Небезпечна гра президента Польщі Навроцького: його відверто проросійські дії не є випадковістю вважають польські журналісти

09.10.2025, 09:08 argumentua.com

Щоразу, коли Польща співпрацювала з Україною, вигравали ми, а програвала Росія. І щоразу, коли в нас перемагав ген вищості, ген домінування, – програвала Україна, програвала Польща, а вигравала Росія. Це простіше не скажеш – і не можна цього не розуміти.В суботу, 20 вересня, у Варшаві в автобусі бомж побив Зенобію Жачек. Пані Зенобія насмілилася зробити йому зауваження, бо той лаявся і чіплявся до старшої пасажирки – українки, яка розмовляла українською. Бомж ревів своєю рідною мовою, що «тут є Польща», що Волинь, що бандерівці та що вона має «випердолитися» з Польщі.Пані Зенобія – за те, що встряла «не у свою справу» – дістала удар головою. З носа пішла кров. Співпасажири оглухли й заклякли: носи – в телефонах, очі – за вікно.У Вроцлаві хтось зірвав з української машини номерні знаки й написав аерозолем: «На фронт». Може це зробив російський агент, а може й ні, але коментарі польських інтернет-користувачів уже самі собою наганяють жах. 5 вересня на Бялоленці група чоловіків облаяла і побила українців з національних мотивів. Таких прикладів – десятки лише за останні тижні, і немає сенсу множити їх тут далі. Польща, 2025 рік. Час передвоєнний.Як мало треба було, щоб прижилася мова Брауна, який каже про українізацію і бандеризацію Польщі. Як легко було змінити воєнні жертви Путіна в «укрів», в пришельців, що випрошують допомогу, уникають бою, пасуться не на своєму, люксусово живуть. Варто заглянути у звіт Фонду Броніслава Ґеремека про дезінформацію щодо українських біженців у Польщі.Президент Кароль Навроцький при схваленні суспільства ветував закон про 800+ для іноземців. Тепер, українці, щоб отримати цю допомогу, муситимуть сплачувати податки, мати номер PESEL і віддавати дітей до школи. І, звісно, муситимуть працювати. А як це має зробити українка з двома малими дітьми, чий чоловік воює на фронті? Поляки, щоб отримати 800+, працювати не мусять. Що дозволено пану.... Адже ми у себе вдома.Читайте також: Сестра Малґожата Хмелевська: "Переконання, що люди з України мають в Польщі якісь соціальні привілеї, — це казка."Навроцький новий закон про допомогу Україні підписав – але востаннє, бо більше на жодну підтримку не погодиться. З наступного року українські воєнні біженці, переважно жінки, діти та літні люди, мають перебувати в Польщі «на загальних підставах». Тобто отримувати дозвіл на проживання на певний термін або перебувати в нашій країні 90 днів протягом пів року. Для польського президента війна закінчилася. Тим часом держави Європейського Союзу продовжили для біженців з України право на перебування до 2027 року.Експерти одностайно вважають, що обмеження права на 800+ принесе державі мінімальні заощадження. Ніхто ж не оцінює втрат – а вони будуть височенні.Не лише в соціальній сфері, бо розкручується антиемігрантська спіраль, а й в економічній, бо багато таких потрібних на ринку праці українців просто виїдуть. Часи маємо передвоєнні, але ми воєнним біженцям вже дякуємо. Нехай тепер про них гризуться їхні співвітчизники. Україна стікає кров’ю на війні, перебуває під безперервним обстрілом ракет і дронів, залазить у борги на оборонні цілі. Тепер до цього їй доведеться ще й організовувати соціальну допомогу та будувати тимчасові помешкання для воєнних біженців, повернутих із ситої, братньої Польщі. Польщі, яка невдовзі увійде до G-20 – групи двадцяти найбагатших країн світу. Польщі, чия суверенність нині тримається на плечах українського солдата.«Дебандеризація» і «волинська масакра», тобто примирення по-польськиНаші давні кривди для нас важливіші, ніж нинішні травми українців. В країні, охопленій війною, тим часом тривають ексгумації жертв етнічних чисток УПА. Це мало бути умовою і воротами до примирення. Але чи справді є?Ось у четвертому році війни польський Сейм 4 червня одноголосно підніс день 11 липня до рангу національного свята. Такою є відповідь демократів на радикалізацію суспільних настроїв щодо українців. Недостатньо, що ми маємо Національний день пам’яті про поляків – жертв геноциду, здійсненого ОУН і УПА на східних землях ІІ Речі Посполитої, – тепер це ще й офіційне державне свято.Ніхто не забиває собі голови деталями, що це громадяни Польщі вбивали громадян Польщі. Попередній президент Анджей Дуда підписав закон – хоч він і суперечить конституції, яка визначає польський народ як спільноту всіх громадян, не розрізняючи поляків, українців, німців, білорусів, євреїв чи сілезців.Натомість маємо пам’ятати лиш про етнічно польських жертв масакри, але вже не про українських чи єврейських – хоча були вони так само громадянами ІІ РП. Де ж тоді рівність громадян перед законом? Чи це означає, що національні меншини ми викидаємо за дужки польськості? Чи громадянином Польщі може бути тільки етнічний поляк, як цього хотів акушер польського націоналізму Роман Дмовський?Читайте також: Українсько-польського конфлікту немаєДо речі, Дмовський, як і Путін, вважав, що українці – це не окремий народ, а русини або малороси, і що в цій справі треба співпрацювати з Росією.