«На кожну дитину будемо платити 50 000 гривень». Дарія Марчак про виплати матерям, пенсії, рівень бідності та ВПО

08.07.2025, 20:35 radiosvoboda.org

Кількість людей, які потребують підтримки Мінсоцу, після початку повномасштабної війни критично збільшилася, констатує Дарія Марчак, перша заступниця міністерки соціальної політики України. Зокрема, мова про 3,5 мільйони внутрішньо переміщених осіб, а також дітей, які втратили батьків, родини загиблих військовослужбовців та людей з інвалідністю.

У інтерв’ю Радіо Свобода посадовиця розповіла, що міністерство планує робити із рівнем бідності, з яким, як визнає Дарія Марчак, «важко миритися», чи ще планується підвищення пенсій цьогоріч та на які пенсійні виплати можуть розраховувати молоді люди, які сьогодні працюють і платять податки.

Заступниця міністерки поділилася урядовими планами збільшити виплати при народженні дитини, а також як міністерство планує допомагати жінкам із доглядом за дітьми. У розмові обговорили і ситуацію із виплатами ВПО, а ще як уряд планує вирішувати гостру демографічну кризу.

– З початку повномасштабної війни, зі збільшенням кількості переселенців, людей, які втратили домівки, людей, які переїхали за кордон, погіршенням економічного стану, погіршилась і соціальна ситуація. Наскільки збільшилась кількість людей з початку війни, які потребують соціальної підтримки, зокрема від міністерства?

– Насправді кількість таких людей, на жаль, збільшилась критично. І ключове – що і профіль людей, які сьогодні мають такі ознаки вразливості, дуже сильно змінився. До початку повномасштабного вторгнення достатньо часто у нас найбільша вразливість, вона була пов'язана, наприклад, з інвалідністю. Інвалідність – це була часто або інвалідність з дитинства у дітей, або, наприклад, набута вже з віком внаслідок зношення організму.

Але сьогодні ми бачимо, що у нас величезна кількість – це люди, які страждають від атак, і у них відбуваються дуже суттєві порушення організму. Це діти, які втрачають батьків. Це родини, які втрачають домівки. І ось такі категорії, як люди з інвалідністю, які стали суттєво молодшими тепер, діти, які втрачають батьків, і внутрішньо переміщені особи, звичайно, родини наших загиблих воїнів – це ті всі великі, масштабні категорії, які сьогодні найшвидше, найтерміновіше потребують втручання держави.

В нас, ви знаєте, що 3,5 мільйони внутрішньо переміщених осіб – це ті, хто перемістився чи повторно перемістився після повномасштабного вторгнення. З них 1,1 мільйона – це ті люди, які є найуразливішими, тому що вони однозначно не мають ані власного житла, мають дуже низькі доходи, часто не в змозі отримувати, самостійно оплачувати свою оренду. Тобто це люди, які сьогодні отримують державну допомогу, виплату на проживання. Але це такі найбільш вразливі категорії.

– Про внутрішньо переміщених осіб ми ще поговоримо, але розпочати я хочу з іншої незахищеної групи населення – це пенсіонери. І поговорити хочу про пенсійне законодавство та пенсійні виплати. Сьогодні мінімальна пенсія в Україні – близько 3000 гривень, середня – близько 6000 гривень. У березні відбулася щорічна індексація. Чи планується ще збільшувати ці виплати цього року? Чи знайдуться в бюджеті на це кошти?

– Тут є кілька моментів. По-перше, основний момент – це те, що у нас індексація передбачена законом. І закон говорить, що індексація проводиться щороку в березні. Хоча сьогодні є і критика індексації, але насправді це вже такий здобуток, тому що ще 10 років тому взагалі не було зобов’язання індексувати пенсії.

Але з нормативної, законодавчої точки зору не передбачено проведення кількох індексацій протягом року. Звичайно, ми будемо дивитися на фінансовий стан. Якщо ми будемо бачити, що фінансовий стан саме за страховими коштами буде дозволяти робити якісь додаткові кроки підтримки, ми будемо їх ініціювати. Звичайно, що це питання підтримки з боку уряду. Але, очевидно, взагалі, потрібно говорити про дві категорії осіб.

У нас є особи, які отримують свою страхову пенсію. І це пенсія, яка сплачується за рахунок страхових коштів. Це ЄСВ, які сплачую я чи ви, чи будь-яка інша людина, що працює. І це, власне, ті пенсії, які ми можемо, як країна, як всі платники податків, забезпечити в солідарній системі нашим співвітчизникам, сьогоднішнім бабусям та дідусям.

А є ще зобов’язання державного бюджету, які стосуються здебільшого спеціальних пенсійних систем. І ці спеціальні пенсійні системи – це так звані додаткові пенсійні права, які парламент в різні роки своїми змінами до законодавства пропонував. Ось такі пенсійні системи фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. І з державного бюджету, я думаю, навряд чи буде можливість зробити додаткові підвищення в цьому році.

– Про якраз фінансове забезпечення. Світовий банк нещодавно змінив підхід до підрахунків кількості населення, яка перебуває за межею бідності. І, виходячи з цієї нової методики і даних про пенсії в Україні, виходить, що в Україні сьогодні десь 8,8 мільйона людей проживають за межею бідності. Минулого року Світовий банк нарахував 9 мільйонів таких осіб. І, порівняно з 2020 роком, ця цифра збільшилась на 2 мільйони. Що держава планує з цим робити, з огляду на складну ситуацію, в якій живуть ці люди?

