Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Від Луцька до села Конопелька Ківерцівської громади – всього 30 кілометрів. Але тут немає ні магазину, ні церкви, ні школи, ні ФАПу, ні інтернету. Навколо – лише ліси.
У Конопельці мешкає близько 50 людей, зокрема восьмеро дітей. До Ківерців і Луцька тут курсує тільки один автобус, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Колись було село, а зараз усі повтікали. Молодь виїхала до Луцька, бо ж роботи в селі немає… Ми у колгоспі мучилися… Бардак був», – розповідає 92-річна Надія Сардарчук.
71-річна Ольга Микитюк зазначає: до неї часто приїжджають дочки та сини, що живуть недалеко. Вони привозять їй усе необхідне та допомагають по господарству.
Найменший син Надії Сардачук Петро пішов добровольцем на війну.
Ользі Кравчук 85 років. Вона розказує: в селі ніколи не було ані церкви, ані школи, ані дитячого садка, натомість було багато людей.
Подейкують, у Конопельці є цікаве місце, де колись проживав польський пан. Коли він утікав, то нібито кинув у колодязь золото.
«Тут були такі ліси, такі болота. Але викорчували і зробили поля. Там у тому Замчиську хороше було. Там потім війна була. Був замок… У війну я була мала, десь мені було п’ять років. Батько викопав схрон і замаскував його… Боже, як налетів літак, як вдарив, як почало горіти. А ми сидимо в тому окопі, все гуде. Моя мати виходить, іде до хати, знімає ікони і кладе образами на стіл, аби гас той вогонь…
Батька забрали на війну. Пам’ятаю, я стояла на землі, а менша сестра на табуретці. Прощалися… Він не повернувся. Тут було багато хат, і з кожної по двоє йшло. Такі крепкі хлопці були. І до жодної хати навіть один не вернувся. Стільки людей загинуло. І зараз гинуть… Що то робиться на світі? Навіщо мені було ще другу війну бачити?» – каже Ольга Кравчук.
Пам’ятає старенька і голод, зокрема те, як селяни ділили м’ясо мертвого кабана, якого виловили з річки.
До села підведено газ. У Конопельці ще можна знайти дерев’яні клуні, які будували спеціально для зберігання снопів та сіна.
Тут усі живуть, як велика родина. Коли хтось їде в місто, то половині села купує на замовлення хліб.
Старожили кажуть, як повмирають, то село зовсім пропаде.
Малолюддя настільки вплинуло на тутешню природу, що через річку в лісі гніздяться червонокнижні чорні журавлі, косулі приходять пастися під самі хати, а на городах часто хазяйнують дикі вепри.
