Рівненський автомайстер, який розпізнає поломку на слух
Іноді Дмитрові Герасімчуку навіть не треба заглядати під автомобіль. Той лише заїжджає на майданчик, а майстер уже прислухається: десь шипить, десь гуде, десь вихлоп звучить не так, як мав би. За 22 роки він навчився розрізняти ці звуки майже безпомилково. Тож серед рівненських водіїв давно ходить проста порада: якщо щось сталося з вихлопною системою – їдь до Діми на «Мазду».
Його робоче місце біля СТОА «Мазда» зовсім не схоже на сучасний сервісний центр із блискучим обладнанням і просторою приймальнею. Естакада, балони, шланги, інструменти, метал – усе тут має суто практичне призначення. Автомобілі приїжджають різні: старі й нові, дорогі й такі, що вже ледве тримаються купи. Одному треба замінити гофру, іншому заварити трубу, десь забився сажовий фільтр чи розсипався каталізатор.
Буває, достатньо лише послухати двигун і вихлоп – і Дмитро вже здогадується, де шукати проблему.
– Можу по звуку визначити, чи гофра прогоріла, чи глушник. Якщо автомобіль їде і характерно шипить, то майже напевно забитий сажовий фільтр. А буває, вихлопу немає зовсім – тоді може бути поплавлений каталізатор. За стільки років уже чуєш.
Про свій досвід він говорить буденно, наче 22 роки біля естакади – нічого особливого. Власну справу започаткував у 2004-му. До того працював на підприємстві на вулиці Богдана Хмельницького, згодом у приватника, а потім вирішив працювати на себе.
– Починали з нуля. Потроху все пішло. Так і працюю вже 22 роки.
За цей час змінилися автомобілі, деталі, матеріали, ціни й сам характер несправностей. Незмінним залишилося одне: до кожного випадку доводиться шукати свій підхід.
До Дмитра їдуть не лише тому, що він добре знає свою справу. Водії цінують і те, що майстер не поспішатиме радити нову деталь, якщо стару ще можна врятувати.
Десь підварить, десь підбере шматок металу, а часом доводиться придумувати рішення просто на місці. Особливо коли бачить, що перед ним людина, для якої купівля запчастини – серйозна витрата.
– Приїде старенький дідусь, грошей немає, а автомобіль не поїде. Нова деталь зараз може коштувати дуже дорого. Ну що робити? Дивишся, що є, щось підбираєш. Якщо можна врятувати старе – рятуєш.
Окрема історія – транспорт військових. Серед нього трапляється такий, що, здається, давно мав би опинитися на розборці. Та ці автівки й далі працюють там, де вони потрібні щодня і де не до комфорту чи зовнішнього вигляду.
– Військові часом приїжджають на таких машинах, що там уже все гниле. А що зробиш? Треба ремонтувати. Їм же їхати треба. То ліпиш, вариш, щось придумуєш.
За два десятиліття траплялося чимало випадків, коли спочатку й сам майстер сумнівався, чи вдасться щось зробити.
– Буває, дивишся і думаєш: ну що тут уже можна врятувати? А потім берешся, повозишся – і виходить. І знов їде.
Такі завдання йому навіть цікавіші за просту заміну деталі. Бо тут мало вміти відкрутити старе і поставити нове – треба знайти вихід.
За два десятиліття автопром змінився відчутно, але деякі способи ремонту залишилися такими самими.
– Як газовим зварюванням варили сто років тому, так і зараз варять. Є речі, які інакше не зробиш. Треба гайку відкрутити – мусиш нагріти. Якщо труба стара, іржава, напівавтоматом її не завжди завариш. Газове зварювання все одно потрібне.
Натомість самі поломки стали іншими. Колись найбільше мороки було з прогнилими трубами та глушниками, тепер чимала частина замовлень пов’язана із сучасними дизельними системами.
– Раніше переважно труби гнили – їх заварював. Тепер часто міню гофри, працюю із сажовими фільтрами, каталізаторами. Фільтри забиваються, каталізатори буває плавляться. Автомобілі стали інші – відповідно й ремонт змінився.
Найнеприємнішою Дмитро називає роботу із сажовим фільтром.
– Його треба зняти, вибити. А там такий пил, така гидота, що без маски не можна. Подихаєш – потім у горлі пече. Там усе, що автомобіль за роки назбирав.
За роки звик і до бруду, і до важкої фізичної праці. А от до цін, сміється, звикнути складніше. Подорожчало практично все – метал, газ, карбід, доставка. Колись кілограм карбіду коштував близько двадцяти гривень, тепер – у рази більше.
