Перше інтерв’ю Петрушенко у ролі в.о. ректора Вінницького національного медуніверситету

01.02.2023, 11:15 33kanal.com

У минулому ми повідомляли, що у Вінницькому медуніверситеті новий керівник. Виконуючою обов’язки ректора призначили доктора медичних наук і народну артистку України Вікторію Петрушенко. У 81-річного академіка Василя Мороза, який 35 років очолював вуз, закінчився контракт.Як відбувалося призначення, чи були лобісти у високих кабінетах, як колектив проводжав свого ректора-легенду, а як зустрів молоду в.о. ректорки і навіть деякі факти з особистого життя Вікторія Петрушенко вперше розповіла нашому журналісту.– Існує чітка, визначена чинним законодавством, процедура призначення виконувача обов’язків ректора. Цим займається безпосередньо міністр охорони здоров’я. Ні очільник ОВА, ні керівник Офісу президента жодним чином не дотичні до сфери закладів вищої освіти МОЗ.В ексректора, професора Василя Мороза завершилася дія контракту. Відпо­відно до чинної норми, пан Мороз більше не мав права обиратися ректором. Міністр проводив співбесіди з багатьма представниками медичної освіти та науки. Розглядалися різні кандидатури. По факту, в міністерстві відбувався повноцінний конкурс. Врешті, міністр повідомив, що та стратегія розвитку університету, яку я йому представила, справила на нього найбільш потужне враження. Якщо я зумію реалізувати певні елементи своїх стратегічних задумок, то, безумовно, буду кандидатом на майбутніх виборах ректора університету. Поки провести вибори неможливо, оскільки в Україні діє воєнний стан, – повідомила Вікторія Петрушенко.– Ви вже обиралися на посаду проректора з наукової роботи, а потім очолили кафедру, чому?– Коли працювала проректором із наукової роботи, це був прекрасний життєвий і науково-організаційний досвід. Справжня «школа життя». За цю «школу» я Василю Максимовичу Морозу вдячна. Подекуди виникали непорозуміння з Василем Максимовичем, які не виходили за межі трудового процесу. Легенда про суперництво між нами – продукт колективної уяви інших людей. Якби в нас із академіком Морозом були настільки погані стосунки, як це собі вигадують окремі пліткарі, то я би не змогла організувати в структурі медуніверситету кафедру ендоскопічної та серцево-судинної хірургії.Вікторія Петрушенко заснувала кафедру ендоскопічної та серцево-судинної хірургії у ВОКЛ ім. М. І. ПироговаТак, користуючись підтримкою університетської спільноти, колег із Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова та Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова, я адмініструвала заснування першої в Україні інтегративної кафедри, що об’єднала надсучасні мініінвазивні методи хірургічних втручань, а також цілі галузі ендоскопічної, судинної, серцево-судинної хірургії. Відчувала себе у «своїй тарілці», коли повернулася до операційної стійки.– Якийсь час Ви поєднували науково-лікарську роботу з творчістю артистки, як це вдавалося і чи однаково добре?– До 2010 року справді виступала, намагалася поєднувати обидві сфери. Я ж закінчила Київську консерваторію імені Чайковського одночасно з Київсь­ким медичним університетом. «Поєднання» почалося ще тоді. На межі 1990-х і 2000-х гастролювала, виступала на конкурсах за кордоном. Мій фах – академічний, тобто оперний спів. Повірте, поєднувати гастролі та написання кандидатської дисертації було непросто, але, коли за перемоги на міжнародних фестивалях я отримала звання «Заслужена артистка», то це додало наснаги і віри у власні сили. Крім того, мене дуже підтримував чоловік Мирослав. Зрештою, гран-прі на італійському конкурсі «Music World» та ще ряд інших престижних відзнак дозволили отримати звання «Народної артистки України».Ще 10 років тому народна артистка Вікторія Петрушенко своїм академічним співом підкорювала великі зали. Тепер припинила.На тій хвилі я протрималася ще декілька років, але захист докторської дисертації з хірургічної спеціальності повністю змістив життєві зацікавлення. Тому і прийняла пропозицію піти на посаду проректора з наукової роботи. Довелося поставити крапку на артистичній кар’єрі.– Розкажіть про кафедру, яку Ви очолюєте, хто ваша команда, які її успіхи?– Горда за нашу кафедру. Умовним «скептикам» нічим дорікнути мені в кафедральній роботі. Всі ендоскопічні хірургічні втручання в ВОКЛ ім. М. І. Пирогова виконують співробітники кафедри. Після 2016 року наша кафедра регулярно проводила наукові конференції – студентського, ре­гіонального та міжнародного рівня. Кафедра набувала все більше друзів серед військових хірургів і титулованих співробітників Національної академії медичних наук. Для прикладу, в нашому колективі працював чудовий хірург Костянтин Гуменюк – нинішній головний хірург Міністерства оборони України. Крім того, кафедра тісно співпрацює з генералом медичної служби Андрієм Вербою. До речі, генерал Верба одним із перших привітав мене із призначенням в. о. ректора. Його дзвінок найбільше запав у душу, оскільки на­дійшов прямо з передової…– А Ви самі як лікар бували на передовій?