Інженерія ворожнечі: як Москва роками збирає з «нативних» польських образ ідеальну антиукраїнську хвилю

15.09.2025, 10:27 newsua.one

Пролог. Вересень у ВаршавіХолодний ранковий шум міста перерізав металевий гул, і на кілька митей Варшава стала дивно тихою. Люди звично рушили на роботу, аж поки телефони не засипало сповіщеннями, а над дахами не пройшлися короткі тіні винищувачів — Польща знову піднімала авіацію на перехоплення російських безпілотників. Аеропорт у Любліні зупинив роботу. Повітряний простір стискається, як м’яз, у який влучив електричний імпульс: знову відчутна, майже дотикова загроза зі сходу.Та того ж дня пролунала інша сирена — внутрішня. Прем’єр Дональд Туск публічно сказав те, що давно висіло в повітрі: у Польщі росте хвиля проросійських настроїв і неприязні до України — хвиля, яку Кремль ліпить з реальних страхів і емоцій. Не з порожнечі — з нашарувань побутових образ, нестачі грошей у сімейних бюджетах, травм пам’яті, нервових розмов «про завтра». Найнебезпечніша битва за польсько-українські відносини йде не на фронті, а в головах. І саме тут Москва працює точніше за хірурга.Карта війни: видима і невидимаПублічний простір Європи поступово звик до небесної «технічної музики» — перехоплень, попереджень, тимчасових обмежень у повітряному русі. Але «гаряча» частина — лише вершина айсберга. Під нею — велика, тиха й уперта робота російської пропагандистської машини: вона не вигадує Польщу з нуля, вона збирає вже наявні болі. Тиск на бюджет; конкуренція за робочі місця; нерв логістики, фермерських перевезень і цін; давні шви історії; страх «втягування у війну». І з цього міксу Москві вдається варити концентрат — дешевий, але дуже дієвий.Щоб зрозуміти, як це працює, не треба шукати секретні лабораторії. Уявімо фабрику. Вхід — реальні факти, побутові збої, політичні суперечки, травми минулого. Вихід — відполіровані «історії», яким додають стільки емоції, що вони перестають потребувати перевірки.Архітектори хаосу: від «двійників» до куплених рупорівУ першому цеху цієї фабрики — «двійники». Клон-сайти, що мімікрують під місцеві медіа: звична шапка, знайомий шрифт, «європейська» назва, а всередині — технологічна отрута. Там про українців кажуть, що вони нібито «висмоктують пільги», «витісняють поляків» або «готуються претендувати на чужі міста». Текст перекладено, локалізовано, підсунуто в правильний момент. Механіка проста: дати суспільству «пояснення», яке звучить як інсайт, але насправді є чужим сценарієм.Другий цех — «легалізація». Схеми типу «псевдоплюралістичних» платформ і каналів, де політикам люб’язно пропонують мікрофон. Виглядає як вільна дискусія, по суті — дорогий інструмент, що змішує чесні відповіді з ретельно вмонтованими кремлівськими тезами. Відомі приклади показали: за красивими вивісками нерідко стоять гроші російських кураторів і дуже конкретне завдання — вивести чужий наратив у мейнстрим.Третій — «підсилення». Платформи, рекламні кабінети, сірі мережі й генеративний контент. Тут інформація роздувається до «вірусності»: меми, псевдоінфографіка, фальшиві опитування, AI-картинки «з місця подій», однотипні акаунти, які раптом хором пишуть однією лексикою. Дешево, масштабно, майже без швів.Соціальні тріщини, в які б’ютьФермерський і транспортний нервУ польського села — неефемерні проблеми: ціни, конкуренція, логістика, вимоги до якості, «зелений перехід», не завжди зручні для малих виробників. Коли ти стоїш біля власного зерна, що не може поїхати далі, не думаєш про геополітику — думаєш про банківський кредит і майбутнє дітей. Саме в цей момент у твоїй стрічці з’являється велике пояснення дрібного лиха: «Це не ринок — це змова Брюсселя й Києва проти тебе». Звідси лиш крок до блокади переходу, ще крок — до «політики образи», і ось уже специфічний економічний біль підмінено загальнонаціональною неприязню.Соціальна конкуренція: лікар, садок, пільгиЧерги до лікаря, дефіцит місць у дитячих садках, втома муніципалітетів — і знову готова спокуса: усе через «них». Саме тут у хід ідуть таблоїдні заголовки й розмови «на кухні», що завжди сильніші за статистику. Хоча статистика вперта: рівень працевлаштування українців у Польщі — один із найвищих серед біженців у Європі; внесок у ВВП — додатний. Але коли політична лінія «уряд — президент» розколює порядок денний на табори, цифри перестають чути.Пам’ять як зброяВолинь — не рядок у підручнику, а багатошарова трагедія. На ній легко спекулювати, бо пам’ять — це не про раціональне. Там, де були роки делікатної співпраці істориків і непрості жести взаємного визнання, Москва підкладає наклейку «вічної вини» і розкручує «праведний гнів». Замість розмови про спільні ексгумації й документи — викид гасел у соцмережах, ефіри, що живляться сльозою й образою, і чергове «нічого не забули — нічого не пробачили». Кому служить така «пам’ять» — риторичне питання.Безпека і страхІнциденти з безпілотниками — це не просто технічні виклики. Це театралізовані сцени, де на одній сцені — польські підрозділи протиповітряної оборони і диспетчери цивільної авіації, а на другій — відредаговані картинки «хаосу», «безсилля», «нас втягнули у війну». Реальні превентивні кроки держави (підняти авіацію, перекрити сектор, посилити патрулі) ворог перетворює на «докази паніки» й вкладає в уже готову рамку: «краще домовлятися».