Вибори в Польщі: чому результат саме такий і що це віщує Україні

05.06.2025, 18:10 lb.ua

Перемога Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі не лише знаменує собою потенційний реванш євроскептичних сил, але й відкриває нову, значно складнішу сторінку у відносинах Варшави з Брюсселем, Берліном і, що особливо важливо для України, з Києвом. І хоч Польща стає вже третьою сусідньою державою, де до влади приходить політичний лідер, чия риторика не звучить дружньо до України, однак ставити знак дорівнює між Навроцьким, з одного боку, і Віктором Орбаном чи Робертом Фіцо, з іншого, було б передчасним і недоречним узагальненням.

Результати голосування, що вивели на президентську посаду кандидата, підтриманого опозиційною правою партією «Право і справедливість» (PiS), знаменують собою період випробувань. У першому турі кандидати від правих і ультраправих євроскептичних сил сумарно набрали понад 51 % голосів. Для Польщі такий політичний розклад, близький до 50/50 між консервативними і ліберальними силами, характерний з 2005 року, відколи жоден переможець не здобував понад 55 % голосів.

Однак ці вибори стали унікальними, оскільки аж 22 % набрали кандидати від ультраправих партій – Славомір Менцен, Гжегож Браун і Марек Якубяк. І саме Славомір Менцен отримав золоту акцію за підсумками першого туру. Обоє кандидатів, що пройшли в другий тур – Кароль Навроцький і Рафал Тшасковський, фактично ходили на поклін до нього і в прямому ефірі на YouTube-каналі Менцена погоджувалися з його політичними вимогами задля підтримки у другому турі.

Результати виборів у Польщі вписуються у ширшу тенденцію зростання запиту виборців країн ЄС на правих популістів, як це можна спостерігати на прикладі Угорщини, Словаччини, Румунії, Чехії. Ці політичні сили позиціонують себе як захисники національного суверенітету й історичної спадщини, що нерідко породжує політичні конфлікти із сусідніми державами.

Внутрішньополітична ситуація Польщі після цих виборів гарантовано буде напруженою. Президент і прем’єр-міністр представляють конкурентні політичні табори – Навроцький від PiS та Дональд Туск від Громадянської платформи, що закладає підґрунтя для перманентної конфронтації. Риторика кандидата від PiS цього разу була помітно радикальнішою, ніж на попередніх виборах, зокрема й щодо України, що, окрім бажання завоювати голоси ультраправих сил, можна пояснити ще й прагненням чіткіше протиставити себе Туску, якому закидають невирішені економічні проблеми.

Досвід попередніх років, коли президент Анджей Дуда, також висуванець PiS, регулярно ветував ініціативи уряду Туска, свідчить про високу ймовірність повторення цього сценарію. Надзвичайно важливо для України, як саме складеться взаємодія між президентом і парламентом. Новообраний президент Навроцький може або продовжити лінію тихої конфронтації, або ж піти на загострення, провокуючи розпуск Сейму та проведення позачергових парламентських виборів.

Такий розвиток подій, особливо якщо він призведе до формування коаліції PiS з радикальнішими правими силами, як-от Конфедерація, може кардинально змінити політичний курс Варшави. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що парламент розгляне вотум довіри його уряду 11 червня, і сказав, що готовий співпрацювати з переможцем президентських виборів. Тож м’яч зараз на стороні PiS і Кароля Навроцького.

Наслідки політичного розвороту, якщо до влади прийде коаліція PiS і Конфедерації, можуть бути дуже складними для України. Хоча Навроцький і заявляв, що «стратегічний інтерес Польщі — якнайдалі відштовхнути від поляків загрозу неоімперської, посткомуністичної Росії», а «мир в Україні має бути тривалим і справедливим», інші його висловлювання та політичні кроки викликають серйозне занепокоєння. Зокрема, його згода підписати декларацію з вимогами лідера Конфедерації Славоміра Менцена, що включає зобов'язання блокувати вступ України до НАТО та відмову посилати польські війська в Україну, є тривожним сигналом. До того ж у листі до представника ультраправої Конфедерації польської корони Гжегожа Брауна Навроцький, хоч і оминув найконтроверсійніші пункти, як-от блокування військової допомоги, пообіцяв боротися з «бандерівською ідеологією» та «українізацією Польщі».

Ці заяви, спрямовані на мобілізацію націоналістично налаштованого електорату, свідчать про готовність нового президента активно використовувати історичну тематику в політичних цілях. Спекуляції на тему Волині під час передвиборчої кампанії можна було сприймати за прийом, покликаний мобілізувати виборців тієї-таки Конфедерації, і вірогідно, це суттєво вплинуло на результат на користь Навроцького.

