Навіщо Путіну шпигуни, якщо є львівські комунальники?
«Львівводоканал» вирішив не обтяжувати себе банальним пошуком у Google і спокійно довірив реконструкцію головних каналізаційних резервуарів конторі, чиї засновники десятиліттями будують профільні заводи під Калугою та виступають на водних конгресах у Москві поруч із функціонерами «Альфа-Груп»
Коли ж журналісти видання NGL.media поцікавилися, чому карти критичної інфраструктури під час війни опинилися в руках людей із калузьким бізнес-корінням, очільники водоканалу традиційно розвели руками — мовляв, користуватися пошуковими системами в посадові обов’язки тендерного комітету не входить.
Комунальне підприємство Львівської міськради доручило розробити проект реконструкції частини міських очисних споруд харківській компанії «Інтехінжиніринг», власник якої Михайло Тіц є багаторічним засновником російських фірм. Його давній бізнес-партнер Юрій Мешенгіссер після повномасштабного вторгнення не лише зберіг російську компанію, а й значно розширив її діяльність.
Фактично конфіденційна технічна інформація про критичну інфраструктуру мільйонного міста опинилася в руках людей, які мають тісні зв’язки з росіянами і, не виключено, зі спецслужбами РФ. І все це відбувається на тлі регулярних російських погроз знищити критичну інфраструктуру українських міст.
NGL.media стало відомо про цю ситуацію ще чотири місяці тому, але на прохання спецслужб, які також зацікавились угодами «Львівводоканалу», притримували цю публікацію. За цей час ми знайшли підтвердження того, що львівські комунальники неодноразово допускали до роботи сумнівних підрядників – масштабний проект будівництва у Львові біогазової станції реалізує компанія, давні звʼязки якої також ведуть у Росію та Білорусь.
Минулого року комунальне підприємство Львівської міськради «Львівводоканал» замовило три проекти реконструкції аеротенків на міських очисних спорудах . Аеротенки – це бетонні резервуари, куди після первинної очистки потрапляє вода з каналізаційних стоків. Це фактично основа всього процесу очищення стічних вод.
Як працюють очисні споруди у Львові
Очисні споруди у Львові збудували у 1960-70-х роках. Вони складаються з двох комплексів – механічної та біологічної очистки. Механічна передбачає видалення твердих часток завдяки решіткам, після чого вода потрапляє на первинні відстійники, де відділяються залишки речовин й жири.
На біологічній стадії органічне сміття розкладають мікроорганізми в аеротенках. Потім вода проходить через вторинні відстійники, де мул осідає й відділяється від води, а вже очищену воду скидають у річку Полтва.
У такий спосіб у Львові щодоби очищають приблизно 400 тис. м³ стічних вод.
В усіх трьох випадках переможцем стало приватне підприємство «Інтехінжиніринг», яке отримало підрядів на загальну суму 8,2 млн грн. Компанія зареєстрована в Харкові у 2018 році і з того часу жодного разу не брала участі в державних закупівлях. Три підряди від «Львівводоканалу» стали першими в історії компанії бюджетними замовленнями.
Директором і власником «Інтехінжинірингу» є 70-річний харківʼянин Михайло Тіц, який багато років працював у сфері водовідведення і каналізування. Він досі вказаний як один із співзасновників українського консорціуму НВФ «Екополімер» і був заступником директора цієї компанії. Серед теперішніх працівників «Інтехінжинірингу» вказані колишні співробітники «Екополімеру» – наприклад, головний інженер Денис Мартинов.
НВФ «Екополімер» понад 30 років працював паралельно як в Україні, так і в Росії. Фактично це був спільний російсько-український консорціум, при чому російська частина «Екополімеру» була значно потужніша за українську. По суті, в Україні працювали лише інженери-проектувальники, а завод, де виготовляли обладнання для очисних споруд, працював у Калузькій області РФ. І працює там досі.
Для розділення діяльності в Україні та Росії були створені різні юридичні особи «Екополімеру», хоча вони мали спільних засновників – Михайла Тіца, Валентину Щетініну та Дмитра Галича. Основна частка у цьому бізнесі належала харківському підприємцю Юрію Мешенгіссеру.
Що відомо про діяльність «Екополімеру» в Україні
Компанія працює з 1991 року і спеціалізується на виробництві різного обладнання для водовідведення. Її засновником і багаторічним президентом є Юрій Мешенгіссер.
Компанія роками брала участь у державних закупівлях для комунальних підприємств, зокрема виготовляла проекти чи обладнання для водоканалів Києва, Броварів і Ковеля. Серед іншого, «Екополімер» постачав систему аерації для «Луцькводоканалу» та розробляв проект реконструкції очисних у Чернівцях.
В контактних даних деяких документів, які долучали до закупівель, часто фігурувала пошта з російським доменом, а патенти на певні винаходи реєстрували спільно на українських і російських інженерів.
Після російського вторгнення у 2022 році «Екополімер», схоже, почала згортати діяльність в Україні. Корпоративний сайт не працює, соцмережі не активні, а кількість офіційно зареєстрованих працівників, за даними YouControl, скоротилася зі 105 до чотирьох. Проте формально українська компанія досі не ліквідована.