Польща як головна аренаПольща — найближчий тил України й хребет східного флангу НАТО. Її логістика — спинний мозок нашого оборонного забезпечення; її політика — барометр настроїв Центральної Європи; її медіапростір — канал, через який ЄС чує Україну. Саме тому Кремль б’є сюди прицільно.Польське суспільство пройшло шлях від колосальної солідарності 2022-го до природної втоми 2024–2025 років. Це не зрада — це людське. Але втома — середовище ідеальної температури для популістів і підпалювачів. І коли на вершину дня виходить чергова суперечка за допомогу біженцям, коли пам’ять про Волинь використовують як кийок у внутрішній політичній бійці, коли фермерську проблему роздмухують до «битви цивілізацій», хвиля підіймається. Вона не зносить берег одразу. Вона точить його тижнями й місяцями.Симптоми ми вже бачили: від блокад і бійок на кордоні — до підпалів і провокацій, які вчаться «грати в ансамблі» з дезінформаційними кампаніями. Спочатку горить склад чи торговий центр; за годину мережі наповнюються звинуваченнями; наступного дня політик середньої руки формулює «загальні висновки». І от уже «окрема подія» перетворена на «порядок денний».Регіональний експорт: Румунія, Словаччина, УгорщинаРумунія: тривога і політикаРумунія живе з розумінням, що лінія фронту — поруч, що дрони падають іноді ближче, ніж хотілося б. Тут Кремль будує дзеркальну стратегію: «Нас роблять мішенню заради України». Під це підтягують казки про «втягування в чужу війну», про «непотрібні витрати на оборону», про «особливі інтереси» у Чорному морі. На виборчих циклах народжуються політичні «месії», які вміють перетворити страх на голоси. Фабрики впливу працюють особливо жорстко з молодою аудиторією — через короткі відео, жарт-меми, «харизматичних» блогерів, що змішують правду з плітками так професійно, що межі вже не видно.Словаччина: конспірологія як побутСловацький медіапростір роками отруювали «старі» сайти й нові месенджерні мережі. Тут нібито «миротворчий» дискурс часто означає банальне повторення російських формул про «колективний Захід» і «провину України». Додаємо сюди високий рівень довіри до змов і «великого обману», і отримуємо суміш, що швидко займається від першої іскри. У таких умовах навіть короткозора «умовна підтримка» Києва перетворюється на важіль торгу з Брюсселем — ще один виграш Кремля.Угорщина: інституціоналізований «прагматизм»Угорщина — окрема розмова. Тут «прагматизм» зводиться до систематичного гальмування спільних європейських рішень щодо України, торгу за енергетичні преференції й небажання розривати старі зв’язки. Кремль отримує те, що йому потрібно: сірі зони у санкціях, шум навколо спільних фондів допомоги, постійний шантажі на поворотах. Паралельно культивується «національна пам’ять» у версії «втрачених земель», що легко вшивається в історії про «пригноблену меншість» і «необхідність захисту своїх». Це той самий технологічний шовінізм, який Москва підсвічує у кожній точці дотику з Україною.Механіка: як «дріб’язок» стає політикоюЧому цей конвеєр працює? Бо він використовує три людські слабкості.По-перше, ми любимо прості пояснення складних речей. Дорога логістика, збій у черзі до лікаря, зміни у квотах чи митах — усе це складні системи. Натомість «вони забрали — нам не вистачило» — пояснення блискавичне.По-друге, ми довіряємо тому, що близько. «Мені сказав сусід», «я бачив відео», «у знайомої зникла виплата» — анекдотична правда працює як факт, навіть якщо її зібрано з монтажу й домислів.По-третє, страх швидше поширюється, ніж факт. Особливо коли у повітрі літають дрони, коли до новин примішується адреналін, коли сусідній аеропорт на кілька годин зупиняє роботу. Страх любить короткі висновки, і фабрики дають йому саме це.У підсумку ми бачимо одну й ту саму траєкторію: локальна проблема → медійна «рамка» → «зручний» політик, який підхоплює → національний сюжет. Далі — повторити.Кейс-стаді: від підпалу до «політики образи»Великий підпал у столиці. Спочатку — дим і паніка. За годину — хвиля «свідчень» у соцмережах про «підозрілих людей» зі «східною вимовою». За день — вихід «експертів» у ток-шоу, які наводять «логіку»: «війна поруч — злочинність росте — робіть висновки». За тиждень — політичні заяви з вимогою «закрутити гайки» для біженців і допомоги Києву. Реальні сліди диверсії й агенти впливу з’являться в зведеннях спецслужб значно пізніше — але порядок денний уже зціплений у головах. Кремль завжди працює «раніше»: його інструменти скорочують шлях від події до висновку.Антидот: як гасити, а не ловити хвилюМова фактів — мовою країни. Україні потрібні стандартизовані «пакети фактів» польською, румунською, словацькою, угорською: зайнятість, податки, внесок у ВВП, приклади підприємництва, інтеграційні історії. Не слізні прохання, а спокійні якорі реальності для редакцій, місцевих самоврядувань, профспілок і профільних асоціацій.Антикризова механіка наперед. У фермерсько-транспортних питаннях — не «гасит