Однак тема Волинської трагедії, яку Навроцький, історик за фахом і колишній очільник Інституту національної пам’яті, називає фундаментальною, схоже, залишиться в порядку денному. Новий президент Польщі, відповідаючи на привітання Зеленського, запевнив у продовженні партнерства обох країн, зокрема в контексті російсько-української війни, проте двічі згадав про «вирішення назрілих історичних питань» і «врегулювання невирішеного минулого». Україна цього року дозволила відновити пошукові роботи на своїй території, що Навроцький може зарахувати до власних здобутків на внутрішній політичній арені.

Новий президент, ймовірно, посилить тиск на Київ щодо питань ексгумації, що навряд чи зустріне значний опір української влади, однак, можливо, очікуватиме й інших поступок у сфері меморалізації. У той самий час Навроцький у період керівництва польським Інститутом національної пам’яті був різко проти вивчення злочинів поляків проти українців під час Другої світової війни. Така інструменталізація історії, особливо в умовах потенційного внутрішньополітичного конфлікту в Польщі, створюватиме несприятливий фон для двосторонніх відносин Києва і Варшави.

Водночас важливо розуміти, що проблеми у відносинах з Польщею можуть з'явитися не лише в площині історії, а й в економічній сфері. Варшава висловлює побоювання щодо економічних втрат від приєднання української економіки до спільного ринку ЄС, а також щодо можливого зменшення дотацій з бюджету Євросоюзу, оскільки частина цих коштів буде перенаправлена на потреби України. Ці економічні занепокоєння є більш прагматичним фактором, що стримує польську підтримку євроінтеграції України.

І саме цей фактор, а не Волинська трагедія, ймовірно, матиме більший довгостроковий вплив на інтеграцію України до ЄС і НАТО, оскільки Польщу радше стримує небажання пропускати українські товари на європейський ринок і конкурувати з Україною за дотації. Невипадково Навроцький говорить про готовність відправити в Україну після війни «польських бізнесменів», чим, імовірно, сигналізує про необхідність тривалих переговорів в економічній сфері.

Попри жорстку риторику Навроцького, важливо зазначити, що, виходячи з теперішніх розкладів, його перемога не обов'язково означає кардинальну зміну політики Польщі щодо військової підтримки України. У цьому питанні в Польщі існує певний двопартійний консенсус, та й прем'єр-міністр Дональд Туск, який поки зберігає свою посаду, навряд чи змінить цю лінію. Однак навіть якщо військова підтримка триватиме, політичний діалог і перспективи євроатлантичної інтеграції України можуть суттєво ускладнитися через офіційну позицію Навроцького щодо блокування вступу України до НАТО.

Ситуація ускладнюється і зовнішньополітичним контекстом, де простежується підтримка Навроцького з боку правих політичних кіл США та Європи, що бачать у його перемозі частину ширшого ідеологічного розвороту. Наприклад, увага з боку таких фігур, як Дональд Трамп, який прийняв його в Білому домі ще до результатів виборів, і Крісті Ноем, міністерки внутрішньої безпеки США, що відкрито агітувала за нього, свідчить про спроби сформувати певний правий євроскептичний інтернаціонал. Навроцький же хоч і засуджував зупинку американської допомоги Україні, стверджував, що в інциденті винен Зеленський, його «невдячність», і згадував, що українці також недостатньо вдячні полякам за їхню допомогу.

Значною є ймовірність ускладнення відносин Польщі з ЄС, оскільки «Право і справедливість» і президент, підтриманий нею, точно продовжать суперечки з Брюсселем щодо абортів, свободи слова, прав ЛГБТ, мігрантів, примату європейського права. Також Навроцький заявляв, що поверне в порядок денний питання репарацій від Німеччини за втрати, завдані Польщі під час Другої світової війни. У середньостроковій перспективі така поведінка Польщі може створити для України можливість перетягнути на себе інвестиції та проєкти ЄС, презентуючи себе Брюсселю як більш передбачуваного та конструктивного партнера.

Україні критично важливо виробити гнучку та прагматичну стратегію взаємодії з Польщею, відводячи порядок денний від питань національної пам’яті та пропонуючи взаємовигідну співпрацю у сферах, що становлять інтерес для обох держав: економіка, ВПК, енергетика. Перемога Кароля Навроцького не є катастрофою, але сигналізує про складний період. Його не варто автоматично прирівнювати до більш одіозних європейських лідерів, однак його риторика та зобов'язання вимагатимуть від Києва максимальної дипломатичної вправності. Україні доведеться шукати точки дотику, мінімізувати ризики й максимально використовувати ті можливості, які, вірогідно, з'являться навіть у цих непростих умовах, пам'ятаючи про глибоку поляризацію польського суспільства й першочерговість економічних інтересів для Варшави в довгостроковій перспективі відносин з Україною.