«Триденні» рефлексії диктаторів

09.12.2024, 08:29 hvilya.com

Донні, звісно, сильний нюзмейкер. Я тут навіть не про те, що треба зупиняти війну. Я – про його слова, що Україна безглуздо втратила на цій війні своїх солдатів. Міркую, Донні ще розтлумачать, що якби не вони, українські солдати, наші Герої, то це ще запитання, чи був би вчорашній Нотр-Дам, чи був би світ, такий, як вчора у Парижі, і чи був би сам Донні у Вашингтоні – президентом.

Бо ще вчора західні розвідки давали Дамаску асада – другу путіна 72 години. А сирійський диктатор упав за 12. У лютому 2022 року західні розвідки також давали Києву 72 години. Але Київ стоїть ось уже третій рік.

Виявилося, кількість танків, ракет і солдат у сучасній війні – це ще не гарантія перемоги. Донні має про це знати. Бо одна річ – воювати за диктатора асада, путіна чи якогось корейського сто п’ятого кіма та його божевільні плани, і зовсім інша – жертовно битися за себе, своїх дітей, свою родину і свою землю.

Я думаю історія диктатора асада – дуже повчальна для всіх цих фраєрів у різних куточках світу, які після того, як кремлівський недомірок напав на Україну, «васпрянулі» духом, вирішивши, що проти «лома нєт прійома». Бо раптом з’ясувалося: навіть диктатури, які вибудовували себе понад півстоліття, трималися на чужих штиках і грошах, – приречені, бо таки не можуть встояти проти народного гніву. Всю цю руску підарасію з її диктатором і «вялічієм» чекає точнісінько така сама сирійська історія, щойно населення цієї тюрми народів не захоче ділитися з кремлівськими небожителями ні своїми природніми ресурсами – сибірськими алмазами і татарською нафтою, ні людськими, які сьогодні кремль так натхненно байдуже посилає на забій в Україну.

Власне безглуздість «за трі дня» путінських рефлексій в Україні й стала очевидною саме завдяки тому, що самопожертва на цій війні сотень тисяч мої братів і сестер була і є ненамарною. Вона врятувала і рятує мене, Київ, Нотр-Дам з Парижем і навіть Вашингтон з його 47-м президентом – вірю, нашим сильним другом, який однаково добре знає як і те, що кров людська – не водиця, так і ціну свободи.

Володимир Стефанець