«Ми справді покоління грози»: київська співачка Ірина Марченко — про пісні війни та виступ у Буську
На третьому фестивалі української патріотичної пісні «Рабів до раю не пускають», який відбувся у Буську під час святкування Дня міста, виступила київська співачка Ірина Марченко. Вона приїхала підтримати організатора фестивалю Олександра Саримсакова — свого давнього друга й університетського однокурсника. У її репертуарі — пісні про війну, переживання українців, кохання та віру в перемогу. В одній із них звичайний гуркіт грози стає нагадуванням про вибухи, від яких сьогодні не може почуватися спокійно жоден українець.
Район. Буськ поговорив з Іриною про її творчість, враження від Буська та силу української пісні.
Ірино, ви приїхали до Буська з Києва. Якими були ваші враження від міста й фестивалю?
— Мені було дуже приємно виступати в Буську. Ми з Олександром Саримсаковим давно товаришуємо, ще з університетських часів. Я вже приїжджала до нього на фестиваль в Ірландію, а тепер він запросив мене до Буська.
І знаєте, різниці немає. Українці відкриті серцем усюди — чи то в Ірландії, чи в Буську, Києві або Харкові. Якщо люди відчувають твою творчість, то відстань не має значення.
Мені сподобалися місто, люди, атмосфера. Було особливо приємно бачити, що в Буську є творче життя, що люди намагаються щось робити, попри все, що відбувається навколо. А виступи дітей — це взагалі окрема радість. Вони були чудовими, щирими й дуже гарними.
Ваш виступ був пронизаний темою війни. Звідки народжуються ці пісні?
— У мене є друзі, які зараз воюють. Їхні історії, розповіді та емоції впливають на мою творчість. Коли пишеш пісню, спираючись на пережите близькими людьми, то вкладаєш у неї й власні почуття.
На фестивалі виконувала, зокрема, свої пісні «Покоління грози», «Весна» та «Сила землі». Вони різні за настроєм, але всі пов'язані з тим, що ми переживаємо сьогодні.
«Покоління грози» — назва, яка відразу привертає увагу. Що стоїть за нею?
— Раніше я дуже любила дощ і грозу. Мені подобалося слухати грім. А тепер ці звуки мене лякають, бо гуркіт грому нагадують вибухи.
Думаю, дуже багато українців відчувають те саме. Ми хочемо знову радіти дощу, слухати грозу без страху, повернутися до звичайних речей, які колись здавалися такими природними.
Саме так і народилася ця пісня. Її слова й музику написала я сама. На жаль, записати її разом із нашим гуртом поки не вдалося, адже хлопці зараз воюють.
Мені здається, ми справді покоління грози. Ми дуже хочемо знову відчути радість від того, що раніше любили. Але для цього потрібен час, а найголовніше — наша перемога.
У вашому репертуарі є й «Весна» — пісня про кохання та очікування.
— Це трохи сумна, але водночас сповнена надії пісня. На жаль, не всі наші хлопці й дівчата повертаються додому.
Вона про людину, яка чекає на коханого чи кохану, попри всі перешкоди. Про біль, коли близька людина не повертається, але ти продовжуєш жити, зберігати в серці добрі спогади й намагатися вірити в хороше.
А піснею «Сила землі» ви розпочали свій виступ у Буську. Який посил хотіли передати слухачам?
— Ця пісня спрямована на те, щоб підняти сили нашої рідної землі, пробудити душі пращурів, нашу віру. Щоб усе це об'єдналося в одну потужну емоційну хвилю, здатну протистояти навалі, яка на нас насунулася.
Мені хочеться, щоб пісня не просто звучала зі сцени, а допомагала людям відчувати єдність, пам'ятати, за що ми боремося, і знаходити сили рухатися далі.
Що для вас означає виступати перед українцями в час війни?
— Це можливість бути поруч із людьми, розділити їхні почуття, підтримати й самій відчути цю підтримку. Українська пісня сьогодні — не просто мистецтво. У ній наш біль, любов, пам'ять і надія.
Саме тому я погодилася приїхати до Буська. Хотіла підтримати Олександра, побачитися з друзями й заспівати для людей, яким близькі ці темиІ дуже рада, що стала частиною цього фестивалю.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 жовтня 2026