– На передовій, із спеціальною хірургічною місією, побувала делегація нашої кафедри ендоскопічної та серцево-судинної хірургії. Щиро вдячна підприємцю Сергію Білозарецькому за волонтерську підтримку. Ціную подвиг хірургів Костянтина Лонського, Вадима Собка, Романа Буряка. Наша злагоджена робота з надання допомоги військовим і цивільним відбувалася одразу після деокупації Херсона. Сприяв нам щирий патріот, керівник Херсонської обласної лікарні Віктор Микола­йович Короленко. Оперували ми під ворожими обстрілами… Непросто було. Однак, досвід неоціненний!– А як Ваше призначення сприйняв колектив медуніверситету?– Цілком нормально. 20 січня представник МОЗ України представив мене колективу. А вже 23 січня я провела деякі кадрові зміни. Вони стосуються лише тих, хто покинув нашу країну в найбільш відповідальний і кризовий день 24 лютого 2022 року, і тих, хто саботував роботу. Люди є різні. З усіма треба поводитися людяно, поважати їхню гідність.Вікторія Петрушенко, доктор медичних наук, в.о. ректора Вінницького національного медуніверситету– Дехто з оточення колишнього ректора Василя Мороза обурюється, що акаде­міка неналежно провели з посади. Розкажіть, як це було.– Ми, спільно з профспілкою та проректорами, вирішили віддати належну шану людині, яка очолювала виш цілих 35 років! Василю Максимовичу вже 82-й рік, він заслужений фахівець та управлінець. Хоча наші погляди на організацію управління різняться, але Василь Максимович заслужив на додаткову зустріч із колективом. Ми її спільно організували, потисли одне одному руки. Василь Максимович, незважаючи на свою окрему думку, публічно підтримав позицію міністра і погодився з тим, що університет потребує багатьох реформ. І я, і весь колектив провели Василя Максимовича з квітами та вірою в те, що він зможе повністю віддатися науковій роботі.– Декілька років тому розгорівся скандал щодо плагіату в дисертаціях двох аспіранток вузу. Ви були до цього причетною? – Той медійний скандал був замовленням. Він не відображав реального стану справ. По-перше, обидві здобувачки готували до захисту кандидатські дисертації під керівництвом іншого фахівця. По-друге, окремі елементи некоректних запозичень були виявлені одразу після розгляду дисертаційних робіт. У момент, коли стало зрозуміло про наявність окремих некоректних запозичень в дисертаційних роботах молодих колег, вони самі відмовилися подавати дисертації з університету в Атестаційну колегію. Відтак, юридично, захист їхніх робіт не відбувся. Цього би не сталося і без жодного медійного скандалу. Розумію, основним об’єктом удару був науковий керівник дисертанток. Університет свою місію виконав, факти вивчив. Дисертантки отримали змогу наново пройти відповідне навчання, написати нові роботи. Зроблять вони це чи ні – вже їхня особиста справа. Головне, що формально захист дисертацій не відбувся.– Пригадали зараз і про аварію з вашою участю, в результаті якої загинув лось, що тоді сталося?– Історія майже детективна. Я їхала автомобілем із виступу на науковій конференції у Києві до Вінниці. Раптово на ділянку автодороги біля Махнівки вибіг лось… Як виявилося, це мисливці-браконьєри вигнали нещасну тварину на трасу. Я потрапила в кювет, ледь не загинула… Браконьєри ж навіть не надали мені першу допомогу… Поки я, закривавлена, намагалася вилізти з розтрощеного автомобіля, браконьєри добивали пораненого лося. Після першого шокового удару викликала поліцію для фіксації ДТП.– Чи правда, що тоді Ви їхали дороговартісною автівкою «Ауді», вона ваша?– Це був автомобіль мого чоловіка. Я вже згадувала про нього. Мирослав Мельник займається шоу-бізнесом, організатор і власник структур Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона Рута». Він там працює з 1989 року. Як ви знаєте, це культовий фестиваль, де починалася кар’єра Олександра Пономарьова, Андрія Миколайчука, Бра­тів Гадюкіних, Скрябіна, «Океану Ельзи» та інших естрадних виконавців. З Мирославом ми одружені з 1996 року. Познайомилися під час мого навчання в консерваторії. Він багато допомагав мені з вокальною кар’єрою, але не менше сприяв і моєму становленню як лікаря. Я дуже вдячна чоловіку за всі роки нашого спільного життя.– Чим займається Ваш син Віктор – він у медицині чи у мистецтві?– Він політолог і юрист, кандидат по­літичних наук, викладає на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Цей вуз він закінчив за декількома спеціальностями: «політологія», «юриспруденція», «державне управління». Як юрист, консультував народних депутатів України. Редагує власний науковий журнал з історії права, вивчає проблеми історії та теорії державотворення.Одразу після мого призначення найпершим, хто мені зателефонував, був саме Віктор. Він сказав: «Пишаюся тобою, мамо». Його слова для мене найцінніші.Він багато чим вдався у свого діда за батьковою лінією. Мій свекор був академіком по відділенню історії. Дехто і сьогодні пише, що я зробила свою кар’єру зусиллями свекра-академіка, але він, на превеликий жаль, помер ще до нашого з Мирославом одруження.До речі, старший брат чоловіка Тарас Мельник був членом Української Гельсинської спілки. За «український буржуаз