Мій брат добровільно пішов вбивати мене та сина

05.02.2025, 14:47 33kanal.com

Від редакції. У нашому житті, тим більше воєнному, трапляється стільки неймовірних історій і таких, про які хочеться, щоб знав весь світ. Чи навпаки — ятрить душу, а зізнатись нікому не можете. Тому пишіть нам про неймовірні історії, які трапились із вами чи вашими рідними, знайомими. Конфіденційність гарантуємо.З повагою — її ведуча Тетяна Редько.Розповім про рідного брата. На жаль, те, що не можу сказати навіть своїм дітям та дружині. Тому почуйте мою сповідь, щоб легше стало на душі.Народився я в далекому Магадані ще в СРСР. Мій батько ріс там, бо його батька зіслали туди як політичного «ворога народу». 25 років таборів. А тоді поселення, без права повернення до України.Там мій батько виріс та одружився з росіянкою. Отож ми з братом були синами батька — українця і матері-росіянки.Батько добував золото, крутився як міг. Тому залишив нам біля моря дві квартири, але мріяв про те, щоб ми повернулись до України.Мене переконати встиг, тому я вже в Україні і навчався, і одружився. Коли батько передчасно помер, брат служив у рф в армії.Коли повернувся — його окрутила набагато старша башкирка. Далі — крутила ним як могла і робила все, щоб він забрав у мене всі квартири, не лише ті, що батько залишив, але й батька та матері, коли їх не стало.Спочатку все було нормально, і він приїздив до нас щороку із дружиною. Але як тільки ми почали заробляти і навіть краще жити за них із тими привласненими квартирами, їм як поробилось.Брат, щоб самоутвердитись чи що, не раз їздив добровольцем на війну в Чечню. Як ми не відмовляли — не допомогло.Більше того, він став таким путіністом, що почав оправдовувати путіна навіть за те, що підривав будинки разом із росіянами. Мовляв, так він росію рятував.Брата ця пропаганда так затягнула, що він почав вважати вже зрадником рф мене. Мовляв, це я піддався впливу дружини-українки і «предал росію». Бо критикував відкрито путіна і росіян.Коли розпочалась війна, мені телефонували з усіх країн і запитували, як ми, висловлювали підтримку. Не було лише дзвінка жодного від родичів із рф. Як і рідного брата.Так я зрозумів, що вони стали на сторону путіна і дали добро нас вбивати. І не просто когось, а конкретно мене, мого сина, доньку, дружину. Це було дуже боляче, і я просто викреслив їх із свого життя. Так тривало три роки.І ось бачу — хтось мені безперестанно строчить повідомлення. Одразу очам не повірив — з рф.Захід був здалека. Мовляв, ми влітку потрапили у жахливу автокатастрофу. Писалось, що їхали з тієї квартири в Анапі, яку ще батько купив. А далі — що брат пішов добровольцем на фронт. Так, вже реально вбивати нас. І ще й, с..ка, виправдання знайшла, мовляв, на ремонт гроші були потрібні, тому пішов на війну.Так, продати одну із квартир їм клепки не вистачило, зате добровільно взяти в руки зброю, щоб, вбити мене, сина, доньку, мою чи чиїхось інших, у нього совісті вистачило.Ви не уявляєте, як мені було... Хотілось ревіти і розірвати цю кровну погань на шматки. Ну як?Мені здалось, що батько точно на тому світі так виє, як хотілось мені тут… Зрозуміло, що я відповів їй, що вони мразі, братовбивці і таке інше.І тут вона видала нову порцію — що дуже страждає, нічого їй не миле, бо вже місяць від нього немає ніяких звісток.Далі ще на мене наїхала, як я так можу до рідного брата ставитись. І що він зовсім не воював, а на Донецькому напрямку збирав каски і бронежилети. Та і взагалі він поза штатом.І тут мені дійшло багато чого, не сказаного цією курвою. Тобто, там цих лохів, добровольців — контрактників, у перші місяці навіть у штат не беруть. Щоб не виплачувати гробові та не доставляти тіло. Безвісти зникли — та і все…Далі почитав статистику, яку ворог добре знає: у рф середня статистика життя військового на передовій — місяць.Так сталось і з братом. Бо ж неважко здогадатись, що він був у евакуаційній бригаді, яка з трупів знімала каски та броніки, щоб передати таким самим.Зрозумів я і те, що ця стерва сама його благословила на ту війну. Бо ж він все життя її слухав. І знала так тонкощі із штатами, бо сподівалась отримати його гробові та ще й машину. А тут не пощастило…Я не підбирав слів. Сказав, що вони уроди, дебіли, будуть прокляті на віки. Хотів і цьому кровному терористу виказати, що думаю. Але телефон не відповідав. Скоріше, десь його останки доїдає у донецьких степах вороння.У мене в Україні, де живу все життя після школи, багато патріотичних родичів, серед них і відомі особистості. Син – офіцер, я – офіцер. У дружини брат, племінники воюють, двоюрідний загинув…І мені навіть соромно розповісти їм ось цю мерзенну правду. Як і дружині. Бо вона у мене, як і діти, велика патріотка. Знаю, як вони зреагують. Ви навіть не уявляєте, як це важко — дізнатись не тільки, що твій єдиний брат, скоріше усього, загинув, але й те, що він прийшов на нашу землю вбивати нас.Господи, за що? — думаю часом. Адже все життя як міг його підтримував. Десятки років вони приїздили до нас у відпустку. Дружина моя, як і син та донька, жодного разу в них не була. Але приймали всі тут його хлібосольно.І ось після цього тихцем зібрався і пішов нас вбивати.Мріяв і в наш дім вже господарем по наших трупах зайти? Боже, що з ними поробила та їхня пропаганда? Він же ріс таким беззахисним, на бальні танці ходив... хто з нього зробив такого звіра?Дякую, що вислухали. Бо пишу цього листа і знаю, що не наважусь це розповісти родині.Краще так, як було всі ці роки війни — відреклись через путіна. Бо коли востаннє розмовляли, я йому так і сказав: якщо ти проти України, то проти мене, значить, у тебе вже братом став не я, а путін.Може, хтось стикався з подібним, бо цих кровних зрадників і вбивць у тій рф — мільйони. Порадьте, як це пережити?Володимир, читачАвтор: Тетяна Редько