Де поділася польська контррозвідка, коли російські агенти впливу розгулюють Сеймом, як Невським проспектом?Раніше, під патріотичним шантажем правиці, Сейм одностайно ухвалив новелізацію закону про Інститут національної пам’яті, яка вводить покарання – три роки позбавлення волі – за сумнів у злочинах українських націоналістів. Конституційний трибунал поставив під сумнів це формулювання, бо політики не написали, про кого конкретно йдеться. Крім того, відомо ж, що поляки за своєю природою є ангелами, нікого не вбивали – а навіть якщо й убивали українців, то тільки в цілях самозахисту. А якщо хтось думає інакше – то ним займеться прокурор. То що ж, так маємо досліджувати болісну польсько-українську історію?Під час виборчої кампанії Навроцький цинічно роз’ятрював волинську рану. Ексгумації й «дебандеризацію» він поставив як умову вступу України до НАТО і до Європейського Союзу. Не чули ми, щоб після виборів він змінив думку, хоча ексгумації тривають. Навпаки – двічі протягом минулих чотирьох місяців він виступав у мецці кресових середовищ – біля пам’ятника волинській масакрі в Домославі на Підкарпатті.14-тонний пам’ятник авторства Анджея Пітинського наскільки великий (20 метрів заввишки), настільки й сокирний у своєму посилі. Має форму орла, що стоїть у полум'ї, в корпусі якого витято хрест, а в ньому стирчать тризубчасті – символізують тризуб – вила, на які насаджено дитину. В основі знаходиться мати з дитиною на руках у полум’ї, а також голови дітей, насаджені на штахети – теж у вогні. На крилах орла видніються назви населених пунктів, де відбулися здійснені УПА вбивства.Читайте також: Рашисти зрозуміли, що розказувати полякам про війну в УкраїніЧому поляки вірять, що нас атакують українці?Навроцький говорить про геноцид і виставляє найвищу ставку – 120 тисяч поляків, хоча за цим не стоять наукові дослідження. Можна дискутувати про цифри. Ідентифікація жертв і їх підрахунок – обов’язок істориків, хоча це не змінить фактів. Убивства, скоєні УПА, були. Злочинний націоналізм був і є хворобою багатьох народів – також і українців. Але були і вбивства поляками українських цивільних. Були примусові депортації до Совєтів, акція «Вісла». Маємо складний баланс взаємних кривд. А вже про це Навроцький не говорить. Це тональність примирення? Чи конфронтації?Від політиків чуємо, що полякам немає за що перепрошувати українців, а формула «вибачаємо і просимо вибачення» – це пусті слова. Хоча до цього закликала демократична опозиція, Церкви, Іван Павло ІІ, польські президенти – зокрема Лех Качинський.Читайте також: Брехня Орбана та його посіпак проти України все більше схожа на російські наративиСui bono? Хто з цього має зиск?У телефонній розмові з Дональдом Трампом 13 серпня, перед самітом на Алясці, Навроцький згадав 105-ту річницю Варшавської битви – тобто перемоги над більшовиками. Ми не знаємо, чи додав, що без героїзму січовиків, які прикривали тил відступаючої польської армії, цієї перемоги запевно би не було. Нагородою від поляків для Симона Петлюри стало інтернування його частин, а згодом – польсько-радянський поділ України на конференції в Ризі.Ендеки домовилися з совєтами. Потім ендеки з уряду Х'єно-Пяста, не бажаючи дратувати совєтів, у подяку за співпрацю наших народів змусили Петлюру виїхати з Польщі. В еміграції у Франції його вбили.Аж дух забиває, з якою легкістю сьогодні розцвітають короткозорий національний егоїзм, мегаломанія і, звісно ж, невиправдане почуття вищості над братнім народом. Російська дезінформація панує в інтернеті – дурманить, провокує й натравлює. Але чому вона така ефективна? Чому так багато поляків вірить, що напали на нас українські дрони і що Україна «втягує нас у війну»? Чому ґрунт для провокацій, на який падає зерно ненависті, такий родючий?Це тема колективної терапії. Проблема в тому, що терапія має сенс лише тоді, коли ми погоджуємося щодо фактів про самих себе. А з цим, м’яко кажучи, у нас гірше. Це навіть можна зрозуміти. Як жоден французький історик не зумів підсумувати питання колаборантного з Гітлером режиму Віші, і мусив це зробити за них американський історик Роберт Пакстон, так жоден польський історик не зачепив кресової байки й сенкевичівських писанок.Читайте також: Полякам краще згадати історію, бо путінська країна-гопник навряд чи зупиниться Поляки в лабетах псевдоісторіїЦе мусив зробити лише Даніель Бовуа. Однак його opus magnum «Український трикутник» про стосунки, що панували на Волині, Київщині та російському Поділлі, не пробився до громадської опінії. Завелика, заскладна, занадто правдива книга.Бовуа, далекий від марксистських симпатій, провів 25 років у російських та українських архівах. Він описує відносини, які панували в маєтках тодішньої польської шляхти. Вони нагадували рабство на бавовняних плантаціях у Луїзіані. Польський пан був богом, а русинський хлоп – бидлом; його можна було безкарно побити, а навіть убити. Бовуа пише про ненависть між польським католицьким двором і руським православним селом. Нагромадження релігійних, класових і етнічних напружень час від часу призводило до бунтів, які криваво придуш