Прихована перлина Поділля: мальовниче село на Хмельниччині, куди не ступала нога туриста

10.10.2026, 10:33 ngp-ua.info

На Дунаєвеччині, серед горбистих подільських краєвидів і глибоких ярів, розташоване село Гірчична. Це місце залишається маловідомим навіть для багатьох жителів Поділля, хоча тут є і давня історія, і архітектурні пам’ятки, і незвичайні місцеві топоніми. Серед найцікавіших об’єктів — церква XIX століття, колишній панський палацик та корпуси водяного млина на річці Студениці.

Гірчична цілком відповідає концепції «Невідомої України»: це мальовнича локація, яка поки що не стала популярним туристичним напрямком, але має чим зацікавити тих, хто досліджує історію та культурну спадщину рідного краю, розповідає Україна Інкогніта.

Гірчична розкинулася по обох берегах річки Студениці. Місцевість тут горбиста, а в кількох місцях її перетинають глибокі яри. Саме з особливостями рельєфу пов’язують походження назви села.

У радянських краєзнавчих текстах, однак, назву пояснювали інакше — через гірчицю. Згідно з цією версією, життя селян під владою поміщиків було настільки гірким, що нагадувало гірчицю.

Таке трактування вписувалося в характерну для радянського краєзнавства схему, де історію сіл часто пояснювали через протистояння селян та «панів-експлуататорів». Дослідникам української історії доводилося працювати в умовах ідеологічного контролю й демонструвати лояльність до офіційної партійної лінії.

У письмових джерелах Гірчична відома щонайменше з першої половини XVI століття. У 1518 році село згадується як королівський маєток, переданий у довгострокове користування Станіславу Ярмолинському.

Згодом Гірчична перейшла до Сутківських — представників роду, який був гілкою Ярмолинських. Пізніше тут сформувалося окреме Гірчичнянське староство.

Імовірно, поселення виникло значно раніше за перші письмові згадки. На користь цього можуть свідчити повідомлення про давні вали, які, за краєзнавчими відомостями, ще наприкінці XIX — на початку XX століття можна було простежити на території села.

На початку XVIII століття Гірчична була майже безлюдною. Подібна ситуація склалася тоді в багатьох поселеннях Поділля, яке в другій половині XVII століття стало ареною тривалих воєн і зазнало значних руйнувань.

Щоб відновити господарство й заселити спустошені землі, власники маєтків запрошували переселенців із різних частин Речі Посполитої, обіцяючи їм пільги.

Імовірно, частина нових мешканців Гірчичної прибула з Галичини. На таке походження переселенців може натякати назва північно-східної частини села — «Галіція». Окремо існує й місцева назва «Шляхетчина», якою позначають південно-східну околицю.

За краєзнавчою версією, там селилася дрібна шляхта. У повсякденному житті її представники могли мало відрізнятися від селян, адже також працювали на землі, проте зберігали шляхетський статус і власну станову ідентичність.

Місцеві назви могли закріпити пам’ять про заселення села та соціальний склад його мешканців.

Після приєднання Поділля до Російської імперії в 1795 році Катерина II передала Гірчичну секунд-майору Степану Качеріну.

Серед наступних власників села була Тереза Грабянчина зі Стадницьких (1749–1826) — вдова Тадея Грабянки, відомого діяча містичного руху ілюмінатів. У 1813 році вона придбала Гірчичну.

Згодом її онук Фелікс Грабянка продав маєток Вільгельму Залеському. Родина Залеських володіла Гірчичною до 1917 року.

Серед архітектурних пам’яток Гірчичної вирізняється храм святого великомученика Дмитра. Його спорудили в 1876–1883 роках коштом місцевих парафіян і державної казни. Загальна вартість будівництва становила 11 300 рублів.

Церква пережила радянську кампанію боротьби з релігією та збереглася до наших днів. Вона залишається одним із важливих свідчень історії села й релігійного життя його мешканців у XIX столітті.

Ще одна цікава споруда Гірчичної — невеликий палацик, зведений, імовірно, одним із місцевих землевласників у XIX столітті. Хто саме був його будівничим, достеменно невідомо.

За останнього власника в маєтку зберігалася невелика колекція картин, серед яких, за наявними відомостями, були роботи англійських і французьких митців. Усе це було знищено під час погрому маєтку в 1918 році.

Від 1920 року будівлю використовували як школу. Така функція допомогла їй залишатися в ужитку протягом десятиліть, хоча первісне призначення споруди поступово відійшло на другий план.

Після закриття школи палацик спорожнів. Згодом у будівлі розібрали грубки, ймовірно, шукаючи скарби або забираючи цеглу для господарських потреб. Зі стін також повидирали електропроводку.

Так колишня садибна споруда, яка могла б розповісти чимало про життя місцевих землевласників, поступово втратила частину свого історичного вигляду.

Мабуть, найвиразнішою з погляду архітектури пам’яткою Гірчичної є корпуси колишнього водяного млина XIX століття на річці Студениці.

У період розквіту села тут працювало п’ять млинів: три належали поміщикам, ще два — заможним селянам. Імовірно, чотири споруди були дерев’яними. До нашого часу зберігся млин, вимурований із вапнякових блоків і цегли.

Його масивні стіни та розташування біля річки нагадують про часи, коли водяні млини були важливою частиною місцевого господарства. Вони забезпечували переробку зерна й були невіддільними від життя сільських громад.

Сьогодні старий млин — одна з найпривабливіших візуально пам’яток Гірчичної. Разом із церквою та колишнім палациком він формує своєрідний історичний ансамбль села.

Гірчична не належить до відомих туристичних місць Хмельниччини, проте її історія охоплює кілька століть, а місцеві пам’ятки нагадують про різні періоди життя Поділля. Старий млин, храм XIX століття, занедбаний палацик і незвичайні назви околиць — усе це робить село цікавим для тих, хто прагне відкривати маловідомі сторінки історії України.

Читати повністю…