аби відновити нормальне життя в Києві, що робить війну практично непомітною.

На жаль, діагноз такий: Польща відсутня в Україні, принаймні не в тих масштабах, яких вимагає ситуація. Великі пожертви обладнання, які допомогли Україні відбити напади Росії на Київ, Харків та Херсон на початку війни, не призвели до тривалої промислової та бізнес-присутності, пов’язаної з озброєнням. Польські компанії майже відсутні на оборонних ярмарках та виставках у Києві та Львові.

Ще гірше те, що в Україні панує враження, начебто Польща та інші країни НАТО вже давно придушують зміни на полі бою, тоді як Росія перетворила технологію безпілотників, імпортовану з країн третього світу (Ірану), на промисловий бойовий інструмент, який вона не вагається використовувати проти непідготовленого Заходу. Україна визнає, що певною мірою випередила НАТО, але вона зовсім не задоволена тим, що демократична спільнота, яка її підтримує, відстає у відносно простих технологіях безпілотників та боротьби з ними.

Звичайно, безпілотники не охоплюють весь спектр військових можливостей, і Захід, безсумнівно, зберігає технологічне домінування над Росією в багатьох інших сферах. Однак західні військові експерти, планувальники та аналітики також оцінюють, що війну неможливо вести сьогодні, не кажучи вже про найближче чи віддалене майбутнє, без дронів. А захист від дронів так само важливий, як і протиповітряна та протитанкова оборона чи кіберзахист. Польща давно не робить з цього практичних висновків, хоча перебуває на другій лінії атаки після України, а іноді й поруч з нею на першій.

У Києві можна почути, що НАТО не виявляє жодних ознак адаптації до цієї війни, яка незабаром може перекинутися за межі Альянсу. Росія ще випробовує НАТО, але немає гарантії, що вона не нападе найближчим часом. Найімовірніше, вона також (або переважно) використовуватиме те, що має вдосталь: дрони, оскільки щомісяця виробляє тисячі з них.

У Польщі, після вторгнення 19 російських безпілотників, публічно виникли питання про те, що станеться, якщо з’явиться 200 безпілотників, що менше половини кількості, запущеної в Україну тієї ж ночі. Однак українці застерігають, якщо Росія вирішить атакувати НАТО, вона використовуватиме не сотні, а тисячі безпілотників. Боротьба з ними за допомогою повітряних сил, хоча й можлива в обмежених масштабах, виявиться неможливою.

Той факт, що така атака означатиме війну та використання всіх доступних ресурсів, неактивних у мирний час, не втішає: нестримний залп із сотень чи тисяч безпілотників завдасть значної матеріальної та когнітивної шкоди, допомагаючи Росії довести, що «НАТО не працює». Аргументи про те, що Альянс не має наміру воювати, як Росія чи Україна, залишають Київ із серйозним недоліком – якщо Росія атакує, вона може запровадити правила, перш ніж НАТО зможе запровадити свої власні.

Краще мати цю систему боротьби з безпілотниками, не обов’язково називати її стіною. Досвід України у його будівництві, звичайно, не ідеальний, але це єдиний досвід, на який може спиратися НАТО – Альянс слугує ментальною скороченою дорогою, адже зрештою, не має значення, під якою інституційною «парасолькою» чи без якої інвестиції у боротьбу з дронів реалізуються. Важливо, що вони побудовані.

Україна не була б собою, якби знову не порушила питання про можливість «розширеної оборони» — збивання безпілотників та інших наступальних літаків над своєю територією спільними силами. У рамках НАТО це надзвичайно складно, оскільки вимагатиме операцій за межами території Альянсу та, до того ж, у прямому протистоянні з Росією. Навіть якби виникла концепція стрільби з території НАТО над Україною без розгортання там сил, це означало б пряме втручання у війну, що Альянс не схвалює.

Тому Київ намагається переконати ЄС розширити «стіну проти безпілотників» — гасло, запропоноване європейськими інституціями та пов’язане з існуючими планами зміцнення східних кордонів держав-членів — Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії та Румунії. Для ЄС це перетне червоні лінії з точки зору його компетенцій, а супротивники такої участі в обороні України та її власної оборони схожі на тих, хто є в НАТО. І кілька інших також. Як це часто буває, новаторські концепції вимагають ініціативної групи, «коаліції охочих», яка має силу тяжіння. Польща, здається, не зацікавлена ​​в цьому, незважаючи на те, що теоретично доступні кошти та механізми ЄС.

Коли Європейський Союз створив програму позик SAFE на озброєння, одним із доказів її новаторського характеру стало включення України до числа повноправних співбенефіціарів проектів, що фінансуються в рамках неї. Київ не є членом ЄС і не може самостійно подавати заявки, але країни-члени можуть включити Україну на тих самих умовах, що й інші країни ЄС. Процес подання заявок розпочався майже одразу після того, як «стіна з дронів», яка потенційно використовує українські технології, стала гарячою темою в ЄС. За шість тижнів до подання заявок Київ кишить делегаціями, а сама Україна одночасно лобіює, хвалить, просить та демонструє свої можливості в європейських столицях.

Протидія дронів за програмою SAFE забезпечить Україну цінними коштами, а європейські країни – безцінними можливостями. Що каже Польща з цього приводу? Найімовірніше, нічого або дуже мало. Міністерство національної оборони на сьогоднішній день зробило численні заяви про те, що позики SAFE будуть використані переважно для рефінансування існуючих угод щодо озброєння (як домагається Варшава) або, можливо, для нових закупіве