Натомість у Росії в «Екополімеру» справи йдуть значно краще – наприклад, у 2024 році компанія звітувала про тестування обладнання на Липецьку, а у 2025 – монтувала обладнання для очисних споруд в Красноярську. Щоправда, тепер російська гілка «Екополімеру» дедалі частіше працює під брендом «Май проект» – дочірньої компанії, яка у 2022 році разом з «Екополімером» увійшла до групи компаній «Поліпластик» впливового російського бізнесмена Мірона Горіловського .
При цьому Михайло Тіц досі залишається спізасновником двох російських компаній «Екополімеру». Сам Михайло Тіц заявив NGL.media, що з 2022 року він не є співзасновником жодних російських фірм, але дані з російських реєстрів свідчать про протилежне.
Багаторічним бізнес-партнером Михайла Тіца є 70-річний Юрій Мешенгіссер. Йому все ще належать найбільші частки українського «Екополімеру», а також українське ТОВ «Видавничий дім “Вокруг Цвета”».
У 2022 році Київська окружна прокуратура Харкова розпочала розслідування діяльності компаній, бенефіціари яких мають російське громадянство. З ухвали Київського райсуду Харкова випливає, що Юрій Мешенгіссер має російське громадянство .
Повномасштабне вторгнення майже ніяк не вплинуло на російський бізнес Мешенгіссера. Навпаки, йому навіть вдалось масштабуватись.
До 2023 року він був зареєстрований у Москві як приватний підприємець, а також досі числиться серед засновників російського видавництва «Вокруг Цвета», що видає профільний журнал «Водоснабжение и санитарная техника».
Юрій Мешенгіссер й надалі регулярно їздить до Росії та бере участь у публічних заходах. Наприклад, у вересні 2022 року він відвідав виставку водних технологій EcwaExpo 2022 у Москві, у 2025 – засвітився на події російської спілки «Інженери живої води», а у 2026 – знову був присутній на профільній виставці.
Юрій Мешенгіссер (зліва) під час VI Всеросійського водного конгресу, який відбувся у червні 2022 року в Москві (фото прес-служби російської компанії «Полипластик»)
NGL.media також вдалось зʼясувати, що Мешенгіссер не лише багато років очолював російсько-український консорціум, який регулярно працював із критичною інфраструктурою російських та українських водоканалів, а й представлявся технічним директором групи «Росводоканал», що входить до складу «Альфа-Груп» , і є однією з найбільших у Росії водопостачальних компаній. Юрій Мешенгіссер не відповів на запит NGL.media про коментар.
Михайло Тіц запевнив NGL.media, що не спілкується з Юрієм Мешенгіссером. Він також стверджує, що зараз живе разом з сім’єю на Львівщині, проте він особистої зустрічі з журналістами відмовився. Судячи з його соцмереж, принаймні у 2024 році Михайло Тіц мешкав у Швейцарії і навіть брав участь у акції на підтримку України. NGL.media не вдалось знайти підтвердження того, що він переїхав на Львівщину.
Михайло Тіц позує з плакатом «Путін, забирайся з України» на мітингу у швейцарському в Берні, 24 лютого 2024 року (фото Facebook)
Повірити у те, що Михайло Тіц не підтримує стосунків зі своїм близьким бізнес-партнером, складно. Він регулярно публікує у соцмережах ностальгійні фотографії та відео зі старих корпоративів «Екоплімеру», де він позує поруч із Юрієм Мешенгіссером та російськими бізнес-партнерами.
Михайло Тіц (справа) з директором російського «Май проекта» Ніколаєм Фуртаєвим на корпоративі «Екополімеру» у 2015 році в Харкові (скріншот з відео)
Попри те, що «Екополімер» ніколи офіційно не співпрацював з «Львівводоканалом», компанія демонструвала зацікавленість львівськими очисними спорудами ще у 2018 році. Ймовірно «Екополімер» хотів взяти участь у амбітному проекті з будівництва у Львові біогазової станції.
Що відомо про цей проект?
Ключовим проектом модернізації львівських очисних споруд є будівництво біогазової установки, яка зможе переробляти накопичений після відстійників осад та перетворювати його на електричну і теплову енергію.
Вироблена електроенергія мала б покривати 60% потреб водоканалу, а теплова енергія – 100% потреб в опаленні. На першому етапі біогазова станція має переробляти до 90 тонн мулу на добу, а згодом – до 120 тонн.
Інвестора під цей проект шукали кілька років. У 2016 році «Львівводоканал» знайшов 31,5 млн євро на його реалізацію – 15 млн євро кредиту ЄБРР , 5 млн євро – від NEFCO і 7,5 млн євро ґранту від Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності. Ще 4 млн євро мала профінансувати Львівська міська рада.
Наприкінці 2020 року «Львівводоканал» уклав угоду про виконання робіт із словенсько-норвезьким консорціумом RIKO-CAMBI.
Приблизно тоді ж, коли міськрада обрала підрядником будівництва біогазової установки словенсько-норвезький консорціум RIKO-CAMBI, колишній топ-менеджер «Екополімеру» Сергій Зброх перейшов на роботу в RIKO, де до 2023 року очолював біогазовий проект. Зараз Сергій Зброх є технічним радником в Україні корпорації NEFCO, яка співфінансує будівництво. На запитання NGL.media Сергій Зброх не відповів.
Компанія RIKO хоч і зареєстрована в Словенії, багато років працювала в Росії та Білорусі. Контракт із «Ль
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 жовтня 2026
