“Музейна справа ‒ це кропітка робота, яка не завершується ніколи”: як Станіславська громада зберігає свою історію онлайн
Війна змусила тисячі жителів Херсонщини залишити рідні домівки, а разом із ними під загрозою опинилися родинні архіви, музейні експозиції та матеріальні свідчення історії громад. У Станіславській громаді вирішили зберігати пам’ять у цифровому форматі.У 2025 році запрацював віртуальний Музей Станіславської громади, який об’єднав історичні матеріали про Станіслав, Широку Балку, Олександрівку та Софіївку.Серед експонатів ‒ старовинні фотографії, карти, документи, археологічні знахідки, гравюри, історичні нариси та матеріали з родинних архівів. Частина експозиції сформована завдяки співпраці з краєзнавцями та музеями Херсонщини й Миколаївщини.Про те, як виникла ідея створення онлайн-музею, з якими труднощами довелося зіткнутися під час війни та чому цифрове збереження історії стало необхідністю, ми поспілкувалася з однією з ініціаторів створення музею Валентиною Чумаченко.‒ Якою була краєзнавча робота у Станіславській громаді до початку повномасштабної війни?‒ До війни у кожній зі шкіл громади діяли музеї або музейні кімнати. Там школярі могли знайомитися з історією своїх сіл, дізнаватися, як громада переживала визначні події різних історичних періодів, а також про видатних людей ‒ вихідців із рідного краю, чиї досягнення отримали загальне визнання.Паралельно свою пошукову роботу проводили місцеві краєзнавці. Серед них ‒ Олександр Голобородько, Сергій Корнієнко, Олег Марчук, Микола Петренко та інші. Вони досліджували історію населених пунктів, працювали з архівними матеріалами та ділилися результатами своїх пошуків у соціальних мережах.Тобто до війни вже існувала певна база людей і матеріалів, на яку можна було спиратися.‒ Коли виникла ідея створити саме віртуальний музей?‒ Ідея виникла з прагнення зберегти, оцифрувати та популяризувати багату історичну й культурну спадщину громади в умовах війни. Ми розуміли, що матеріальні експозиції можуть бути знищені, пошкоджені або втрачені. Водночас багато мешканців громади вимушено залишили свої домівки. Люди опинилися в різних містах України та за кордоном. Тому виникла потреба створити відкритий цифровий простір, який дозволив би зберегти історичні матеріали та зробити їх доступними незалежно від того, де фізично перебуває людина.Фактично, музей мав виконувати дві важливі функції: зберігати пам’ять і повертати людей до свого коріння, навіть якщо вони зараз далеко від дому.‒ Хто допоміг втілити цю ідею?‒ Офіційна ініціатива зі створення та запуску Музею Станіславської громади була реалізована у 2025 році за сприяння відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Станіславської сільської ради. Саме відділ виступив головним ініціатором та організатором розробки вебсайту музею.Безпосередньо над наповненням і концепцією сайту працювали В’ячеслав Ніколенко та я. Ми визначали напрямки роботи музею, його структуру, будову сайту, підбирали шрифти та формували загальну концепцію. Символом музею обрали зображення Хаблівського маяка. Над його стилізацією працювали Катерина Лелеко та Наталя Чумаченко.Нас багато консультував відомий херсонський краєзнавець Сергій Дяченко. Я й досі пам’ятаю його слова: “Музейна справа ‒ це кропітка робота, яка не завершується ніколи”.Це справді так. Велику вдячність хочеться висловити місцевим краєзнавцям ‒ Олександру Голобородьку, Сергію Корнієнку, Олегу Марчуку, Миколі Петренку та іншим. Також долучилися В’ячеслав Гребенюк та Андрій Пилипченко. Вони не лише надавали матеріали, а й писали цілі статті для музею.Важливою була також інформаційна підтримка Департаменту реалізації гуманітарної політики ХОДА та партнерських закладів, зокрема Херсонського і Миколаївського краєзнавчих музеїв, Білозерського районного музею імені Дмитра Багалія.‒ Скільки часу зайняла підготовка музею?Підготовка сайту до офіційного відкриття тривала близько семи місяців. Увесь цей час музей фактично створювався дистанційно. Це одна з головних особливостей і водночас складнощів проєкту.Громада перебувала в умовах війни, була оголошена евакуація цивільного населення. Люди роз’їхалися. Зустрітися зі старожилами, переглянути сімейні архіви, забрати старі фотографії стало набагато складніше. До того ж багато родин втратили свої архіви. А шкільні музеї громади фактично повністю втратили свої експозиції. Тому ми працювали з тим, що вдалося зберегти, знайти та оцифрувати.‒ Що сьогодні можна побачити у віртуальному музеї?‒ Музей охоплює історію Станіслава, Широкої Балки, Олександрівки та Софіївки. Тут представлені матеріали про заснування та розвиток населених пунктів – від античних поселень і козацьких переправ до подій XIX–XX століть і сучасної історії.Є унікальні світлини кінця XIX ‒ початку XX століття. Наприклад, фотографії Станіславського народного театру 1920-х років, знімки кузні у Станіславі до 1914 року, давніх млинів в Олександрівці та Широкій Балці, місцевих храмів.Окремий пласт ‒ старовинні картографічні джерела 1803, 1853, 1863, 1913 та 1914 років, зокрема план Станіславського городища. Також представлені давні гравюри, ілюстрації та зображення археологічних знахідок.‒ Звідки надходили ці матеріали?‒ Джерел було багато. Передусім це родинні архіви мешканців громади. Люди ділилися фотографіями, документами, спогадами та іншими матеріалами, які зберігалися в їхніх сім’ях.Другий напрям ‒ співпраця з музеями. Частина фотографій та зображень артефактів була отримана з оцифрованих фондів музеїв, які фізично продовжують працювати.Ми також використовували друковані та архівні джерела, історичні публікації, регіональні дослідження, матеріали “Записок Одеського товариства історії та старожитностей”. Окремий внесок зробили місцеві фотографи та краєзнавці. До фотоархіву увійшли, зокрема, сучасні та пейзажні фотографії Олега Марчука, Наталії Побережної, Ніни Понякіної та інших мешканців.І цей процес не завершений. Збір матеріалів триває постійно.‒ Хто сьогодні відповідає за роботу музею?‒ За наповнення та роботу музею відповідає відділ освіти, культури, молоді, спорту та туризму Станіславської сільської ради. Вже розроблений план подальшого розвитку музею. У ньому йдеться про розширення наявних та створення нових розділів, присвячених нематеріальній культурній спадщині Станіславської громади, традиційним ремеслам і декоративно-прикладному мистецтву.‒ Як повномасштабна війна змінила ваше ставлення до збереження історії громади?‒ Війна дуже чітко показала, наскільки необхідним є такий музей. Ми бачимо, як руйнуються будівлі, музеї, архіви, як люди втрачають родинні фотографії та документи. Водночас окупація та війна загалом продемонстували, наскільки важливо зберігати власну історичну пам’ять.Історія Станіславщини набагато давніша за ті імперські наративи, які десятиліттями намагалися пояснювати походження населених пунктів Півдня України.Наша територія зберігає свідчення давніх античних поселень, козацьку спадщину, пам’ять про набіги та війни, складні події ХХ століття, Голодомори, Другу світову війну, окупацію 2022 року. У різні періоди люди ризикували життям, щоб зберегти свою ідентичність. І сьогодні наше завдання ‒ зберегти пам’ять про них.‒ Які переваги віртуального музею у порівнянні з традиційним?‒ Найперше ‒ доступністю. Щоб відвідати традиційний музей, потрібно фізично прийти до нього. Онлайн-музей доступний 24/7 з будь-якої точки світу.Для Станіславської громади це особливо важливо, адже багато її мешканців зараз перебувають далеко від дому. Ще одна перевага ‒ можливість швидко поповнювати експозицію. Нові фотографії, документи та статті можна додавати без необхідності змінювати фізичну експозицію.В одному цифровому просторі також можна поєднати матеріали, які фізично знаходяться в різних музеях і приватних архівах. Наприклад, археологічна знахідка може зберігатися в одному музеї, фотографія ‒ у родинному архіві, а історичний документ ‒ в іншому. У цифровому музеї вони можуть бути представлені поруч. І головне ‒ до його створення може долучитися сама громада.‒ Для кого передусім створений музей?‒ Передусім ‒ для всіх жителів, уродженців та друзів Станіславської громади, незалежно від того, де вони зараз перебувають. Для дітей та молоді це ще й освітній ресурс. Вони можуть вивчати історію своїх населених пунктів через фотографії, карти, документи та історичні нариси.Молодь також може бути не лише відвідувачами, а й співтворцями музею ‒ шукати старі фотографії, записувати родинні історії, збирати спогади старших поколінь. Для людей, які були змушені виїхати з Херсонщини, музей може стати своєрідним містком із рідним домом. А для людей з інших регіонів України та світу ‒ можливістю дізнатися більше про історію Півдня України.‒ Чи є серед експонатів історія, яка особисто для вас найкраще передає характер Станіславської громади?‒ Для мене це фотографія Станіславського народного театру 1920-х років. Це дуже промовистий документ свого часу. 1920-ті роки були складним періодом для Півдня України. Люди жили в умовах бідності та нестабільності. Але навіть тоді мешканці Станіслава знаходили сили й натхнення створювати театр, готувати костюми, ставити вистави, займатися мистецтвом.У той самий період у Станіславі встановлювали пам’ятник Тарасові Шевченку. Для мене ця фотографія ‒ про стійкість, спільнотність і свободу духу.Вона показує, що Станіславська громада ‒ це не лише природна чи археологічна спадщина. Передусім це люди ‒ сильні, талановиті, згуртовані та віддані своїй землі.‒ Яким ви хотіли б бачити музей через п’ять років?‒ Хотілося б, щоб він став значно більшим і багатшим на автентичні матеріали. Мрію про створення віртуальних 3D-турів громадою, залучення більшої кількості авторів, нових дослідників та мешканців.Окремий великий розділ має бути присвячений сучасній війні. Хотілося б, щоб там була збережена пам’ять про кожного полеглого захисника і захисницю, пов’язаних із громадою. Музей має розвиватися разом із громадою та її історією.‒ Наскільки ефективним може стати цифрове документування для збереження культурної спадщини регіону?‒ Наразі фізична спадщина перебуває під загрозою. Цифрові копії документів, фотографій та інших матеріалів не можуть замінити оригінал, але
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 вересня 2026
