Від моделі до фотокореспондентки: історія Лі Міллер, яка документувала війну

18.05.2022, 02:26 tsn.ua

Вона не була першою жінкою-фотокореспондентом, але увійшла до історії фотографії завдяки своїй самовіддачі, особливому погляду на мистецтво та безстрашності. Під час Другої світової війни світ заговорив про талановиту фотографиню на ім'я Лі Міллер, яка висвітлювала для журналу Vogue такі події, як лондонський бліц, визволення Парижа та концентраційні табори в Бухенвальді та Дахау. Завдяки своїй роботі вона увійшла до історії як військова фотокореспондентка. Проте кар'єра цієї дивовижної особистості почалася трохи в іншій галузі, адже вона встигла попрацювати моделлю, акторкою і навіть модною фотографинею. Елізабет Міллер народилася 1907 року в місті Покіпсі, штат Нью-Йорк. Її батьками були Теодор та Флоренс Міллери. Відомо, що у семирічному віці дівчинку зґвалтував друг сім'ї, після чого вона заразилася гонореєю та протягом багатьох років лікувалася. Цей жахливий момент її життя вплинув на її подальший стан, оскільки в юному віці її виключали майже з кожної школи, яку вона відвідувала, в основному через вкрай погану поведінку. Втіхою для дівчини була творчість - фотографія, акторська майстерність та танці. Прищепив їй любов до мистецтва батько, який був фотографом-аматором. Лі з раннього віку позувала для батька, до того ж оголеною. Таким чином він намагався допомогти їй впоратися з психологічною травмою, отриманою після зґвалтування. Тож у 18 років Лі вже була дуже впевненою перед камерою та вміла позувати. Саме в цей період вона вирішує переїхати до Парижа, щоб навчатися у Школі сценічного мистецтва Ладісласа Меджієша. У французькій столиці дівчина прожила сім місяців, після чого повернулася до США та вирішила підкорити Нью-Йорк. Так у 19 років вона переїжджає з батьківського дому та знайомиться з видавцем Конде Настом - засновником видавничого дому, що володіє виданнями Vanity Fair, Vogue та The New Yorker, Наст буквально врятував її з-під коліс автомобіля на Мангеттені. Видавець був зачарований красою дівчини та запропонував їй роботу. Таким чином Міллер вперше з'явилася на обкладинці видання Vogue. Так почалася кар'єра Лі, її запрошували на безліч знімань, вона співпрацювала з найбільш затребуваними фотографами того часу. Однак тривало це недовго через фотографа на ім'я Едвард Стайген, який без відома дівчини використав її фото для реклами Kotex, яка виробляла засоби особистої гігієни. Раніше виробники використовували на подібній продукції не знімки, а винятково ілюстрацію, тому портрет молодої красуні по суті поклав кінець її кар'єри. Після цього випадку Міллер ухвалила рішення виїхати до Парижа і спробувати себе у фотографії, але вже не як модель, а як фотографиня. Так починається нова сторінка життя цієї дівчини. У столиці Франції Лі Міллер знаходить художника Ман Рея і буквально нав'язується до нього в помічниці, але в результаті їхні стосунки переросли у роман. Протягом кількох років вона була його музою, ученицею та коханкою. Саме Ман Рей навчив її фотографії і під час роману з Міллер він створив свої найвідоміші роботи, і на багатьох з них якраз зображена Лі. Також під час свого перебування в Парижі дівчина, звичайно ж завдяки Ману, потрапляє в богемну тусовку в якій були Поль Елюар, Пабло Пікассо, Макс Ернст і Жоан Міро. Саме у цей період життя вона відкриває себе як фотографиня-сюрреалістка. Її стосунки з Маном Реєм хоч і були не простими та просякнутими творчою конкуренцією, тривали до 1932 року. "Все було непросто. Я хотіла бути художницею, точніше займатися живописом. Я бачила багато творів мистецтва, які мене хвилювали. І я хотіла створювати такі самі сильні твори", - пояснювала Міллер свій вибір у радіоінтерв'ю 1946 року. "Але натомість ви стали фотографинею", - перебила її репортерка. "Я хотіла вчитися у найкращого фотографа на того часу", - додала Лі. Після розлучення вона перебирається до Нью-Йорка, де відкриває свою власну студію і паралельно продовжує роботу на Vogue. Студія проіснувала лише два роки - вона її закрила заради нового чоловіка. У той час у Лі розпочався роман із каїрським бізнесменом Азізом Елуї Беєм. Вони одружилися у липні 1934 року, і після медового місяця на Ніагарському водоспаді Лі поїхала з ним жити до Єгипту. Там вона практикувалася фотографії на безлюдних єгипетських пейзажах. У цей період свого життя фотограф зробив один із своїх найвідоміших сюрреалістичних знімків "Портрет простору". Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) У товаристві, де Лі жила в Каїрі, їй було нудно. Рятуючись від монотонного життя, фотографиня стала вирушати в тривалі експедиції до пустелі, але в результаті вирішила все ж таки повернутися до Парижа. 1937 року Міллер знайомиться на вечірці з британським письменником і художником Роландом Пенроузом, і в них починається роман. Вони разом подорожували, спілкувалися з відомими митцями, серед їхніх близьких друзів був Пікассо, який, до речі, малював портрети Міллер шість разів. Також будучии вже досить досвідченою фотографинею, Лі Міллер активно бере участь у різних виставках, де демонструються її роботи. 1939 року вона остаточно покинула Бея і переїхала до Лондона, щоб бути з Пенроуз за якого вийшла заміж аж 1947 року. Коли фотографиня жила у Лондоні з новим коханим, розпочалася Друга світова війна. Рідні вмовляли її повернутися до США, але вона вирішила залишитися у Великій Британії та працювати військовою фотокореспонденткою. Саме вона була однією із тих, хто знімав нічні бомбардування Лондона. До 1943 року Міллер стала акредитованою військовою кореспонденткою Vogue, а 1944-го об'єдналася з фотокореспондентом Life Девідом Шерманом і вони йшли за 83-ю піхотною дивізією армії США, коли та просувалася лінією фронту. Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) Міллер стала першою жінкою-фотожурналістом, яка це зробила. Вона фотографувала звільнення Парижа, битву під Сен-Мало, польові шпиталі в Нормандії та звільнення концентраційних таборів Дахау та Бухенвальда. Саме її знімки стали першими свідченнями Голокосту. Тодішній її репортаж отримав назву "Нацистський урожай". Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) З Дахау вона та Шерман вирушили до приватної квартири Гітлера в Мюнхені, де вона попросила колегу сфотографувати її, коли вона милася у ванні Гітлера. Це один із найвідоміших і найглибших портретів Лі, оскільки на фото вона оголена сиділа у білосніжній ванній фюрера, де стояв його портрет, а на підлозі були її брудні витоптані армійські черевики, які ще зовсім нещодавно ходили просоченою смертю землею Дахау. Пізніше син фотографині зазначав, що це фото було свого роду ляпасом Гітлеру. Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) "Я була першою кореспонденткою, що дісталася Берхтесгадена. Ніхто не знав, взятий він чи ні, тому я побігла дорогою, щоб знайти його самостійно, розштовхуючи німців, які намагалися здатися. Цікаво, чи було це розумним рішенням. Я наздогнала 7 піхотний полк 3 дивізії, якому було наказано зайняти цей рубіж протягом години", - писала Лі Міллер. Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) Її метою було задокументувати війну, тому вона фотографувала дітей, що вмирали у віденській лікарні, селянське життя у повоєнній Угорщині, трупи нацистських офіцерів та членів їхніх сімей, страту прем'єр-міністра Ласло Бардошші. Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) Водночас вона страждала від депресій і алкоголізму, також у неї був посттравматичний синдром, але Лі продовжувала фотографувати і після війни ще два роки пропрацювала у Vogue, висвітлюючи моду і знаменитостей. Свого єдиного сина Ентоні Лі Міллер народила у 40 років і ростила його з чоловіком на фермі у Великій Британії. Кар'єру фотографині вона завершила в 50-х роках, але склавши руки не сиділа, а знайшла ще один талант - кулінарний. Для своїх гостей Міллер влаштовувала звані вечори, подаючи дуже незвичайні страви. Померла вона у віці 70 років від раку. Допис, поширення Lee Miller Archives (@leemillerarchives) Після її смерті Ентоні та його дружина знайшли на горищі батьківського будинку близько 60 тисяч негативів, 20 тисяч фотографій, документи та листи, заховані у коробках. Як виявилося, син нічого не знав про кар'єру фотографині своєї матері, тому зайнявся архівуванням та популяризацією її робіт, щоб світ про неї не забув. Читайте також: