Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Росія була і є тюрмою народів. І не раз в її історії були спроби колонізованих Росію народів визволитися. При цьому, фактично, основну роль у цих процесах відігравали українці. Тому не дивно, що і за часів царської Росії, й за часів Радянського Союзу, і в нинішній путінській Росії імперська влада робила все можливе, щоб придушити українців, не дати їм визволитися. Вони розуміли: ключ до розпаду імперії – в руках саме українського народу.
Майже 105 років тому, у вересні 1917 року, в Києві пройшов З’їзд народів Росії – форум представників націй розваленої Російської імперії, які заснували свої організації і виступали за федералізацію новопосталої Російської республіки. З’їзд був скликаний за ініціативою Української Центральної Ради. На ньому представники різних народів спробували визначити свою подальшу долю.
Не можна сказати, що прагнення поневолених народів Російської імперії тоді не були реалізовані. На її уламках виникла низка незалежних держав. Фінляндії, Польщі та країнам Балтії (Литві, Латвії, Естонії) вдалося зберегти свою незалежність.
Щоправда, на зміну Російської імперії прийшла нова імперська держава – Радянський Союз (СРСР). Та навіть у цій державі більшовицьке керівництво було змушене піти на федералізацію. Низка поневолених народів – українці, білоруси, грузини, вірмени й азербайджанці – отримали свої союзні (начебто суверенні) республіки. Чимало інших народів – автономні республіки, деякі з яких згодом стали республіками союзними, а також автономні області. Зараз така федералізація викликає відверте незадоволення нинішнього російського керівництва, яке вбачає в ньому «міну сповільненої дії», яка призвела до дезінтеграції Радянського Союзу в 1991 році.
Під час Другої світової війни була ще одна спроба визволити поневолені народи Росії. І знову ініціатива тут належала українцям.
21–22 листопада 1943 року з ініціативи бандерівської ОУН в селі Будераж на півдні Волині (зараз це село в Рівненській області) відбулася перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії. На ній і був створений Антибільшовицький блок народів (АБН).
Спочатку до АБН увійшли представники 12 національностей. Учасники конференції сформували платформу спільної боротьби проти російського імперіалізму під гаслами: «Свобода народам! Свобода людині!».
Метою діяльності АБН було розчленування Радянського Союзу на національні держави.
Після Другої світової війни ця організація продовжувала свою діяльність й намагалася протистояти (принаймні інформаційно) імперській діяльності Радянського Союзу.
Наприкінці 1991 року відбувся розпад Радянського Союзу. І в цьому процесі головну роль знову ж таки відіграла Україна.
Розпад СРСР помітно стимулював національні рухи в Російській Федерації. Особливо активні вони були на Кавказі й Татарстані. Де-факто з’явилася незалежна держава Чеченська Республіка Ічкерія, яка в 90-х роках вела збройну боротьбу проти федеральних військ.
Також інші народи Кавказу, зокрема жителі Дагестану, прагнули до незалежності. До 2016 року існувала організація Кавказький емірат, яка мала на меті створити на Північному Кавказі незалежну ісламську державу.
Незалежність проголосила Республіка Татарстан. Однак реально втілити її в життя не вдалося. Національні рухи давали про себе знати в Башкортостані та інших районах Поволжя. А також – у Сибірі, на Далекому Сході, в Карелії, Кубані тощо. Навіть в окремих регіонах, населених переважно росіянами, зокрема в Калінінградській, Кемеровській, Свердловській областях, спостерігалися певні тенденції до усамостійнення. Також у той час були зроблені помітні кроки в організації культурного життя українців Росії, з’явилися їхні різноманітні організації.
Однак у 2000-х роках національні рухи в Росії пішли на спад. У той час Росія почала отримувати значні доходи від експорту нафти й газу. Це дозволило керівництву країни посилити армію, силові структури, розгорнути широкомасштабну пропагандистську діяльність. Чеченська Республіка Ічкерія була ліквідована. Натомість, у Чечні встановився прокремлівський режим, який живе на щедрі дотації від центрального уряду. Те саме стосується й багатьох інших національних регіонів Росії.