– Насправді питання захисту наших громадян від бідності є одним з ключових завдань Міністерства соціальної політики. Це питання дуже складне, воно багатошарове, але, очевидно, що рівень бідності в нашій країні є таким, з яким важко миритися. І, очевидно, суттєво перевищує показники в інших країнах, на які нам хотілося б рівнятися. Вирішувати це питання можна, і ми би хотіли, кількома способами.

Перше, нам потрібен перегляд програми із захисту наших громадян від бідності. Сьогодні у нас є програма допомоги малозабезпеченим особам, але ми бачимо, що ця програма, скажімо так, недостатньо ефективна, тому що в цій програмі у нас на сьогодні приблизно коливається цифра, але в середньому там 180–190 000 родин, які є користувачами цієї програми. І ви самі навели цифри, то бачимо, що ця програма не має того масштабу, який з урахуванням рівня бідності ми мали б забезпечити.

Тому у нас є бачення. Ми розробили зміни, які ми пропонуємо. Додаткова проблема, яка є в цій царині – це те, що система соціальних виплат з державного бюджету часто дуже фрагментована. І насправді у нас може бути ситуація, коли одинока мама, яка виховує свою дитину і або не має можливості працювати, або працює там лише на мінімальну заробітну плату, така одинока мама може отримувати одночасно і допомогу для одиноких матерів, і допомогу малозабезпеченим.

Крім того, якщо вона ВПО, може ще отримувати допомогу для внутрішньо переміщених осіб, може ще отримувати, якщо чоловік ухиляється від сплати аліментів, компенсацію аліментів, виплату за рахунок державного бюджету. Тобто разом обсяг фінансової допомоги може бути в принципі вже і непоганим, але кожен окремий елемент буде невеличким, знаєте, треба складати, як лего, як пазлики.

І це насправді ускладнює розуміння громадянами того, на яку підтримку вони можуть мати право, що робити, яким чином взагалі ці програми державних допомог взаємодіють одна з одною, тому що буває таке, що ти отримуєш одну, а інша при цьому зменшується. І для того, щоб врегулювати всі ці питання, ми хочемо укрупнити ці державні допомоги. Ну, грубо кажучи, щоб родина, яка потребує державної підтримки, могла прийти і подати документи на одну підтримку й отримати суттєвий обсяг фінансової підтримки від держави.

Наша мета – зробити так, щоб можна було зайти в телефон, у застосунок «Дія», подати заяву на те, що мені потрібна фінансова підтримка, і зробити так, щоби після того програма автоматично розрахувала з урахуванням ваших доходів, на який обсяг фінансової підтримки ви можете розраховувати від держави.

– Це і про пенсіонерів йде мова також, чи що робити пенсіонерам, людям старшого, похилого віку?

– Якщо ми відпілотуємо цей інструмент, ми будемо пропонувати зробити його доступним для будь-якого українця, будь-якої людини, яка проживає в нашій країні і потребує підтримки. Ми сподіваємося, що ми зможемо це зробити вже до кінця цього року.

Що дуже важливо зробити, щоби програми з підтримки бідності були справді дієвими – це вирішити проблему прожиткового мінімуму. Ви знаєте, що сьогодні законом у нас встановлено багато розмірів прожиткових мінімумів, але ці розміри, на жаль, достатньо сильно, якщо дипломатично казати, відрізняються від фактичного прожиткового рівня, який ми бачимо, відповідно до наших розрахунків.

І ми говоримо про те, що фактичний рівень прожиткового мінімуму, він має бути там принаймні удвічі більший, ніж те, що встановлено законом. Це означає, що нам потрібно реформувати сам показник прожиткового мінімуму. Є законодавча ініціатива, зареєстрована в парламенті. Але ми розуміємо, що ось цей процес трансформації законодавчо встановленого прожиткового мінімуму буде тривалим. І тому зараз ми пропонуємо взагалі на цьому етапі від нього відв’язатися. Тобто нам потрібно зараз використовувати інший показник, який буде індикатором того, що родина потрапила чи не потрапила за межу бідності.

В європейських країнах воно працює так: у тебе є показник – бенчмарк. І ти цей бенчмарк, наприклад, 7000 грн, умовно кажучи... І ти говориш, що якщо у родини сукупний дохід на одну особу нижчий, ніж цей показник, то це означає, що ця людина фінансово не витягує, їй потрібно допомогти.

Але ще один суперважливий аспект системи захисту від бідності – це те, щоб не просто погасити фінансову потребу родини зараз. Насправді ми маємо зробити так, щоб у майбутньому родина не потребувала цієї підтримки. І тут ми маємо забезпечити, що у нас виплата надається разом з послугою. Тобто ми не просто говоримо: «Ось тобі гроші». Все, можна не працювати, так?

А ми маємо сказати, що гроші – разом з набором дій, які держава і сама людина мають зробити, щоби далі не повертатися в цей стан бідності. І ми говоримо про те, що це може бути робота по поверненню людини на ринок праці. Програми перенавчання, працевлаштування, можливо, переїзд в іншу громаду, тому що там кращий роботодавець, де ти можеш краще реалізувати свої навички.

Тому для нас програма захисту від бідності – це три кроки. Це фінансова підтримка тут і зараз. Це соц