Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Моторошна історія зниклого села: лишилась лиш церква

golos.te.ua

Моторошна історія зниклого села: лишилась лиш церква

Цікаву згадку-дослідження про Зозунівку описав на сторінці у Фейсбук адміністратор групи Історічні мандрівки Андрій Капуста.

На захід від села Рудники (зараз у складі Підгаєцької міської громади), що на Тернопільщині, до 1940-х рр. (інші дані – до 1940 року) існувало село Зозунівка, населення якого було репресовано радянською окупаційною владою та виселено в Сибір. Село окупанти стерли з лиця Землі. Збереглась лише стара дерев’яна церква…

Світлини в кінці допису зроблено в 2016 році під час багатоденного велосипедного походу. В дорожніх нотатках за 29 липня 2016 року я занотував наступне: “В Рудниках розбитим шляхом просуваємось до перехрестя з ґрунтовою дорогою (правий поворот, орієнтир – цікавий будинок колишньої «Просвіти»).

Одразу на польовій дорозі з’являється болото та глибокі калюжі. Рухатись важко, багно заліплює простір між бризговиками, вилками, шестернями та колесами. Доводиться чистити велосипеди, що мало допомагає, або ж пхати байки, в яких не крутяться задні колеса.

Наш маршрут лежить від Рудників і до урочища «Зозунівка», де збереглась давня дерев’яна церква. Ще яких 60 років тому на тому місці існував заможний однойменний хутір. Але за підтримку повстанського руху частину жителів виселили, частину репресували, і тільки як німий свідок тих подій зберігся храм, до якого не заростає стежка. В останні кілька років вихідці із Зозунівки та сучасні місцеві заробітчани спонсорували значні кошти на відродження святині.

Від повороту в Рудниках і до мети нашої виправи усього 5 км шляху, а втім через розкваслу дорогу просуваємось майже цілу годину. По дорозі трапляються заселені хутірці з трьох-чотирьох хат, і окремі обійстя. Проте, на третьому кілометрі людські житла зникають, залишається тільки стежина, яка в’ється поміж високих заліснених горбів.

Нарешті досягаємо своєї цілі і оглядаємо це диво людських рук. В храмі викладено новий підмурівок (отже, церкву розбирали, а потім зруб-за-зрубом складали на попереднє місце), перекрито дах та замінено трухляві балки і дошки. Вхід до церкви не зачинено, як це прийнято за кордоном. Інтер’єр доволі аскетичний – кілька ікон і хрестів.

З розповідей відомо, що в радянський час святинею послуговувались як загоном для овець.

Для довідки: під час пошуку в Інтернеті додаткових відомостей, вдалось відшукати лише наступне:

«Зозунівка – покинутий населений пункт. Покинута церква» (Wikimapia). А фотографій храму у всесвітній мережі взагалі не має”.

За 8 років, що промайнули від часу мандрівки, ситуація із пошуком інформації у всесвітній мережі щодо дерев’яної церкви аналогічна – про неї немає згадок.

Фото Андрія Капусти

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
20 травня 2024