Речник МЗС Георгій Тихий: «Російський документ — не "меморандум", а лише непридатні до виконання «хотєлки» окупанта»

05.06.2025, 16:19 lb.ua

Днями завершились переговори у Стамбулі української і російської делегації. Чи варто було очікувати на якийсь прорив і поступки в цих перемовинах? Чи перемовини — справа довга, і не варто й чекати, щоб щось змінилось за час однієї розмови?

В історії воєн буває таке, що паралельно іде і дипломатичний процес, і бойові дії. На жаль, у нас саме той випадок. Хоча ще 11 березня Україна пристала на американську пропозицію припинення вогню.

Реальна дипломатія можлива, якщо припинити вогонь. Але росіяни не погоджуються на це, виставляють себе погано в очах американців, окрема тема розмови — чому вони не йдуть на припинення вогню. У вашому Харкові, скажімо, не припиняється терор, сьогодні були нові обстріли, всі ці дані ми негайно передаємо партнерам — і дипломатичними каналами, і публічно.

Отже, паралельно бойові дії, вбивства — і ці розмови. Дуже складно цим розмовам прийти до реальних результатів, але якісь речі вдається «вибивати» на гуманітарному треку: наприклад витягати, обмінювати людей, полонених. Заради наших людей поїхати послухати ці «брєдні» від Мединського — воно того варте. Навіть якщо це єдиний результат, з яким делегація повертається.

Нам дуже важливо, аби ніхто не міг звинуватити Україну в тому, що Україна перешкоджає досягненню миру, або ми не хочемо миру… Та ми цієї війни не хотіли від самого початку! Головна задача української дипломатії зараз — показати, що проблема досягнення миру — виключно в росіянах, і ми з нею непогано справляємось.

Було дві зустрічі. На першу росіяни приїхали доволі самозадоволеними, були ці заяви Мединського про те, що вони готові окупувати ще одну область. Вдруге вони приїхали після операції «Павутина». Зміни були очевидні на обличчях делегації. Але чи змінилась риторика і рівень самовпевненості, категоричності російської дипломатії? Чи це ми щось домислюємо?

Саме через те, що вся Україна дивилась на ці перемовини і шукала траур на обличчях російських дипломатів з приводу «Павутини», їм вочевидь дали дуже чіткі вказівки, щоб жоден м’яз на цих… е-е-е… обличчях не ворушився. (1 червня Служба безпеки України провела масштабну спецоперацію під назвою "Павутина" зі знищення ворожої бомбардувальної авіації в тилу Росії. Дрони СБУ уразили 41 літак, які щоночі бомблять українські міста, серед них – А-50, Ту-95 та Ту-22 М3. За один день дрони СБУ уразили чотири аеродроми в Росії: "Белая", "Дягілєво", "Оленья" та "Іваново". Орієнтовна вартість стратегічної авіації ворога, яка була вражена в результаті спецоперації СБУ "Павутина", — 7 млрд доларів США — Ред.).

На самих переговорах не було зміни тональності, навпаки, вони всім своїм виглядом показували, що рівень їхньої наглості зберігається на типових для росіян рівнях. Вони вперто демонстрували, що «нам усе по барабану». Хоча ми розуміємо, що ця операція — колосальний рівень приниження для їхніх безпекових служб, і їм варто задуматися, хто їхню безпеку захищає.

А яким виявився російський меморандум?

Почнемо з визначення термінів. Чому росіяни вкинули це слово — «меморандум» — і чому нам треба не підігравати їм у цій історії. У дипломатії «меморандум» — це текст, із яким погодились обидві сторони. Той документ, той папір, який росіяни передали, — це лише їхнє бачення, а якщо по-прямому це назвати, то це документ з їхніми «хотєлками». А це слово «меморандум» вони нав’язують, щоб створити враження, ніби ми і вони обговорюємо цей документ і йдемо до підписання цього документу.

Підміна понять?

Так, це типова російська історія ще з часів Переяславської ради: підміна документів і понять. Але оскільки Україна вже not the first days in this business, третє століття триває ця історія, то вже є досвід, тому ми всі ці речі бачимо.

Перед зустріччю вони не дали нам цей документ, хоча вони обіцяли американцям, що нададуть його заздалегідь Україні — і їм, американцям, і турецькій стороні. Нічого нікому не дали. Чому не дали? Бо вони «напічкали» його ультиматумами і розуміли, що якщо передати заздалегідь, то зізнаються, що цей документ ультимативний і не придатний до виконання, а Трамп закликав Путіна ще 19 травня під час їхньої попередньої розмови дати щось реалістичне, з чим можна працювати. Натомість ми отримали набір ультиматумів того ж рівня, як в 2022 році в Стамбулі, і росіяни продемонстрували, що вони нічого не прагнуть урегулювати.

