Житло і робота: що зупиняє 75 тисяч херсонців від евакуації
Зображення: Вгору
Приблизно 75 тисяч людей проживали в Херсонській громаді станом на лютий 2026 року, з них понад 63 тисячі, у самому Херсоні, за даними Херсонської міської військової адміністрації. Попри тривалу евакуацію, питання житла, доходу, працевлаштування та адаптації на новому місці залишаються головними перешкодами для тих, хто вимушений залишити небезпечні території.
Координаторка Громадського центру Українського Червоного Хреста у Херсоні Наталія Шатілова та проєктний менеджер громадської організації «Сильні Бо Вільні» Олександр Гончар обговорили ці проблеми з виданням «Вгору». За словами Шатілової, люди часто звертаються за допомогою через погіршення безпекової ситуації, але погоджуються на евакуацію лише тоді, коли небезпека стає критичною. Основною причиною є невизначеність після виїзду, адже люди залишають дім лише з однією валізою, і їм доводиться починати життя з чистого аркуша. Люди виїжджають фактично з однією валізою. Треба починати життя в буквальному сенсі з чистого аркуша, говорить Шатілова.
У транзитних центрах евакуйовані перебувають від кількох днів до тижня, а в місцях тимчасового проживання, з якими працюють волонтери, до 21 дня. За цей час родини мають знайти довготривале житло, оформити документи та виплати, організувати медичну допомогу та визначити джерела доходу. Найближчим великим містом, куди переїжджають херсонці, є Миколаїв. Проте оренда житла там часто становить від 15 до 45 тисяч гривень на місяць, що перевищує можливості багатьох родин.
Державна допомога на проживання для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) становить 2 тисячі гривень на дорослу людину та 3 тисячі на дитину або особу з інвалідністю. Цю допомогу отримують родини, що відповідають встановленим критеріям, і для більшості нових заявників її призначають на шість місяців. Навіть сукупні виплати родині не покривають витрат на оренду надовго.
Проблемою також є працевлаштування. Наталія Шатілова зазначає, що роботодавці нерідко очікують готових фахівців із досвідом, хоча евакуйовані можуть потребувати перенавчання або часу на адаптацію. Центри зайнятості пропонують вакансії з житлом, але таке розміщення часто розраховане лише на одного працівника, а не на його родину. Шатілова підкреслює: У людей є певний досвід, навички й освіта, а далі їх можна донавчати. Якщо чекати лише готових фахівців, людині після евакуації буде дуже складно працевлаштуватися.
Через ці причини для частини людей залишатися у власному житлі, навіть під обстрілами, здається передбачуванішим рішенням, ніж переїзд без зрозумілого плану. У Херсоні вони знають, де отримати допомогу, мають сусідів, знайомих, а іноді й роботу або власне господарство. Наталія Шатілова пояснює: Людям емоційно й фінансово безпечніше залишатися в Херсоні під обстрілами, ніж виїжджати невідомо куди з великими питаннями щодо подальшої долі родини.
Громадські та благодійні організації можуть швидко реагувати на окремі запити, наприклад, організувати транспорт, знайти тимчасове житло, передати потреби донорам або допомогти з документами. Проте вони не здатні самостійно створити систему довготривалого розселення, працевлаштування та соціального супроводу в кількох областях. Наталія Шатілова вважає, що відповідальність мають розділити військові адміністрації, центральні органи виконавчої влади, народні депутати, приймаючі громади та громадський сектор.
Місцеві адміністрації можуть збирати інформацію про людей у небезпечних районах, повідомляти про евакуацію та координувати роботу на місці. Натомість програма, яка поєднає виїзд із Херсона з розселенням і підтримкою в іншій області, потребує державного рівня. Шатілова наголошує: Це не робота однієї ланки. Треба поєднати неурядові організації, місцеву владу, депутатський корпус і профільне міністерство. Тоді це справді працюватиме.
Олександр Гончар підтримує думку, що без зовнішнього фінансування громада не зможе забезпечити всіх евакуйованих належними умовами. Водночас він вважає важливим прямо говорити людям про ризики майбутньої зими. Після російських атак на енергетичну інфраструктуру влада попереджала, що гарантувати роботу Херсонської ТЕЦ та інших об’єктів у звичному режимі неможливо, а ремонтні роботи через обстріли суттєво ускладнені. Людям треба говорити не те, що вони хотіли б почути, а те, що є насправді й до чого потрібно бути готовими. Але вони не хочуть їхати в нікуди, говорить Гончар.
Після погіршення ситуації з теплопостачанням масового виїзду з міста не зафіксували, повідомили співрозмовники «Вгору». Частина родин вивозить дітей до родичів або шукає житло хоча б на зиму. Інші готуються залишатися, купуючи спальні мішки, ковдри, печі, запасаючи продукти та паливо. Шатілова пов’язує це з досвідом окупації та перших місяців після звільнення, коли в місті тривалий час не було базових послуг. Пережите дає людям відчуття, що вони зможуть витримати й наступну кризу.
Проте безпекова й інфраструктурна ситуація не поліпшується, тому волонтери радять за можливості виїхати хоча б на зиму. Найгостріше питання стосується людей у зонах обов’язкової евакуації, особливо поблизу Дніпра, де інтенсивність російських атак вища. Частина мешканців продовжує там жити, хоча робота швидкої допомоги, пожежників та інших служб у цих районах обмежена через небезпеку.
Олександр Гончар пропонує насамперед зосередити ресурси на маломобільних людях і тих, хто потребує постійного догляду. Для них недостатньо просто знайти транспорт, необхідно заздалегідь визначити місце проживання, медичний і соціальний супровід, а також людей, які допоможуть адаптуватися в приймаючій громаді. Гончар пояснює: Потрібно показати людині, що є місце, де її приймуть і де вона зможе отримувати допомогу. Люди бояться їхати в нікуди, бо не мають картини, як виглядатиме їхнє життя після виїзду.
Водночас відкладати рішення до останнього небезпечно не лише для самої людини, а й для евакуаційних екіпажів, які змушені заїжджати під обстріли та атаки дронів. Наталія Шатілова наголошує: Якщо ви вже думаєте про виїзд, не треба чекати критичної ситуації. Це смертельний ризик і для вас, і для людей, які будуть за вами їхати.
У Миколаєві на обліку перебуває 26 017 переселенців з Херсонщини, від початку року вони звернулися по допомогу 5 443 рази.
На 21 вересня 2026 року 6746 дітей на Херсонщині мають статус ВПО, найбільше у Великоолександрівській громаді, повідомили в ОВА.
В окупованих Олешках Херсонської області на вересень 2026 року може залишатися близько 2 тисяч жителів, але точна цифра невідома через окупацію та обстріли.
За матеріалами: Вгору
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 вересня 2026
