Вихід Еміратів з ОПЕК: «процес розлучення» з поки що незрозумілими наслідками

04.05.2026, 02:16 enovosty.com

Несподіваний і досить резонансний вихід Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) з Організації країн — експортерів нафти (The Organization of the Petroleum Exporting Countries; скорочено – OPEC, ОПЕК) особливого ажіотажу в Україні не викликав і спричинив лише деякі коментарі, що зводилися переважно до того, як це позначиться на світовому нафтовому ринку та цінах на нафту в умовах війни США з Іраном, а також після закінчення війни.

Дійсно, відносини нафтових країн Перської затоки стоять досить далеко від України та її нинішніх проблем, а вплив на нафтове питання – це справді те головне, що України в цих відносинах стосується безпосередньо. Разом з тим, «вихід Еміратів із сім’ї», та ще й раптово, без попередження, має не лише нафтові причини. Сталося це під тиском факторів, які накопичувалися давно, а затіяна Трампом війна стала каталізатором.

Вихід Еміратів з ОПЕК – це ще один фрагмент демонтажу системи глобальних відносин, стримувань і противаг, що дісталася від ХХ століття, поряд із дезінтеграцією НАТО та альянсів в Азії, причому це може бути лише початком, оскільки слідом за ОАЕ з ОПЕК та ОПЕК+ можуть вийти й інші країни. Разом з тим, наслідки (напів)розпаду ОПЕК поки що незрозумілі у більш-менш повній мірі.

Єдине, що відразу впадає в очі, це та обставина, що Емірати, відстороняючись від «нафтових побратимів» Затоки, нібито беруть крен у бік Ізраїлю та Штатів. Такий розрахунок може виявитися згубним, якщо врахувати ту, м’яко кажучи, непостійність і необов’язковість, якими відрізняється Трамп. А що буде «після Трампа», поки що в принципі передбачити неможливо.

Разом з тим, війна з Іраном і процеси в нафтових арабських країнах Перської затоки, що раніше орієнтувалися на Москву, відкривають Україні поле для дипломатичного маневру в енергетичній, економічній та військово-технологічній сферах. Ці маневри вже йдуть, але питання в тому, чи зможе уражена корупцією та непрофесіоналізмом влада України повною мірою розпорядитися широкими можливостями, що відкриваються в регіоні, де раніше Україну не особливо помічали, але зараз звернули на неї увагу і вельми зацікавлені у співпраці з нашою країною в цілому ряді питань, насамперед в оборонних технологіях.

Втім, значення виходу Еміратів з ОПЕК, у тому числі з метою позбутися квот і збільшити видобуток нафти для світового нафтового ринку, також не можна недооцінювати.

За даними OPEC, світовий видобуток нафти у 2025 році зростав і досяг у середньому 74,85 млн барелів на добу. При цьому частка країн ОПЕК у цьому обсязі оцінюється у 36,7%.

У свою чергу, за даними Reuters, частка ОАЕ у видобутку ОПЕК у 2024 році становила близько 13,5%. Тобто ОАЕ стане найбільшим виробником нафти, який вийшов з ОПЕК після 60 років членства.

За даними Reuters, до війни США та Ізраїлю проти Ірану Емірати видобували близько 3,4 мільйона барелів на добу, або приблизно 3% світового обсягу нафти, але якщо скасувати квотні обмеження ОПЕК, ОАЕ можуть наростити видобуток до 5 млн барелів на добу.

Для довідки: видобуток ворожої Росії в рамках ОПЕК+ (розширеної ОПЕК) оцінюється в 9 млн барелів на добу.

Таким чином, невеликі за площею та населенням Емірати є великим гравцем на світовому нафтовому ринку, і, якщо вони збільшать видобуток, їхня частка і значення ще сильніше зростуть.

Щоправда, для реалізації цього потенціалу необхідне припинення війни та розблокування Ормузької протоки, і поки що важко сказати, коли це станеться.

На даний момент лише Саудівська Аравія вибудувала альтернативний шлях експорту нафти в обхід протоки у вигляді нафтопроводу в порти Червоного моря. При цьому поки не зовсім зрозуміло, чи покриває пропускна спроможність труби та нафтоналивних портів обсяги експорту, оскільки інформація ходить суперечлива. Крім того, цей альтернативний шлях експорту перебуває в полі досяжності ракет Ірану, а також хуситів з Ємену, які вважаються союзниками режиму іранських аятол.

Є інформація про те, що з початком війни Емірати також заклопоталися побудовою альтернативного трубопровідного шляху експорту нафти через Оман на узбережжі Аравійського моря, щоб обійти протоку. При цьому незрозуміло, чому Емірати не подбали про це раніше, як Сауди, хоча обстановка в Затоці розжарювалася давно. Крім того, цей обхідний шлях, у разі його створення, також опиниться під прицілом хуситів із сусіднього з Оманом Ємену, а також Ірану, з яким, до речі, до самого початку війни Емірати підтримували ділові відносини.

І все ж таки, «розлучення» Еміратів з ОПЕК – це далеко не тільки про нафту, хоча і про неї також.

Більше того, це розлучення не стільки навіть з ОПЕК, скільки з Королівством Саудівська Аравія (КСА), яке є найголовнішою державою не лише в ОПЕК, а й серед країн Затоки та в арабо-мусульманському світі, принаймні у сунітській його частині.

Причинам і прихованим рушійним мотивам виходу Еміратів з нафтового картелю останніми днями було присвячено низку публікацій у медіа, які розкривають факти, раніше не особливо відомі, у тому числі й тому, що йдеться про досить далекі від України речі, не кажучи про те, що зараз у нас своїх проблем вистачає.