Там уже перший пункт — про міжнародне визнанням п'яти українських областей російськими, вивід звідти Сил оборони України, — абсолютно нереалістичні речі. І вони так оберігали цей документ до зустрічі, боялися, що його нам передадуть, і самі виклали його на вечір після зустрічі. Тут «умом Росію нє понять».

Хочу запитати про «день телефонних дзвінків». Трамп нарешті поговорив з Путіним у контексті операції «Павутина», яку ми не можемо не згадувати — серце занадто сильно радіє, а потім виявилось, що Путін поговорив іще й із Папою Римським. Що це для нас означає?

Я тут залишуся дипломатом і думаю, що в цьому контакті обговорювалися всі теми, не лише те, що з'явилось публічно. Ми підтримуємо діалог із американцями і найближчі години будемо отримувати детальнішу інформацію про зміст цієї розмови і, відповідно, планувати свої кроки. Розмова з Понтифіком дуже важлива, я переконаний, що він зміг донести до російського диктатора своє зрозуміле бачення. Часто проблема саме у відсутності у Путіна будь-якого альтернативного бачення, я підозрюю, що підлеглі тримають його у якійсь капсулі. До речі, дуже цікаво, як йому доносили інформацію про «Павутину».

Так, бо його заява була дуже дивною вчора.

Я уявляв собі цю картину, як вони там радяться, хто піде нести погану новину і як її подасть.

З Ватиканом ми теж у контакті і дуже вдячні Папі Римському за його публічні заклики до припинення війни, дуже коректні і дуже співчутливі до України й українського народу. Ми запросили Папу в Україну і продовжуємо сподіватися на апостольський візит, якому ми були б дуже щасливі.

А що стосується цих розмов, то це — нормально, йде координація після раунду у Стамбулі. Ми координуємося з європейцями, росіянам дзвонить і Папа, і президент США, це нормально в дипломатії після важливих зустрічей, переговорів. Я думаю, буде більше дзвінків ще сьогодні.

Путін заявив, що буде відповідь на операцію «Павутина», і він заявив це саме Трампу, в обхід України, вчергове підкресливши, що вони не визнають нашої суб'єктності і говорять напряму з нашим міфічним «куратором», — це спроба показати Америці що? Що це за погроза?

Це типова путінська поведінка: погрози, якісь розповіді про страшні відповіді. Ви праві: вони скаржаться американцям, бо нас взагалі не сприймають як явище. Але моя особиста думка: чим довше ворог нас погано розуміє — тим краще. Їхня недооцінка і ця імперська пиха, яка не дає їм адекватно усвідомити, хто такі українці і що тут відбувається, яка стала очевидною ще в часи Майдану, — вона нам на руку. Нам це треба використовувати. Мені було би набагато неприємніше, якби вони розуміли, хто ми такі і як з нами боротися. А так це їхня слабкість.

Путін, звісно, буде і далі погрожувати. Але, дивіться, вони в російських медіа применшують цю операцію, її вплив. Він і в розмові з Трампом не особливо про це згадував, може, американський президент сам вирішив це згадати.

Ще трохи американського контексту. По-перше, наша делегація полетіла в США. По-друге, Трамп просив Сенат не розглядати пакет про посилення санкцій проти РФ. По-третє, Україна отримала офіційне запрошення взяти участь у саміті країн НАТО наприкінці червня в Гаазі. За якими новинами слідкувати, на що звертати увагу?

Візит делегації — віцепрем'єрки Юлії Свириденко, Андрія Єрмака, керівника Офісу Президента — це дуже важливо, це дозволяє нам напряму донести американській стороні наші висновки зі Стамбула, показати ці дикі російські так звані «меморандуми». Це дуже корисно, що вони там. Керівник ОП також включався на Newsmax, це республіканський, трампівський телеканал, — тож, це можливість ще й медійно донести наші важливі меседжі.

Саміт у Гаазі: Україна запрошена, зараз визначаються формати нашої участі. Дуже важливо, щоб Україна там була, і не менш важливо, щоб були правильні рішення цього саміту. Нам протокольні церемоніальні заходи самі по собі не потрібні — потрібні результати. Тут зараз іде тісна наша робота з Генеральним секретарем НАТО, союзниками НАТО, щоб досягти правильних рішень і правильних формулювань у підсумковій декларації. Щоб цей саміт проєктував силу.