Герої поруч: історія захисника, працівника ПАЕС Максима Ганжі
Серед тих, кого першого жовтня вітали з Днем захисників і захисниць, – атомник Максим Ганжа. На Південноукраїнську АЕС хлопець влаштувався цього літа після демобілізації. Працює в цеху з ремонту реакторного устаткування енергоремонтного підрозділу. Нині йому 22 роки. На війну він пішов у 19.
До колективу південноукраїнських атомників Максим Ганжа долучився на початку цього літа. До війська вступив у 2023 році. На війні бойовий медик із Південноукраїнська рятував життя побратимів. У дев’ятнадцять років він зміг здолати спротив рідних і близьких, переконав у своїх серйозних намірах працівників територіального центру комплектування.
«Тоді мої друзі потрапили в полон. Я зрозумів, що їм потрібна допомога та медики. На той момент я вже пройшов курси першої допомоги у мальтійців і мав мінімальну базу: міг надавати першу домедичну допомогу, інтубувати, проводити серцево-легеневу реанімацію. Я вирішив, що цих знань мені достатньо, аби рятувати хлопців», – пояснює Максим.
Війна застала Максима вдома. Саме того дня він планував їхати до Одеси, де на той час навчався. Зважаючи на обставини, диплом хлопець захищав уже з окопу. З перших днів повномасштабного вторгнення він почав шукати застосування власним силам і навичкам. Волонтерив, вступив до ТрО та збирався на війну, попри те, що призовний вік на той час був 27 років.
У 2023-му хлопець втілив свої плани в життя. Вийшло дещо не так, як замислював. Замість 36-ої бригади морської піхоти він опинився у 214-му батальйоні «OPFOR». Підписав контракт і полетів на навчання до Британії. Попри бажання служити медиком, Максима записали у штурмовики, проте доля вирішила, що його місце все ж там, де потрібна медична допомога.
«Коли пішов другий тиждень навчання, я пошкодив ногу і не міг займатися разом з усіма. У той час я познайомився з інструкторкою з тактичної медицини. Її звали Елісон. Вона почала мене вчити як проводити голкові декомпресії, інтубацію, зупиняти масивні кровотечі, як відрізнити їх від звичайних», – згадує наш співрозмовник.
З цим багажем знань, але в ролі гранатометника, молодий захисник опинився на передовій під Бахмутом. Він не приховує – було страшно, проте сил додавала думка, що побратимам потрібна його допомога. Вже тоді паралельно з основним завданням він виконував функції бойового медика. Пізніше хлопця призначили стрільцем-санітаром, а згодом він став головним медиком роти. Про сміливість, відданість і вмотивованість Максима говорить і нагорода Головнокомандувача Залужного. 14 жовтня 2023 року наш земляк був відзначений почесним нагрудним знаком «За збережене життя». Недаремно, адже таких випадків, як тоді, на його бойовому шляху було чимало.
Свою роботу «Дорі» (а це позивний Максима, який він отримав ще в Британії) виконував навіть тоді, коли довелося надавати медичну допомогу ворогу. Він каже: у той момент думав лише про те, що врятоване життя росіянина – це шанс витягнути з полону когось зі своїх.
На запитання про найважливіші якості для медика на війні, хлопець назвав здатність зберігати холодний розум, а ще – людяність. Саме вона відчувається в ньому найбільше з моменту першого знайомства. Воно, до речі, відбулося в музеї. До Дня української музики хлопець заспівав у складі дуету. Крім того, він є учасником народного камерного хору «Ренесанс», який працює на базі Палацу культури «Енергетик» філії «ВП ПАЕС», та й загалом пісня з Максимом із дитинства. Навіть поранених побратимів евакуює під музику.
Найважче на війні – втрачати друзів, говорить Максим. Влітку 2024 року на Курахівському напрямку він пережив загибель найближчого товариша. Цей і багато інших моментів призвели до психічного та морального виснаження, а потім – демобілізації. Максим працевлаштувався на Південноукраїнську АЕС до енергоремонтного підрозділу. У ньому планує працювати й надалі, але вже… після війни. Він ухвалив рішення знову повернутися на фронт:
«Робота з арматурою на атомній станції нагадує хірургічний процес. Розкриваєш, дістаєш те, що зламалось, і ремонтуєш. Так само в хірургії. Тобі треба розкрити рану, дістати уламок і знову зашити. Для мене це стало якимось флешбеком чи дежавю. Мене не покидають думки, що в цей час, поки я ремонтую арматуру, я міг би рятувати комусь життя. Мене мучить совість».
У свій батальйон Максим повертається ще з одним переконанням. Коли потрапив до колективу Південноукраїнської АЕС, він побачив, скільки на підприємстві роблять для Перемоги. Хлопець і сам не раз звертався по допомогу для свого підрозділу, але тепер пересвідчився на власному досвіді, що байдужих серед атомників немає.
Нагадаємо, раніше повідомлялося, що на ПАЕС проведено тренування з радіаційної розвідки за допомогою мобільної лабораторії.
Також на Південноукраїнській атомній електростанції працювала Рада фахівців з електротехнічного обладнання (РФЕО) АТ «НАЕК «Енергоатом».
- Останні
- Популярні
Новини по днях
1 жовтня 2026