Останнім часом в Росії було ухвалено кілька законодавчих актів, які передбачають переслідування за боротьбу за відокремлення тих чи інших територій від держави.
Ще в грудні 2013 року російська Держдума ухвалила закон про запровадження кримінальної відповідальності за публічні заклики до поділу Російської Федерації. 4 липня 2020 року вступили в силу поправки до російської конституції, які не допускають відокремлення від держави територій та заклики до цього. А 8 грудня 2020 року вступили в дію зміни до кримінального кодексу, що передбачали покарання за сепаратизм.
Чимало діячів національних рухів у Росії змушені були покинути країну, оскільки їм загрожували репресії. Також останнімми роками в Росії спостерігалася заборона українських національно-культурних організацій.
Широкомасштабна агресія Росії проти України, яка розпочалася 24 лютого, знову поставила на порядок денний питання пригноблених народів Російської Федерації. Відомо, що національні околиці цієї держави переважно є депресивними. І зараз саме звідти рекрутують солдат для війни з Україною, платячи охочим чималі гроші.
Принаймні для людей із депресивних регіонів зарплати російським військовим є дуже привабливими. Тому не дивно, що в Україні воювало й воює чимало неросіян. Принаймні достатньо засвітилися в цій війні чеченці («кадирівці»), дагестанці, буряти тощо. Немало з них загинули або були поранені. Так чи інакше це породжує в національних регіонах невдоволення центральною владою, яка обіцяла найманцям «легку прогулянку».
Попри те, що фінансові ресурси Росії є значними, однак санкції західних країн все ж починають діяти. Не за горами той час, коли російське керівництво зіткнеться з грошовими проблемами. Тоді стане складно утримувати репресивний апарат й дотувати депресивні регіони. Чи не складеться тоді ситуація, що національні околиці Росії знову виявлять бажання усамостійнитися, як це вже було в 90-х роках ХХ століття?
А тим часом діячі національних рухів Росії, що вимушені перебувати за кордоном, уже розгорнули певну діяльність. Ними створений Форум вільних народів Росії, який має на меті повну, контрольовану й ненасильницьку реконструкцію Російської Федерації, складовими якої мають стати процеси деімперіалізації, деколонізації й демілітаризації. Учасники Форуму дотримуються думки, що народи Росії на сьогодні є окупованими. Тому потрібно системно працювати над їхнім звільненням, а також над здобуттям суверенітету.
Перше зібрання Форуму відбулося 8 травня 2022 року в польській столиці Варшаві. Зібрання планується проводити з періодичністю раз на три-шість місяців.
22–24 липня 2022 року відбулося друге зібрання Форуму вільних народів Росії у чеській столиці Празі. Зокрема, на ньому обговорювали питання про розпад Російської Федерації на низку окремих республік.
Було ухвалено «Декларацію про деколонізацію Росії», в якій наголошувалося, що процес деколонізації Росії має базуватися на міжнародному праві, зокрема на Загальній декларації прав людини та праві націй на самовизначення, що закріплене у Статуті ООН.
Пролунав заклик до національних та регіональних еліт розпочати створення перехідних урядів чи то адміністрацій, а також розробляти конституції республік, які закріплять їхній суверенітет. У роботі Форуму брали участь й представники України – громадсько-політичні діячі.
Певно, не варто переоцінювати діяльність Форуму вільних народів Росії. Не треба мати ілюзій: завтра процес розпаду Росії не почнеться. Московське керівництво має ще «запас міцності», який треба зламати Україні та її союзникам. Не треба й переоцінювати рівень національної свідомості поневолених Росією народів. Занадто довго й брутально здійснювалася їхня денаціоналізація й русифікація.
Та все ж не треба й недооцінювати значення згаданого Форуму. Принаймні події 1990-х років показали, що «національний потенціал» у пригноблених Росією народів все ж існує. Й може настати такий момент, коли він дасть знати про себе. До цього моменту треба бути готовим Форуму вільних народів Росії. А також – Україні. Адже це доля України стати промотором визволення пригноблених Росією народів.
Петро Кралюк, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
