Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Сакварелідзе: Революція у Грузії вже в процесі. Вона просто особлива: абсолютно горизонтальна, без лідерів

gordonua.com

Сакварелідзе: Революція у Грузії вже в процесі. Вона просто особлива: абсолютно горизонтальна, без лідерів

Як довго Росія зможе вести війну проти України й чому для Путіна життєво важливо продовжувати бойові дії; чи досить роблять західні союзники для перемоги України і як позначиться на підтримці Києва ймовірна перемога Дональда Трампа на виборах президента США; чого чекати від саміту миру у Швейцарії й чим закінчиться нова революція у Грузії. Про це в інтерв'ю головній редакторці видання "ГОРДОН" Олесі Бацман розповів колишній заступник генпрокурора України, колишній грузинський політик Давід Сакварелідзе. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Думаю, війна закінчиться, коли закінчиться сам Путін

– Давіде, я рада тебе вітати.

– Олесю, вітаю. Дякую за ввімкнення й радий бачити.

– Давід Сакварелідзе – ексзаступник генпрокурора України, колишній перший заступник головного прокурора Грузії. Давід Сакварелідзе залишається в Києві під час великої війни. Я правильно все сказала чи ти мене поправиш?

– Абсолютно правильно.

– Давно ми з тобою в ефірі не зустрічалися. Тому скажи, як ти зустрів 24 лютого 2022 року?

– Я зустрів його так само, як і зустріли всі українці, – у своєму ліжку. Мені друзі сказали, що тієї ночі може бути напад і ракетний обстріл. Але я вирішив трохи поспати. Одним оком, так би мовити, щоб набратися сили. Незрозуміло було, що станеться, як буде. Тому спав бадьоро. Ну і коли пролунали перші вибухи, я повернувся у 2008 рік, оскільки ми один раз уже це проходили. Звичайно, був шок. Я почав набирати друзів, грузинських офіцерів, котрі успішно допомагали полку "Азов" ще з 2014 року. У мене була з ними домовленість, що я поїду з ними під їхнім керівництвом. Але вони вже поїхали в Маріуполь, мене не взяли. І, на жаль, потім сталося так, як сталося.

– Ти хотів іти на фронт?

– Хотів, так. Вони мене вирішили відмовити, з огляду на мою минулу історію хвороби й фізичного стану. Я сказав, що вдома теж не хочеться сидіти. Вони сказали, що повернуться з Маріуполя й уже вирішать, брати, не брати. Бойового досвіду в мене не було, звісно. Потім ми почали з хлопцями робити все, чим активні люди займалися в Україні, й не лише. Напружилися всі наші друзі й знайомі. Ми до 450 бронежилетів і касок доправили в Україну максимально швидко з Франції. Закуповували прилади нічного бачення, які всім були потрібні, але виявилися потім не зовсім потрібні. Робили пакети продовольства, медикаментів, аптечки, машини, завозили бусики й роздавали. Що могли, те й робили. Зрештою, ми зрозуміли, що займаємося елементарним і, у принципі, нічого нового, що дасть нам перевагу на полі бою, ми не робимо. Вирішили з хлопцями створити власний стартап. Півтора року тому почали працювати над створенням сучасних розвідувальних та ударних безпілотників. До того ж у мене виникла досить шалена ідея… Через любов до України, напевно… Я заснував компанію Believe in Ukraine Investments. Інвестиційний бутик, який залучає фінансування під різні проєкти, починаючи з альтернативної енергетики, закінчуючи технічними стартапами, інноваційними проєктами, нерухомістю. Поки ми маленькі, але бажання, амбіції й прагнення в нас дуже великі. Тому впевнений, що в нас вийде. Я не просто так обрав цю назву – ми нікуди тікати не збираємося, за 11 років Україна стала моїм домом. Вважаю, що я мушу якось віддати борг Україні, чим можу.

– Як ти оцінюєш, коли війна може закінчитися і чи є шанс, що вона закінчиться цьогоріч?

– Я думаю, війна закінчиться, коли закінчиться сам Путін. На жаль, це не обнадійливий прогноз. Але за його поведінкою, уже сформованою політикою в Росії... Це шалена екосистема, велика божевільня... Він прив'язав особисте життя й правління до української війни. Щойно він припинить війну, він може попрощатися і з владою, і з життям. Тому він не збирається цього робити. Якщо треба буде кидати останнього росіянина, він це зробить. Це мої відчуття. Можливо, я помиляюся.

– Слава богу, усе залежить не від його бажань і прагнень. Основне – це Україна, українська армія, міжнародні партнери й союзники.

– Ви ж бачите, як воно просувається. Не дуже динамічно, назвімо так.

– Я хочу тебе спитати щодо того, як просувається.

– З піврічними і з річними паузами. Не потрібна розвідка, щоб дізнатися, що відбувається у країнах-партнерах – там вибори. Від виборів до виборів змінюються пріоритети. На жаль, допомога, яку нам надають, недостатня, щоб витіснити росіян із нашої землі. Насправді для перемоги чи витіснення хоча б окупантів усе вже лежить на складах. Частина цього іржавіє… Ядерний шантаж із боку Путіна вже десятиліттями працює. Він цим блефом тримає в напрузі наших західних партнерів. "А може, вони втомляться. А може, вони видихнуться". Я не розумію, як політики світового рівня можуть так помилятися у психотипі Путіна й узагалі в конфігурації історичної конструкції Росії, доктринальної конструкції цієї країни.

– А в чому вони помиляються, Давіде? Що насправді?