Та водія, який приїхав із прогорілим глушником, ці підрахунки мало обходять. Йому треба, щоб автівка перестала ревіти й могла їхати далі. Тож Дмитро знову бере до рук інструмент.
Передбачити, яким буде день, тут неможливо. Ще хвилину тому біля естакади порожньо, а невдовзі вже чекають кілька водіїв.
– Буває, немає нікого, а потім раз – і п’ять машин одразу. А якщо ще трапиться більша робота, наприклад гофру треба знімати від колектора, відкручувати, то вже збирається черга.
Скільки клієнтів може прийняти за день, Дмитро ніколи спеціально не рахував.
– Двадцять буває точно. І якщо день справді завантажений, то двадцять – це ще не найбільше.
Особливо людно часто буває у суботу. Здавалося б, саме час зробити собі додатковий вихідний, однак Дмитро майже завжди на місці.
– У людей же вихідний. Не вийдеш у суботу – вже телефонують: «А чого вас немає? Я спеціально сьогодні хотів приїхати». Буває, серед тижня людей менше, ніж у суботу.
Тому справжній вихідний у нього фактично один – неділя.
За два десятиліття тут вистачало пригод, які тепер можна згадувати зі сміхом, хоча в ту мить було зовсім не до жартів.
Одного разу клієнт ніяк не міг заїхати на естакаду. Поруч стояла дружина і після кількох невдалих спроб запропонувала віддати кермо Дмитрові. Чоловік вирішив, що таки впорається сам.
– Я стою біля естакади. Він газував, газував, а тоді машина різко пішла вперед, мало не дибки стала. Я тільки встиг стрибнути вбік – аж під дерево. Автомобіль завис, заднє колесо застрягло. Потім евакуатор викликали, щоб його зняти.
Люди, які були поруч, Дмитра спочатку не побачили.
– Думали, що мене машина збила і я під нею. А я вже під деревом лежу після того стрибка.
Менші пригоди тут трапляються мало не щодня. Хтось не може рівно заїхати на естакаду, хтось потрапить колесом у яму чи забуксує. За роки майстер навчився реагувати на це спокійно, хоча зізнається: коли довкола балони, шланги та газове обладнання, краще, щоб водії все ж уважніше дивилися, куди прямують.
Робоче місце майже не захищене від погоди. Влітку тут спека, восени – вітер і дощ, узимку – мороз. Та найважче, каже Дмитро, не тоді, коли стовпчик термометра опускається особливо низько, а коли випадає мокрий сніг.
– Автомобіль приїжджає теплий, а знизу весь обліплений. Стає над тобою, сніг починає танути – і все летить на руки, на голову, за комір. От тоді справді тяжко.
Ще один постійний супутник цього ремесла – дрібні опіки. Дмитро показує руки та шию зі слідами від гарячого металу.
– Ріжеш його розпеченим – усе сиплеться вниз. Потрапляє на руки, на шию, за рукав. Буває, схопишся за гаряче або молотком по пальцю вдариш. На таке вже особливо уваги не звертаєш.
Роки праці просто неба далися взнаки. Колись Діма активно займався спортом і багато бігав. Тепер через проблеми з ногами від пробіжок довелося відмовитися. Не може вже їздити велосипедом, та й мотоцикл залишився в минулому.
А от від майстерні відмовлятися не збирається.
Міг би працювати менше, частіше залишатися вдома, більше берегти себе. Та каже, що надовго без звичної справи його не вистачить.
– Я свою роботу люблю. На неї йду із задоволенням. Є людина, яка зранку думає: знов треба йти. А мені цікаво. Кожен автомобіль інший, кожного разу маєш інше завдання. Немає такого, що цілий день робиш одне й те саме.
Тому шість днів на тиждень його й досі можна знайти біля тієї самої естакади – серед труб, балонів, інструментів і автомобілів, кожен із яких приїжджає зі своїм звуком і своєю проблемою.
Дмитро слухає, придивляється, бере інструмент – і береться до справи.
– Без роботи я швидко зачахну. А тут моя віддушина.
Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.
Національний природний парк «Пуща Радзівіла», розташований у Сарненському районі, запустив власний офіційний вебсайт. Відтепер жителі та гості регіону можуть легко спланувати туристичний маршрут, ознайомитися з правилами відвідування заповідної території та…
- Останні
- Популярні
Новини по днях
29 вересня 2026
