Парашутна вежа Кам'янського: історія, легенди і тінь 1937-го
У середині XX століття індустріальне Кам'янське — тоді Дніпродзержинськ — мало об'єкт, якому заздрили навіть мешканці столиці: 75-метрову парашутну вежу, найвищу конструкцію такого типу в Україні. Ми зібрали архівні дані, спогади очевидців і міські легенди, щоб розповісти її історію повністю — включно з епізодом, про який раніше на нашому сайті не йшлося: як у 1937 році систему репресій "з'їла" власного начальника аероклубу.
Вежа з'явилася не сама по собі, а як частина великого проєкту — міського аероклубу, який Кам'янське отримало у розпал масової кампанії з підготовки авіаторів по всьому СРСР середини 1930-х. Ініціативу підтримав директор металургійного заводу (ДМК) Йосип Манаєнков: підприємство виділило матеріали й фінансування не лише на вежу, а й на повноцінний аеродром з ангарами та бензосховищем.
Спроєктував вежу Олексій Сокіл — на той час начальник будівельного цеху ДМК, а трохи згодом автор куди відомішого символу міста, пам'ятника "Прометей". За офіційними даними Центральної бібліотеки Кам'янського, вежу звели 1936 року в центрі міського парку — саме тоді, коли парк остаточно формувався на місці колишнього заводського цвинтаря, закритого рішенням міськвиконкому 1933 року. Втім, за розвідками краєзнавця Віталія Шрамка та дослідників музею історії ДМК Павла й Наталії Янченко, підготовчі роботи почалися ще 1934–1935 років — тож точна дата закладки фундаменту досі не встановлена однозначно.
Висота вежі — 75 метрів — і сьогодні вражає: це більше, ніж стандартна 16-поверхівка (40–50 м). Для порівняння, аналогічна споруда в сусідньому Дніпрі, у районі станції Горяїнове, мала лише 45 метрів. За наявними даними, кам'янська вежа була найвищою конструкцією такого типу в тогочасній Україні — факт, який, за словами Шрамка, союзні центральні ЗМІ чомусь оминали увагою, тоді як республіканська преса писала про неї охоче.
Вежа була лише вершиною значно більшого проєкту — аероклубу імені льотчика Василя Молокова, одного з перших Героїв Радянського Союзу, який разом із Миколою Каманіним відзначився під час порятунку челюскінців у 1934 році. Саме на честь цього візиту до Кам'янського й вирішили відкрити місцевий аероклуб.
Льотне поле розташували в районі сучасного залізничного вокзалу, а під адміністративні та навчальні приміщення міська влада 1935 року передала клубу будівлю закритої синагоги Савійського — рішення про закриття культового закладу ухвалив Секретаріат Всеукраїнського ЦВК. У цокольному поверсі колишньої синагоги курсанти вивчали будову літака на розібраному навчальному У-2, нагорі розташовувався клас штурманської підготовки. Парашутна станція, де курсанти вчилися вкладати парашути перед стрибками з вежі, стояла окремо.
Читайте також: Цікавинки Кам'янського: крила нашого міста
12 травня 1936 року відбувся перший великий випуск клубу: 25 пілотів, 30 парашутистів і 200 планеристів здобули путівку в небо. Серед випускників — легендарні льотчики-герої Другої світової війни: Володимир Дригін, Сергій Левчук, Іван Степаненко (двічі Герой Радянського Союзу), Микола Логвиненко та Ганна Худякова. Ім'ям ще одного випускника, Івана Сачка, довгий час була названа вулиця в центрі міста.
Це саме та частина історії, яку рідко розповідають поряд із фотографіями вежі, — і вона варта окремої уваги. Першим начальником аероклубу був Михайло Маркін, якого зняли з посади й виключили з партії ще 1936 року за відмову розкидати з літаків передвиборчі листівки — офіційно через "брак пального". Його наступником став професійний льотчик, капітан Федір Чухачов.
За архівними документами Дніпропетровського обласного державного архіву (ГАДО, ф. 19, оп. 2, спр. 684), восени 1937 року — на хвилі репресій проти партійного й радянського активу Дніпродзержинська — Чухачова звинуватили в "зв'язках з ворогами народу" через родинні стосунки: його тестя й шурина заарештували органи НКВС за звинуваченням у шпигунстві (обох розстріляли у грудні 1937-го). 14 листопада 1937 року бюро Дніпродзержинського міськкому одноголосно підтвердило виключення Чухачова з партії — і серед тих, хто виступав на цьому засіданні, за тими самими архівними протоколами, був Леонід Брежнєв, на той час — партійний функціонер у Дніпродзержинську, а в майбутньому — керівник СРСР. Чухачова одразу звільнили з посади; на фронт він усе ж пішов і повернувся з війни з орденом Червоної Зірки, а помер 1954 року в тому ж місті, з якого його колись вигнали.
Після війни вежа з навчального тренажера перетворилася на найпопулярніший атракціон міського парку: за невелику плату стрибнути з парашутом, закріпленим на тросі, міг будь-хто охочий. До кінця 1950-х механізм почав зношуватися — і це породило свою міську "легенду про качелі". За спогадами старожилів, важчі стрибуни спускалися без проблем, а от легша вага дівчат чи підлітків нерідко "заклинювала" систему: людина зависала між небом і землею на 10–15 хвилин, поки оператор вручну не розблоковував трос. Бажання стрибати вдруге після такого "бонусу" з'являлося далеко не в усіх.
Офіційною причиною демонтажу вважають технічну зношеність конструкції та трагічний випадок — загибель підлітка, який зірвався з вежі під час стрибка. А от із роком демонтажу джерела розходяться: усні спогади мешканців і низка попередніх публікацій називають орієнтовно 1967-й, тоді як Центральна бібліотека Кам'янського в офіційній довідці про історію парку вказує на "1970-ті роки". Точну дату, судячи з усього, сьогодні вже ніхто не назве напевно.
Сам процес демонтажу описав мешканець міста Олександр Коваль у спогадах, опублікованих на сторінці музею історії ДМК: конструкцію не підривали, а акуратно підрізали дві опорні "ноги", вварили шарніри, підрізали ще дві опори — і повалили трактором. За словами очевидця, від удару 75-метрової конструкції об землю "будинки навколо парку підстрибнули". Метал відправили на переплавку.
На місці вежі згодом облаштували велику клумбу — вхід до парку саме з цього боку раніше йшов із колишнього проспекту Пеліна..
Сама вежа не збереглася ніде, крім старих фотографій і спогадів старожилів. Але історія парашутної вежі залишається однією з найцікавіших сторінок довоєнного Кам'янського — не лише як розповідь про втрачену архітектурну домінанту, а і як дзеркало епохи з усіма її контрастами: авіаційною романтикою, ентузіазмом заводу-мецената і тінню репресій, яка не обходила стороною навіть аероклуб.
Матеріал підготовлено на основі відкритих архівних даних, офіційної довідки Центральної бібліотеки Кам'янського, попередніх публікацій нашого видання та спогадів мешканців міста.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
5 жовтня 2026
