“Мам, я на ГЕС!”: Мадонна Баранова про Таврійське, спорт і дорогу додому
До війни, повертаючись зі змагань, Мадонна Баранова завжди телефонувала мамі, коли автівка проїжджала Каховську ГЕС– Мам, ми вже на ГЕС! – радісно казала вона.Каховська ГЕС була тією точкою, після якої залишалося зовсім небагато – кілька хвилин дороги, і вона вже у Таврійську, де мама чекала на порозі.Тепер Каховської ГЕС немає. Таврійськ – на окупованому лівобережжі.– Як я хочу ще раз сказати: “Мам, ми вже на ГЕС”, – тихо каже вона.Мадонна Баранова – заслужена майстриня спорту України, заслужена тренерка України, міжнародна інструкторка, володарка чорного поясу четвертого дану. Чемпіонка світу з таеквондо та триразова чемпіонка світу з кікбоксингу – у спорті вона вже 28 років. А тренувати дітей почала у 18 років, ще виступаючи сама. Сьогодні серед її вихованців – чемпіони та призери світу і Європи.Та коли Мадонна розповідає про своє життя, про медалі й титули згадує не одразу.Говорить про батьків, доньку Злату, яка теж займається таеквондо, чоловіка – заслуженого тренера України Віктора Слюсаря. Про дітей із Херсонщини, яких тепер тренує в Миколаєві. І про свій зал у Таврійську, який подружжя облаштовувало практично з нуля.Але таеквондо все одно присутнє в усій нашій розмові. Цей олімпійський вид спорту почався для Мадонни у 13 років, став її перемогою, професією, долею і невід’ємною частиною життя.“Потрібно вміти постояти за себе, навіть якщо ти дівчинка”Ім’я Мадонна складно забути. Але сама спортсменка лише усміхається, коли її про це питають.Її мама – грузинка з Абхазії. Там ім’я Мадонна досить поширене і звичне. Батьки познайомилися в Криму, а згодом переїхали до Таврійська Каховської громади. Мадонні тоді було десять років.Невелике містечко біля Каховської ГЕС поступово стало її домом. Тут вона вперше прийшла на таеквондо, тут зустріла кохання, народила доньку. А почалося все з одного підлітка, який її образив.– Мене віддали на таеквондо пізно, у 13 років. Сталося це спонтанно. Один хлопчик-розбишака мене образив. Тато з ним поговорив, звісно, але потім сказав: “Потрібно вміти постояти за себе, навіть якщо ти дівчинка”.Так Мадонна опинилася у спортивній секції. Пробувала і карате, і кікбоксинг. Але саме таеквондо, каже, “запало до душі” одразу.– Перемагаючи, я кожного разу наче доводила собі, що таеквондо – найкращий вид спорту. Я пробувала себе і в кікбоксингу. Навіть без особливої підготовки ставала чемпіонкою світу з кікбоксингу. Але щоразу розуміла: саме таеквондо – бойове мистецтво, яке має потужну і видовищну техніку ударів та свою особливу філософію. З таеквондо можна прийти у кікбоксинг і перемагати, а от навпаки – ні. Це як шахи і шашки, – розповідає тренерка і згадує момент, коли хотіла кинути спорт.Їй було 16. Юність, друзі, хотілося життя без спортивної дисципліни та зобов’язань… Але саме тоді спрацювало те, що сьогодні вона сама намагається дати своїм вихованцям, – віра.– Я дуже вдячна своїм батькам за те, що не дали мені покинути спорт. Батько тримав за руку, і я бачила в його очах абсолютну віру в мій успіх. Мама знайшла потрібні слова, – пригадує Мадонна.Далі були змагання за змаганнями, перемоги, омріяний чорний пояс і п’єдестали світових та європейських першостей.У 20 років, в 2007-му, Мадонна стала чемпіонкою світу. У 2015 році отримала звання заслуженої майстрині спорту України.“Я не пам’ятаю країн. Я пам’ятаю змагання”За роки спортивної кар’єри Мадонна побувала в багатьох країнах: у Китаї, Хорватії, Словенії… Навіть у Північній Кореї. Але коли її питають про подорожі, вона зізнається:– Я їздила у різні країни світу, але нічого не пам’ятаю, крім залів і змагань.Зате добре пам’ятає п’ять боїв на одному із чемпіонатів світу, важкі поєдинки з російською спортсменкою, хвилювання і той момент, коли її ім’я та її Україна звучали на світових аренах. А поразок, без яких не буває перемог, каже, не запам’ятовувала.– Я взагалі стараюся не пам’ятати складні моменти. У житті відсікаю від себе все погане і ні на кого ніколи не тримаю зла, – щиро каже Мадонна.Зате поїздки зі своїми вихованцями згадує часто. Тренувати дітей Мадонна почала ще у 18 років, паралельно продовжуючи виступати на змаганнях. Тож коли настав час завершувати власну спортивну кар’єру, різкого переходу не відбулося.– Я навіть не встигла це зрозуміти. Ось останній ривок, чемпіонат світу, перемога! І це мій найкращий фінал!За плечима на той момент були десять років у збірній України, п’ять чемпіонатів світу, а між ними – чемпіонати Європи, перемоги й поразки, які загартували її як спортсменку.– Великий спорт – це цікаво, але складно і виснажливо. Звісно, я ще могла виступати, мені пропонували залишатися. Але зрозуміла, що хочу піти у тренерську роботу, – пригадує спортсменка.Перехід виявився вдалим. До 2019 року її вихованці вже здобули стільки перемог, що Мадонні присвоїли звання заслуженої тренерки України.Серед її вихованців – Даша Харечко, яка стала чемпіонкою світу, Єлизавета Мельникова – дворазова чемпіонка світу, чемпіонка та призерка світових першостей Аліна Немерець, чемпіони Європи Олександр Плаксін та Микола Кучерявий.