​Компенсація, кредит чи страхування: три різні задачі воєнних втрат

24.09.2026, 19:09 lb.ua

Перспектива бачити такі масштабні цифри на папері заспокоює. Проте реальні дані про воєнні втрати та практику функціонування існуючих державних програм свідчать про протилежне: сума у фонді – це останнє, про що варто сперечатися.

Перш ніж рахувати мільярди, державі потрібно розплутати вузол із трьох принципово різних завдань, які ми вперто намагаємося накрити одним інструментом:

Якщо спробувати заштовхнути ці три завдання в одну бюджетну стрічку або в один фонд, ми отримаємо не захист економіки, а черговий бюрократичний тупик.

Зрозуміти масштаб проблеми, можна звернувшись до реальних оцінок. У внутрішньому пооб’єктному реєстрі Advanter Group (версія 3.9 , станом на 23.09.2026, 206 обʼєктів) модельна оцінка прямих майнових збитків у проаналізованому периметрі сягнула 120 млрд грн.

Навіть якщо застосувати максимально консервативний підхід і прибрати найбільші кейси втрат, база збитків лише досліджених підприємств становить 90 млрд грн. Це, звичайно, не офіційна статистика і не претензія на національний підсумок втрат бізнесу – це аналітична вибірка. Проте вона чітко показує анатомію втрат українського виробничого та логістичного сектору.

Набагато тривожніший сигнал дає дослідження практики взаємодії бізнесу з державою. Серпневе експрес-опитування 127 компаній показало: 54% респондентів зазнали прямих воєнних збитків. Але по компенсацію до державних органів звернулися лише 39% із тих, хто постраждав.

Чому понад 60% бізнесу навіть не намагаються претендувати на допомогу? Відповідь криється в результатах тих, хто спробував пройти цей шлях: 44% заявників отримали відмову. У всій вибірці було зафіксовано лише дві часткові виплати і жодної повної.

Це не означає, що державна програма взагалі не працює. За даними Мінекономіки, на середину вересня в межах розширеної урядової програми було погоджено 323 заяви на 6,8 млрд грн ймовірної компенсації. Але ця пропорція є чітким маркером для розробників політик: бюджет механізму і реальна прохідність механізму для бізнесу – це два абсолютно різні показники.

Якщо ми хочемо, щоб державна політика працювала, а не лише генерувала нові пресрелізи, механізми підтримки потрібно жорстко розмежувати за часовим та фінансовим принципом.

1. Минуле: Ретроактивний збиток і грантове вікно

Спроба «застрахувати» чи «компенсувати через страхові механізми» майно, яке вже знищене, викривляє саму логіку страхування. Страхувати відому подію, що вже відбулася, неможливо.

Тут потрібне окреме грантове вікно на перезапуск для підприємств, які зазнали руйнувань до вступу в офіційні програми, або не відповідали їхнім початковим критеріям. Проте воно не повинно перетворюватися на бездонну бочку з обіцянкою «компенсувати все і всім».

Параметри такого вікна мають бути чітко обмежені на вході:

Така конструкція дає головне: держава заздалегідь знає свій граничний касовий видаток, а бізнес доводить не просто факт минулого біди, а здатність знову генерувати додану вартість та сплачувати податки.

2. Теперішнє: Кредит на відбудову замість прямих субсидій

Значна частина постраждалих підприємств після ураження зберігає свій менеджмент, контракти та боргову спроможність. Їм не потрібна безповоротна матеріальна допомога на 100% збитку – їм потрібен швидкий і дешевий ресурс для купівлі верстатів чи відбудови цеху.

У моделі, розробленій Advanter Group, детально розраховано інструмент – спеціальний кредит на відновлення активності з портфельною державною гарантією та зниженою відсотковою ставкою для позичальника. За розрахунками аналітиків, у базовому сценарії цей механізм дозволяє згенерувати 109 млрд грн кредитного ресурсу при чистій бюджетній вартості лише 21,9 млрд грн (і то – протягом шести років).

Проста математика мультиплікатора: 1 гривня бюджетних витрат у кредитному механізмі дає близько 4,7 грн валового фінансування в реальний сектор. Для порівняння: у системі прямих грантів і компенсацій 1 бюджетна гривня дає рівно 1 гривню фінансування.

Більше того, за фінансовим станом постраждалі компанії розподіляються на три принципово різні групи:

Давати однаковий інструмент (наприклад, тільки грант або тільки стандартний кредит) компаніям із принципово різним фінансовим станом – це неефективне витрачання обмеженого державного ресурсу.

3. Майбутнє: Суперечка архітектур – First-loss чи Stop-loss?

Найважче питання – як захистити бізнес від прильотів, які можуть статися завтра. Урядова концепція від 18 вересня пропонує модель First-loss (держава покриває перший, найнижчий шар збитків, а приватний страховик підключається вище).

Проте в експертному середовищі розглядається й інша архітектура – катастрофічний Stop-loss. У чому різниця?

Вибір між цими двома моделями має спиратися на дані про реальні страхові тарифи, відмови міжнародних перестраховиків та фактичну ємність українського ринку, якої для великих складських чи логістичних комплексів поки що хронічно бракує.

Коли в публічному просторі лунають заяви про фонди на мільярди доларів, виникає небезпечна підміна понять. У бюджетній дискусії критично важливо чітко розрізняти шість фундаментально різних величин:

Державна гарантія на 30 мільярдів гривень не дорівнює касовим видаткам у 30 мільярдів. Але вона не є і «безкоштовним інструментом». Так само донорські кошти не можна записувати в гарантовані джерела покриття доти, доки щодо них немає юридично зобов'язуючих угод.

Окремий наріжний камінь стійкої системи – запобігання подвійній компенсації. Один і той самий воєнний збиток за один і той самий об'єкт має компенсуватися чітко один раз. Якщо підприємство отримує державний грант чи пільговий кредит на відбудову цеху, ця інформація має автоматично фіксуватися в Єдиному реєстрі.

Якщо пізніше за цей же об'єкт надходить страхове відшкодування або виплачуються міжнародні репарації за рахунок конфіскованих російських активів, отримана від держави сума має повертатися до бюджету, а право вимоги до держави-агресора в межах сплачених коштів має автоматично переходити до держави Україна.

Без такого жорсткого наскрізного обліку різні державні та міжнародні програми почнуть конкурувати за ті самі страхові випадки, плодячи зловживання та бюрократичний хаос.

Питання відбудови бізнесу після воєнних втрат не можна зводити до «Знайти гроші у фонд». Розмову з урядовцями та донорами потрібно перевести у прагматичне русло трьох простих запитань:

Тільки після того, як Уряд дасть чіткі відповіді на ці три запитання, має сенс обговорювати підсумковий розмір спеціального фонду. Для того щоб суспільна та бізнес-дискусія була ефективною, держава має запропонувати деталізований Паспорт механізму.

Що повинен містити такий Паспорт:

Такий підхід дозволить Україні побудувати дієву безпекову архітектуру для економіки – систему, де державні кошти працюють як важіль для залучення приватного капіталу, а бізнес отримує не обіцянки, а працюючі інструменти відновлення.