Наче маленький тропічний птах, але живе поруч із нами: хто такий щиглик
Червона «маска» навколо дзьоба, чорно-біла голова, тепла коричнева спинка і така яскрава жовта смуга на крилах, що її добре видно навіть у польоті. Цього невеликого красеня сфотографував у Бердичеві В’ячеслав Міщенко. На фото — щиглик звичайний, один із найяскравіших птахів, яких можна зустріти на Житомирщині просто у саду, парку чи на околиці міста.
Щиглик, або Carduelis carduelis, належить до родини в’юркових. Він зовсім невеликий — приблизно 12 сантиметрів завдовжки, тобто розміром із невеликого горобця. Але за забарвленням переплутати дорослого щиглика з іншими нашими птахами досить складно.
За даними Центру даних з біорізноманіття Державного природознавчого музею НАН України, щиглик трапляється по всій Україні. Його можна побачити у листяних і мішаних лісах, садах, парках та населених пунктах.
Найпомітніша риса дорослого щиглика — червоне пір’я навколо дзьоба. Позаду нього йдуть білі щоки та чорна верхівка голови. На чорних крилах проходить широка жовта смуга, яка під час польоту перетворюється на яскравий спалах.
Саме ця жовта смуга допомагає впізнати навіть молодого щиглика. Молоді птахи ще не мають знаменитої червоної «маски» і виглядають значно скромніше, але жовті ділянки на крилах у них уже помітні.
На фото В’ячеслава Міщенка добре видно ще одну особливість — довгий тонкий дзьоб. Він потрібен щиглику не випадково.
Щиглик — великий любитель насіння. Особливо йому подобаються рослини, які люди часто вважають звичайними бур’янами.
Чортополох, будяк, кульбаба, осот та інші рослини з дрібним насінням для щиглика — справжня їдальня. Тонким дзьобом птах вправно дістає насінини навіть із колючих сухих суцвіть.
Саме тому восени щигликів нерідко можна побачити не в густому лісі, а на узліссі, пустирі, біля дороги чи на полі, де залишилися сухі високі трави.
У раціоні є й комахи. Особливо важливими вони стають у теплий період та під час вигодовування пташенят. Британське Королівське товариство захисту птахів також відзначає насіння як основу раціону щигликів, а влітку — і комах.
Ось тут відповідь цікавіша за просте «так» або «ні».
В Україні щиглик має одразу три статуси: гніздовий, перелітний і зимуючий птах. Тобто частина щигликів залишається у нас на зиму, частина кочує у пошуках корму, а деякі птахи переміщуються південніше.
Тому щиглика цілком реально зустріти на Житомирщині і в холодну пору року. Восени та взимку вони часто перестають триматися поодинці й збираються у зграйки. Так легше знаходити місця, де залишилося багато насіння.
Отже, якщо у вересні чи жовтні побачите одразу десяток маленьких птахів, які метушаться на сухому будяку або соняшниках, придивіться до крил. Яскрава жовта смуга може видати щигликів навіть здалеку.
За зовнішністю щиглик ефектний, але його голос не менш цікавий.
Пісня складається з швидких дзвінких трелей, щебетання і свистів. Українські орнітологічні довідники описують її як мелодійну й дуже різноманітну — у пісні може бути понад два десятки варіантів звуків.
Окремий поклик нагадує коротке дзвінке «п’юіть» або «чі-віт». А зграйка щигликів у польоті може буквально весь час тихенько перегукуватися.
Послухати справжні записи голосу щиглика можна у міжнародній фонотеці Xeno-canto.
Їхати у глухий ліс зовсім не обов’язково. Щиглику подобаються місця, де дерева чергуються з відкритими ділянками.
Це можуть бути міські парки, старі сади, дачні масиви, кладовища, лісосмуги, узлісся, поля та пустирі з високими сухими травами.
Тому зустріч у Бердичеві абсолютно закономірна. Для цього виду населений пункт із садами, деревами та відкритими ділянками може бути цілком комфортним місцем проживання.
До речі, це далеко не перший пернатий герой об’єктива бердичівського фотографа. Субота Онлайн раніше показувала зозулю, яку В’ячеслав Міщенко також сфотографував у Бердичеві.
На відміну від багатьох птахів, які намагаються сховатися глибоко в хащах, щиглики часто гніздяться просто на листяних або фруктових деревах.
Самка будує невелике акуратне чашоподібне гніздо з травинок, корінців, моху та рослинних волокон. Зовні воно добре маскується, тому навіть у саду люди можуть довго не здогадуватися, що над ними ростуть щиглики.
Під час гніздування самець годує самку і співає неподалік. А пташенят батьки спочатку підгодовують дрібними безхребетними, згодом переводячи їх і на рослинну їжу.
Найпростіший спосіб — іноді нічого не робити.
Якщо восени не зрізати до останнього стебла всі сухі соняшники, будяки та інші рослини з насінням, частина з них перетвориться на природну годівницю для щигликів та інших зерноїдних птахів.
Взимку можна залишати для птахів чисту воду та стежити, щоб місця підгодівлі залишалися чистими. А ще краще — мати у саду рослини, які самі дають природний корм.
Щиглик маленький, але побачити його важко не помітити. Особливо коли він розправляє чорні крила з яскравими жовтими смугами й на мить перетворюється на живий кольоровий спалах серед осінньої зелені.
Саме такого щиглика і впіймав об’єктив В’ячеслава Міщенка у Бердичеві.
Хочете читати більше теплих історій про людей, природу і красу поруч?Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook. Помічаємо те, повз що легко пройти.
© Використання матеріалів з інтернет-видання Субота Онлайн дозволяється лише за умови посилання на сайт subota.onlineДля інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 вересня 2026