По той бік ДніпраЧоловік Мадонни – Заслужений тренер України Віктор Слюсар, який колись був і її тренером.Подружжя виховує доньку Злату. І усі вони разом дружня спортивна сім’я – обоє батьків у таеквондо, й донечка теж пішла цим шляхом.– У Таврійську я навіть зробила у нашому залі групу для малюків, щоб моя Злата могла займатися. Туди прийшли дітки від трьох років. Це були наймиліші і найкумедніші спортсмени. Я й досі треную свою донечку, – сміється Мадонна.До війни в неї було життя, яке вона будувала роками. Каховський клуб “Хваранг-До” входив до трійки найкращих команд України. Про його виступи та роботу тренерки Мадонни Баранової неодноразово писали спортивні медіа.У подружжя був власний зал у Таврійську, у який вклали роки праці. Були перемоги учнів, були поїздки на змагання, був дім, родина, друзі… Життя, яке здавалося міцним і своїм.А потім усе це залишилося по той бік Дніпра…З однією валізоюУ перші дні повномасштабної війни Мадонна відмовлялася вірити, що все це відбувається насправді.– Мені здавалося, що це якась нісенітниця, страшна помилка.Але через місяць сім’я виїхала з Таврійська з однією валізою і надією, що скоро повернуться.Та війна швидко і жорстоко змінила їхні плани. Мадонна з донькою поїхала до сестри в Німеччину. Чоловік залишився в Україні. За кордоном вони прожили понад два роки. Мадонні пропонували тренерську роботу, якийсь час вона навіть займалася з українськими дітьми. Але залишитися не змогла.– Там я ще більше усвідомила, що бачу себе тільки в Україні. Лише тут я можу все – реалізуватися як тренер, як людина, як жінка.Вона повернулася до Миколаєва. На той час Віктор уже набрав свої групи і тренував дітей. Але через рік після їхнього повернення він пішов до ЗСУ і став на захист України.“Тренер – це ще й трохи друга мама”У Миколаєві Мадонна Баранова працює у спортивній школі, проводить заняття на кількох локаціях у трьох районах міста.А ще, співпрацюючи із хабом “Вільні разом”, у 2025 році вона набрала окрему безкоштовну групу для дітей ВПО із Херсонщини.Загалом сьогодні у Мадонни близько 40 вихованців. 20 із них – з Херсонської області.Діти приходять на тренування не лише за спортивними результатами. Під час війни секція стає місцем, де можна виплеснути напругу, відчути підтримку, навчитися тримати себе і знову повірити у власні сили.А результати вже є.Троє вихованок взяли участь на відкритому чемпіонаті у Львові, виступали на Кубку Львова у Києві. Попереду – змагання у Луцьку.Звісно, дуже допомагають батьки – купують форму і спорядження, підтримують дітей у поїздках. Хаб “Вільні разом” організовує автобуси на змагання.А Мадонна робить те, що вміє найкраще, – тренує. Навіть коли неподалік лунають вибухи.– Займатися під обстрілами важко. Доводиться переривати тренування, йти в укриття, змінювати заняття і робити вправи, які не потребують багато місця. Але ми не припиняємо.Наймолодшому вихованцю Мадонни – шість років, найстаршому – 18.Діти різні. Хтось слухняний, хтось дуже активний. Хтось приходить на тренування за перемогами, а комусь спочатку треба просто навчитися слухати тренера.– Мої учні цілеспрямовані й талановиті, а ще вони бувають смішні, дотепні, цікаві. І до кожного треба мати свій підхід. А сьогодні тим паче. Та я той тренер, який завжди старається домовлятися. Звісно, вимоглива, іноді сувора, але в будь-якій ситуації не втрачаю людяності.Вона вважає, що тренер у великій мірі має бути й психологом. Особливо після поразки, коли дитина повертається зі змагань у сльозах.– І в цей момент найгірше, що може зробити тренер, – ще більше тиснути. Тут важливо тримати баланс: уміти заспокоїти і заспокоїтися самому.Мадонна знає, наскільки важлива така підтримка. Колись потрібні слова почувала від батьків та свого тренера сама, а тепер говорить їх своїм дітям.– Дітям потрібна віра в те, що вони найкращі і що наступного разу перемога обов’язково буде!Таеквондо – це не лише спарингиСама Мадонна постійно підтримує форму.– Тренеру теж потрібно тренуватися. Інакше як ти покажеш вправи? – каже вона.Наша спірозмовниця розповідає, що таеквондо особливе тим, що це не лише спаринги. Є й формальні вправи, багато програм і різних технік.І вона може назвати безліч причин, чому варто прийти саме в цей спорт. Таеквондо підходить і дівчатам, і хлопцям, не змінює фігуру, дисциплінує, загартовує характер, розвиває витривалість і допомагає контролювати дихання. А в умовах війни, каже Мадонна, це особливо важливо.“Я хочу побачити батьків!“Найболючіше для Мадонни те, що лівобережжі залишилися її батьки. Понад усе вона мріє їх побачити.Жінка часто подумки повертається до Таврійська. Уявляє, як іде знайомими вулицями, виходить на пробіжку в парк, а потім чекає учнів у своєму залі.– Але й Миколаєв вже став для мене своїм. Тут моя сім’я, мої вихованці, за яких я відповідаю і які сподіваються, що їх тренер завжди буде на місці: навчить, підтримає, зрозуміє, – каже Мадонна.Але зізнається: щоб хоч на мить побачити маму і тата, ладна їхати будь-якою дорогою. Через Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсон. Голов
- Останні
- Популярні
Новини по днях
23 вересня 2026