Але той факт, що Україна, зокрема вимушено, почала активно грати на Середньому Сході, причому підтримує контакти як із Саудією, так і з Еміратами, призводить до необхідності розбиратися в хитросплетіннях відносин між нафтовими монархіями регіону.

Зокрема, швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung підкреслює, що мова не лише про нафту, вихід Еміратів із картелю ОПЕК свідчить про братську сварку із Саудівською Аравією, чому передував період накопичення суперечностей між Саудами та Еміратами, причому останні ще сильніше прив’язують себе до США.

Зазначається, что цей крок Абу-Дабі (столиця однойменного емірату та всієї федерації із семи еміратів, відомої як ОАЕ), звичайно, насамперед пов’язаний із грошима: ОАЕ хочуть позбутися кайданів нафтового картелю, щоб у майбутньому видобувати до 5 млн барелів нафти на день. Але, крім цього, вихід з ОПЕК свідчить про фундаментальну геополітичну переорієнтацію Еміратів — і про зростаюче відчуження від братньої держави Саудівська Аравія. Війна з Іраном тут є не стільки причиною, скільки каталізатором.

Ще десять років тому ОАЕ та Саудівська Аравія вважалися нерозлучними державами-партнерами. Саудівський спадковий принц Мухаммед бін Салман (МБС) та Мухаммед бін Заїд (МБЗ, голова Абу-Дабі та ОАЕ) були свого роду «силовою парою» монархій Перської затоки, що набирають впливу. Разом вони намагалися стримувати вплив радикальних ісламістів та іранські ігри за владу. Пліч-о-пліч вони вступили в боротьбу проти повстанців-хуситів у Ємені, зрештою безуспішну. Нарешті, їх об’єднує мета в довгостроковій перспективі позбавити свої країни залежності від нафти та газу та диверсифікувати економіку. Але за фасадом єдності наростала напруженість.

Так, Емірати вже багато років періодично висловлювали невдоволення квотами на видобуток ОПЕК, яку фактично очолює Саудівська Аравія. Абу-Дабі хотів максимально збільшити видобуток нафти, щоб якнайшвидше завершити епоху залежності від викопного палива і замість цього будувати перспективніші галузі економіки. Саудівці ж мають на меті утримувати ціни на нафту на високому рівні в довгостроковій перспективі. У них більше запасів, а отже, їм нікуди поспішати. Ер-Ріяду потрібні стабільні доходи, щоб фінансувати величезний державний бюджет та різні мегапроекти протягом наступних десятиліть.

У цьому сенсі дві держави є не лише партнерами, а й конкурентами у боротьбі за панування у регіоні Затоки. Саме тому Емірати вже досить рано почали робити самостійні політичні та економічні кроки. У 2020 році ОАЕ нормалізували відносини з Ізраїлем, що відкрило нові ділові можливості та перспективи співпраці у сфері безпеки. А в Ємені вони стали на бік сепаратистів на півдні, тоді як Ер-Ріяд, як і раніше, підтримував уряд в Адені.

Незадовго до Різдва 2025 року там відбулася важлива подія: підтримувані ОАЕ сепаратисти стрімко захопили значні частини Південного Ємену. Саудівський спадковий принц не міг цього стерпіти. Спочатку він завдав ударів по постачанню зброї з ОАЕ, а потім відправив власних бійців, щоб повернути території. У січні Емірати були змушені піти на принизливий відступ.

Але не тільки в Ємені, а й у громадянській війні в Судані та в Сомалі Ер-Ріяд та Абу-Дабі перебувають по різні боки. Це лише посилило «братську сварку» між Саудами та Еміратами.

Потім наприкінці лютого почалася війна з Іраном. Раптово на держави Затоки посипалися іранські безпілотники та балістичні ракети, хоча саме такої ескалації вони до останнього намагалися уникнути. Найсильніше постраждали Емірати: за кілька тижнів Тегеран випустив по цій невеликій державі майже 3000 ракет та дронів. Усі країни Затоки були обурені атаками, але в Абу-Дабі вони викликали справжню лють.

Водночас Емірати відчули, що інші держави Затоки залишили їх самих.

«Національна оборона дуже важлива. Але ми також маємо сказати, що солідарність у регіоні Затоки залишає бажати кращого», — заявив у понеділок радник Анвар Гаргаш, головний міжнародний радник президента Еміратів.

В Абу-Дабі не розуміють чинного з 8 квітня перемир’я між Іраном та США, яке фактично консервує енергетичну кризу. Натомість Еміратам було б краще, якби США та Ізраїль вели війну до падіння тегеранського режиму.

Так, нещодавно ОАЕ змусили Пакистан негайно повернути кредит у розмірі 3,5 мільярда доларів, очевидно, щоб покарати Ісламабад за його посередницьку роль між Іраном та Штатами. Емірати, схоже, побоюються нав’язаного миру, який зрештою посилить ненависних їм іранців. Можливо, однак, йшлося і про те, щоб знову вразлити саудівців. Ер-Ріяд лише у вересні минулого року уклав оборонну угоду з Пакистаном. У результаті саме Саудівська Аравія тепер прийшла на допомогу і позичила фінансово ослабленому Пакистану три мільярди доларів, щоб закрити дірку, що утворилася.

Виходячи тепер з ОПЕК, Емірати поглиблюють розрив із Саудівською Аравією та іншими нафтовими монархіями. Вже ходять чутки, що ОАЕ можуть вийти і з Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. Проте такий самостійний курс несе у собі серйозні ризики, що по