– Насправді Росія завжди матиме ресурс вести війну різної інтенсивності з Україною. У теперішньої Росії під санкціями людські ресурси є, виробництво ми не можемо [повністю] знищити, дизель є, щоб заливати в танки. Хороші вони чи погані… Вони стріляють, убивають. Літаки теж літають. Вони можуть, як виявилося, виробляти й більш-менш сучасну зброю. Крилаті й балістичні ракети, дрони. Вони також навчаються й удосконалюють технології. Тому питання в тому, що в них краник є – він капає, то з меншою інтенсивністю, то з більшою. А в нас узагалі немає краника. У цьому проблема.

– Уявімо ідеальну ситуацію. Що потрібно зробити Заходу, щоб Україна витіснила російських окупантів з усієї території, щоб вона перемогла у війні?

– Дуже важко сказати. Напевно, треба правильно вибудувати пріоритети, зокрема й спрямовувати гроші, які ми маємо, на раціональніші й ефективніші проєкти, зокрема на цікаві стартапи. Як в Ізраїлі відбувається. В Україні однаково багато мізків залишилося і дуже вмілих рук, які за копійки можуть створювати дуже цікаві продукти. Замість перекладання бруківки та зйомок серіалів було б раціональніше витратити ресурси, наприклад, на це. Ми бачимо щодня, що в якомусь місті на стадіон заклали бюджет, хтось квіточки пересаджує. Це має дуже неадекватний вигляд, як самопоїдання, канібалізм. Нам потрібно створити нормальні соціальні ліфти в уряді й у всіх апаратах, де можуть з'явитися дуже ефективні люди, які можуть надзавдання виконувати. На жаль, у нас поки такого менеджера на державному рівні не з'явилося. Є окремі ефективні міністри, наприклад, міністерство Федорова, яке створило по-справжньому додаткову вартість, дало поштовх до виробництва дронів, безпілотників. Хлопці без політичних амбіцій роблять свою справу. Таких хлопців нам потрібно більше.

У нас є нескінченна кількість наглядових рад. В "Укроборонпромі", наприклад. Туди потрапляють одні й ті самі люди, там одна й та сама тусовка з якимись надзнаннями, мабуть. Може, вони обдаровані. Але я не розумію, навіщо варитися в одному казанку й не запросити туди тризіркових натовських генералів, які сьогодні на пенсії, але із задоволенням попрацювали б в українській наглядовій раді. Вони могли б, наприклад, набрати свого колегу в Пентагоні... Різні конфігурації можна знайти. Або знайти потужних айтівців, які підіймають мільярдні компанії, їх теж залучити. На це доведеться витрачати гроші. Не всі проєкти будуть успішними. Треба вигадати систему, наприклад, хедж-фонду, де буде мінімальне втручання посадовців. Зробити дуже прозору історію звітності, щоб люди довіряли й донатили. Ми постійно донатимо, ми купуємо FPV-дрони. Це класно, але ми могли б збирати гроші на такі проєкти.

– Київ, вечір, кафе. І я так розумію, що поруч із тобою хтось "Тбілісо" співає.

– Так, я зайшов у грузинське кафе – з музикою нічого не можемо вдіяти. Погода гарна, в офісі сидіти не захотілося.

– Попри все, життя в Україні триває.

– Обов'язково. Так і має бути. Тому що ми за це всі й боремося: щоб жили так, як хочеться, а не так, як доводиться або як хоче Путін. Треба радіти кожній хвилині. Але правильно її все-таки раціонально використати, щоб вона не обірвалася через нашу дурість чи непослідовність.

– Майбутні вибори в Америці. Хто переможе: Байден чи Трамп? А може, хтось інший? І якщо Трамп, то чого нам чекати? Чи мститиметься він Україні?

– Я думаю, нам уже потрібно готуватися до того, що президентом буде Трамп. Я не знаю, як Трамп поводитиметься, але нападати на Трампа зараз нашим офіційним особам абсолютно нераціонально й неправильно. Тому що Трамп – маніакальний егоцентрик, він може через особисту образу плюнути на нас і на рік залишити без жодної допомоги. Або покарати через різні заяви. Потрібно до цього пристосуватися. Я не думаю, що Трамп – та людина, яка буде на повідці в Путіна, тому що він амбіційний по суті. Путін в інтерв'ю з Такером Карлсоном, де він, по суті, розмовляв із Трампом, кілька разів його вже принизив. Він сказав, що треба Трампу думати, як він збирається закінчувати війну. Тому що Путін закінчувати війну на чужих умовах не має наміру. Але факт, що йому потрібен за столом переговорів американський президент... Це не Макрон, не Шольц і не Дуда. Це має бути спаринг-партнер, переговори з яким він зможе продати своїй бидло-аудиторії як перемогу, мовляв, приповз новий президент Америки й попросив нас, щоб ми… Тому з Трампом треба працювати. Я не великий фанат Трампа, він уособлює все, що мені не подобається в політиці, але, думаю, результат виборів уже вирішено наперед.

– Ти, напевно, чув, що Трамп заявив: якби Росія вторглася в Україну під час його президентства, він бомбив би Москву.

– Я не знаю, Олесю, як він поводитиметься. Коли Путін вторгся, він казав, який молодець Путін, який тактично розумний політичний крок зробив. Потім він писав, що якщо південний схід України розмовляє російською, то Україна має віддати його Путіну... Я не знаю, що в нього в голові. Одна єдина надія на його егоцентризм і маніакальну любов до себе, щоб він не дав себе опустити Путіну. А йому це вдавалося кілька разів. Потрібен великий баклан, який йому так вріже, щоб він не оговтався ніколи.

Уявіть, якби Путін реалізував свій план, відсунув кордон до Польщі або зупинився десь у Тернопільс

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
15 липня 2024